Перейти до вмісту

Севгі Сойсал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Севгі Сойсал
тур. Sevgi Soysal Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженнітур. Sevgi Yenen[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася30 вересня 1936(1936-09-30)[2][3][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Стамбул, Туреччина[1]
Померла22 листопада 1976(1976-11-22)[2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих (40 років)
Стамбул, Туреччина
·рак молочної залози Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняЦвинтар Зінджирлікую Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Туреччина Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьписьменниця
Alma materSchool of Language and History – Geographyd Редагувати інформацію у Вікіданих і Геттінгенський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusYenişehir'de Bir Öğle Vaktid Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зÖzdemir Nutkud[1] Редагувати інформацію у Вікіданих, Başar Sabuncud[1] Редагувати інформацію у Вікіданих і Мюмтаз Сойсал[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Севгі Сойсал (тур. Sevgi Soysal, до шлюбу Севгі Єнен; 30 вересня 1936(1936вересня30), Стамбул, Туреччина — 22 листопада 1976, там же) — турецька письменниця[5], лавреатка кількох літературних премій.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народилася в Стамбулі 30 вересня 1936 року. Стала третьою дитиною з шести в сім'ї Мітхата Єнена, архітектора-державного службовця, та німкені Аннелізи Рупп, яка взяла турецьке ім'я Аліє[6]. Після закінчення школи в Анкарі вивчала археологію в університеті Анкари, але не закінчила його[7][8][9]. У Стамбульському університеті вивчала література та французьку мову[10].

1956 року вийшла заміж за поета і перекладача Оздеміра Нутку. Вони поїхали до Німеччини, де протягом року відвідувала лекції з археології та театру в Геттінгенському університеті. В Німеччині Севгі завагітніла і повернулася до Туреччини. 1958 року народила сина, якого назвали Коркут[11][12].

У 1960—1961 роках працювала в Культурному центрі посольства Німеччини та Ankara Radio[en][13]. Вона також зіграла в театральній постановці Халдуна Дормена «Zafer Madalyası» в театрі «Meydan» в Анкарі. 1965 року вийшла заміж за Башара Сабунку, з яким познайомилася в театрі[14].

Після перевороту 12 березня 1971 року її звинуватили в приналежності до організації лівого толку і посадили до в'язниці. У в'язниці познайомилася з професором конституційного права Мумтазою Сойсалою, якого затримали за комуністичну пропаганду. Вони одружилися у в'язниці. У грудні 1973 року вона народила доньку Дефну, а в березні 1975 року — дочку Фунду. Її знову заарештували за політичними мотивами. Вона провела вісім місяців за ґратами і два з половиною місяці у вигнанні в Адані[15][16].

Бібліотека Севгі Сойсал на площі Таксім, Стамбул

Їй діагностували рак грудей, і внаслідок операції 1975 року їй видалили одну молочну залозу. У вересні 1976 року перенесла ще одну операцію і поїхала з чоловіком до Лондона на лікування. Повернувшись додому, померла в Стамбулі 22 листопада 1976 року у 40 років[17]. Її поховали на цвинтарі Зінджирлікую в Стамбулі[18].

Творчість

[ред. | ред. код]

1962 року видала збірку оповідань «Tutkulu Perçem» («Пристрасний чубчик»). Того ж року почала співпрацювати з Турецькою телерадіокорпорацією (TRT)[19]. Її роман 1970 року «Yürümek» («Прогулянка») про стосунки між чоловіками та жінками[20] нагороджений премією Турецької телерадіокорпорації, але був заборонений «за непристойність»[21][22].

Перебуваючи у шлюбах вона підписувала свої твори за прізвищами чоловіків: Севгі Нутку, Севгі Сабунджу та Севгі Сойсал[5].

Вибіркові твори

[ред. | ред. код]

Серед її відомих творів[23][24][25]:

  • Tante Rosa, роман (1968)
  • Yürümek, роман (1970)
  • Yenişehir'de Bir Öğle Vakti («Опівдні в Єнішехірі»), роман (1973), отримав премію Орхана Кемаля 1974 року
  • Şafak («Світанок»), роман (1975)
  • Yıldırım Bölge Kadınlar Koğuşu («Жіноча палата району Єлдрім»), мемуари (1976)
  • Barış Adlı Çocuk («Дитина на ім'я Мир»), оповідання (1976)
  • Hoşgeldin Ölüm («Ласкаво просимо, смерте!»), незакінчений роман

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д https://www.hurriyet.com.tr/gundem/mumtaz-soysalin-genc-yasta-olen-esi-sevgi-soysal-kimdir-41371340
  2. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118949543 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Swartz A. Open Library — 2007.
  5. ↑ а б Soysal, Sevgi. Republic of Turkey Ministry of Culture and Tourism.
  6. ↑ Sevgi Soysal. Архів оригіналу за 26 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2017.
  7. ↑ Sevgi Soysal. Words without Borders. Архів оригіналу за 26 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2017.
  8. ↑ Sevgi Soysal (тур.). İletişim. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 20 березня 2015.
  9. ↑ Kısa hayatını telaşla ama dolu dolu yaşadı. Hürriyet (Turkish) . 16 листопада 2002. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 21 березня 2015.
  10. ↑ Turquie, Aujourd'hui la (19 червня 2015). Clap de fin pour Başar Sabuncu, cinéaste turc francophone. Aujourd'hui la Turquie (fr-FR) . Процитовано 29 листопада 2024.
  11. ↑ Sevgi Soysal (тур.). İletişim. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 20 березня 2015.
  12. ↑ Kısa hayatını telaşla ama dolu dolu yaşadı. Hürriyet (Turkish) . 16 листопада 2002. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 21 березня 2015.
  13. ↑ Soysal, Sevgi. Republic of Turkey Ministry of Culture and Tourism.
  14. ↑ Sevgi Soysal (тур.). İletişim. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 20 березня 2015.
  15. ↑ Sevgi Soysal (тур.). İletişim. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 20 березня 2015.
  16. ↑ Kısa hayatını telaşla ama dolu dolu yaşadı. Hürriyet (Turkish) . 16 листопада 2002. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 21 березня 2015.
  17. ↑ Sevgi Soysal (тур.). İletişim. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 20 березня 2015.
  18. ↑ Kısa hayatını telaşla ama dolu dolu yaşadı. Hürriyet (Turkish) . 16 листопада 2002. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 21 березня 2015.
  19. ↑ Sevgi Soysal. Words without Borders.
  20. ↑ LETTRES ÉTRANGÈRES Les Turcs arrivent (фр.). 27 травня 1988. Процитовано 29 листопада 2024.
  21. ↑ Kısa hayatını telaşla ama dolu dolu yaşadı. Hürriyet (Turkish) . 16 листопада 2002. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 21 березня 2015.
  22. ↑ Dönmez, Rasim Ösgür; Özmen, Fazilet Ahu. {{{Заголовок}}}. — ISBN 0739175637.
  23. ↑ Sevgi Soysal. Words without Borders. Архів оригіналу за 26 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2017.
  24. ↑ Kısa hayatını telaşla ama dolu dolu yaşadı. Hürriyet (Turkish) . 16 листопада 2002. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 21 березня 2015.
  25. ↑ Soysal, Sevgi. Republic of Turkey Ministry of Culture and Tourism. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 лютого 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Севгі_Сойсал&oldid=44031282