Сапір Абрам Володимирович
| Абрам Володимирович Сапір | |
|---|---|
 Капітан | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 1900 Блудень Пружанський повіт Гродненська губернія |
| Смерть | 1957 Павлодарська область, Казахстан |
| Громадянство |  СРСР |
| Військова служба | |
| Роки служби | 1931-1936 |
| Приналежність | СРСР |
| Рід військ | НКВС |
| Формування | Іноземний відділ Управління державної безпеки НКВС Української СРР |
Абрам Володимирович Сапір (1900 — 1957) — український радянський розвідник. Начальник Розвідувального Управління НКВС Української РСР (1930-1931, 1935-1936)
Народився у листопаді 1900 року у м. Блудень Пружанського повіту Гродненської губернії у родині працівника залізниці. У домашніх умовах пройшов програму навчання за 1 клас середнього навчального закладу. З жовтня 1915 року розпочав трудову діяльність різноробом на залізничній станції Блудень[1].
З березня 1919 року він працював слідчим прикордонної транспортної надзвичайної комісії станції Барановичі,
З 1919 по 1920 рр. — слідчий Головної транспортної надзвичайної комісії Бердичівського напряму.
У 1920 році його призначено секретарем Воднотранспортної надзвичайноїкомісії «Одеса-порт», У 1921 році — начальником агентури Особливого відділу Чорного і Азовського морів (Одеса).
У 1921 році — стає уповноваженим Особливого відділу при Одеській губернській надзвичайній комісії, згодом — заступником начальника відділу надзвичайної комісії «Одеса-порт».
У 1922 році — помічник уповноваженого дільниці 3 Особливого відділу,
У 1923—1926 рр. — помічник уповноваженого Контррозвідувального відділу ДПУ Української СРР.
З лютого 1926 по травень 1927 рр. — начальник Контррозвідувального відділу Одеського окружного відділу ДПУ,
З травня 1927 по грудень 1929 рр. — очолює Контррозвідувальний відділ Київського окружного відділу ДПУ.
У грудні 1929 року — очолив Перше відділення Контррозвідувального відділу ДПУ Української СРР.
З липня 1930 по травень 1931 рр. — начальник 2-го відділення (зовнішня розвідка) Контррозвідувального відділу ДПУ Української СРР.
З травня 1931 по листопад 1932 рр. — начальник Особливого відділу Одеського оперативного сектора ДПУ.
З листопада 1932 року — заступник начальника Одеського обласного відділу ДПУ.
З березня 1933 року — начальника Особливого відділу — заступника начальника Управління НКВС у Дніпропетровській області.
З червня 1935 по грудень 1936 рр. — начальник Іноземний відділ Управління державної безпеки НКВС Української СРР[2].
З грудня 1936 по лютий 1937 рр. — начальник Управління НКВС по Молдавській Автономній СРР,
З лютого 1937 року — помічник начальника 3-го Контррозвідувального відділу УДБ НКВС Української СРР.
У лютому 1938 року — заарештований за звинуваченням у антирадянській, троцькістській терористичній змові, активній підривній діяльності в органах НКВС, а також у співробітництві з німецькою розвідкою. У квітні того ж року його звільнено з органів державної безпеки.
У вересні 1939 року — Військовий Трибунал Військ НКВС Київського округу його виправдав.
У 1941 році заарештований знову, за поновленою кримінальною справою, у 1943 році його засуджено на 5 років позбавлення волі, а в 1945 році звільнено з Актюбінського табору.
У 1955 році — Кримським обласним судом знову засуджений на 15 років позбавлення волі за статтею «Розкрадання державного і громадського майна».
У 1957 році він помер в одному з таборів у Казахстані (Павлодарська область).
- ↑ Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них! Абрам Сапір. Архів оригіналу за 28 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017.
- ↑ КЕРІВНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗОВНІШНЬОЇ РОЗВІДКИ (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 вересня 2017. Процитовано 28 вересня 2017. [Архівовано 2017-09-14 у Wayback Machine.]
- Українська зовнішня розвідка: від А до Я [Архівовано 18 лютого 2018 у Wayback Machine.]
- Скрипник О. Розвідники, народжені в Україні. — К.: Ярославів Вал, 2011. — С. 410—414.
- Керівники Української зовнішньої розвідки. В. Хоменко, О. Скрипник, І. Шиденко, І. Білоконь, В. Романюк
- Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. — К. : Абрис, 1997. — С. 504.
- Дегтярев К., Колпакиди А. Внешняя разведка СССР. — М. : Яуза: Эксмо, 2009. — С. 486.