Підляська мікромова
 | Нейтральність цієї статті під сумнівом. |
| Підляська мікромова | |
|---|---|
| Своя мова | |
| Поширена в | Білорусь, Польща, Україна |
| Регіон | Північно-західне Полісся |
| Носії | ≈40 тисяч [1] |
| Писемність | латинське письмо і кирилиця |
| Класифікація | Індоєвропейська
|
| Офіційний статус | |
| Офіційна | - |
| Коди мови | |
| SIL | - |
«Підляська мікромова» («своя мова», «проста мова», пудляська мова, pudlaśka mova) — три розмовні діалекти підляшів Північного Підляшшя у Польщі, які належать до підляського говору західнополіського говору північного наріччя української мови[джерело?]. На означення місцевої говірки у Польщі найчастіше вживаються назви «підляська мова» (пол. język podlaski), «проста мова» (пол. język prosty), «тутешня / тутейша мова» (пол. język tutejszy).
Відповідно до перепису населення Польщі 2002 р. у Підляському воєводстві Польщі (Північне Підляшшя) мешкає 46 400 осіб, які самовизначилися як «білоруси», з них 37 000 належить до групи «підляшів» (біл. «падляшы»), чия мова є одним з діалектів української мови. За переписом того року 1 400 осіб ідентифікували себе українцями. Завдяки діяльності «Союзу українців Підляшшя», направленій на пробудження української самосвідомості місцевого населення, за переписом 2011 року кількість українців зросла вже до понад 2700 осіб[2]. Населеним пунктом, де проживає найбільше «підляшів» є с. Чижі Підляського воєводства Польщі (82 % населення в 2002 році).
Самі «підляші» здебільшого після Другої світової війни ідентифікують свою мову як «білоруську» (близько 30 000 осіб)[джерело?], однак насправді вона є суттєво відмінною від літературної білоруської, що сприймається як «не зовсім своя мова».
Населення Південного Підляшшя говорить схожими діалектами, але ідентифікує себе як «українці» (українців було виселено з Південного Підляшшя в рамках операції «Вісла», частина населення повернулася у 1956 р.). У Польщі діалекти Південного Підляшшя іноді називають «хахлацька мова» (пол. język chachłacki, без образливого значення).
«Своєю мовою» у 70-х роках XX століття в білоруськомовній газеті «Ніва» публікувалася Зося Сачко (під егідою «Беларускага літаратурнага аб'яднаньня „Белавежа“» вийшли три її поетичні збірки: «Пошукі» у 1982 р., «Над днём похіляна» у 1991 р., «Шчэ одна вэсна» у 1995 р.), у 1981 р. «Ніва» опублікувала поему Іри Боровик «Час, которы ўмірае», у 2002 р. «Белавежа» видало поетичний томик Віктора Стахвюка «Багровы цень».
Білоруси-підляшуки писали також літературною білоруською мовою, зокрема письменники Надія Артимович (Надзея Артымовіч), Ян Чиквін (Ян Чыквін) та Віктор Швед (Віктар Швед). До 50 % співпрацівників білоруськомовних ЗМІ у Польщі (газет «Ніва», «Часопіс», «Правінцыя» та білоруськомовної програми польського радіо та телебачення у Білостоку) є «підляшами».
Також у Більську Дорофієм Фійоником (біл. Дарафей Фіёнік) видається краєзнавчо-культурний часопис «Бельскі гостінэць», який друкує етнографічні матеріали та записи говірок Підляшшя польською, білоруською мовами та «своєю мовою».
Пропозицію кодифікувати мову «підляшів» висловив Ян Максимюк, один з редакторів білоруськомовного польського часопису «Правінцыя» 30 липня 2004 р. на «Беларускім трыялёгу 2004» у Лапичах, Кринківська гміна, Польща. «Своя мова» записується латинкою на основі польської абетки або кирилицею на основі білоруської абетки з додаванням літер ґ — орґанізатор, ê — чоловіêк, j — короваj, ô — Пудляшукі і Полішукі — як одін рôд.
| A a | B b | Ć ć | Č č | D d | (Dz dz) | (Ď ď) | (E e) | (Ê ê) | (F f) |
| G g | H h | Ch ch | I i | (Iê iê) | J j | K k | L l | Ł ł | M m |
| N n | Ń ń | O o | (Ô ô) | P p | Q q | R r | S s | Ś ś | Š š |
| T t | Ť ť | U u | V v | W w | X x | Y y | Z z | Ź ź | Ž ž |
Пояснення:
- Ć — [ць]; Č — [ч]; Ď — [дь]; Ê — [е], Iê — [іе]; Ch — [х]; Ł — [л]; Ń — [нь]; Ô — [ӱ] (оглиблене «і», чи як німецьке «ü»); Ś — [сь]; Š — [ш]; Ť — [ть]; V — [в]/[ў]; Ź — [зь]; Ž — [ж];
Літери q, w, x зустрічаються тільки в іноземних назвах (Quebec, Quentin, Wellington, Winston, Xanadu, Matrix), а диграф dź використовується для запису географічних назв із польської чи білоруської мов[3].
- Західнополіська мова
- Українці Польщі
- Простая мова
- Тутейші
- Перелік Сводеша для підляської, білоруської та української мов
- ↑ (за польським переписом 2002 року)
- ↑ Людмила Лабович (1 квітня 2017). 25 років Союзу українців Підляшшя. Наш вибір. Архів оригіналу за 31 жовтня 2018. Процитовано 30 жовтня 2018.
- ↑ Jan Maksymiuk. Pisanie po podlasku. Svoja.org. Процитовано 24 листопада 2020.
- Про «свою мову»
- Сайт, присвячений «своїй мові» «Svoja.org» [Архівовано 22 травня 2011 у Wayback Machine.]. (укр.), (біл.), (англ.), (пол.)
- Незатребуваний творчий потенціал або білоруси Білосточчини як народ тримовний, Ян Максімюк [Архівовано 29 листопада 2010 у Wayback Machine.]. (біл.)
- Переклад поеми Ґрема Ґріна «своєю мовою» «підляшів» [Архівовано 29 листопада 2010 у Wayback Machine.].
- Підбірка матеріалів про діалекти Підляшшя[недоступне посилання з вересня 2019] (на порталі Harazd.net) (пол.)
- Українське Підляшшя
- «Союз українців Підляшшя» [Архівовано 22 травня 2011 у Wayback Machine.]. (укр.), (пол.), (англ.)
- Передача українською мовою на «Польському радіо Підляшшя» «Українська думка» [Архівовано 27 листопада 2010 у Wayback Machine.]. (укр.)
- Телевізійна програма «Український перегляд» [Архівовано 29 вересня 2010 у Wayback Machine.]. (укр.)
- Передача на «Radio Orthodoxia» «Українське слово», щочетверга о 16.45 за Білостоком. (укр.)
- Часопис «Над Бугом і Нарвою» [Архівовано 18 січня 2012 у Wayback Machine.]. (укр.), (пол.)
- Юрій Гаврилюк — Історія Пудляша (Берестейської землі) в X—XIV століттях [Архівовано 22 травня 2011 у Wayback Machine.]
- Юрій Гаврилюк — Пропозції запису підляських діалектів [Архівовано 23 травня 2013 у Wayback Machine.]
