Северус Себохт
| Северус Себохт | |
|---|---|
| Народився | 575[1] Нусайбін, Держава Сасанідів |
| Помер | 667[1] Qinnasrind, Сирія |
| Країна | Сирія |
| Діяльність | священник, астроном, філософ |
| Відомі учні | Яков Едеський і Athanasius of Baladd |
| Знання мов | сирійська[2] |
| Конфесія | православ'я |
Северус Себохт (сир. ܣܘܪܘܣ ܣܝܒܘܟܬ),[3] також Себукт з Нісібісу, — сирійський учений і єпископ, який народився в Нісібісі, Сирія у 575 році та помер у 667 році.
Незважаючи на те, що Северус Себохт був одним з провідних діячів Сирії в VII столітті, про його молодість відомо мало. Він викладав у теологічній школі в Нісібісі (на той час перської). 612 року пішов у відставку після доктринальної суперечки серед несторіанців в сирійській Церкві Сходу. Пізніше він став єпископом Сирійської православної церкви і ченцем у монастирі Квіннішрі на західному березі Євфрату[4]. Цей монастир тоді був одним із центрів грецької освіти в Сирії.
Його учень Яків Едеський (пом. 708) — головний представник «християнського еллінізму»[5].
Северус Себохт був вчителем філософії Арістотеля. 638 року він написав великий трактат про силогізми . Переклав з перської на сирійську коментарі Павла Перського до Арістотеля De interpretatione.[6][7].
Найбільше відомий Северус Себохт своїми астрономічними працями, зокрема своїм «Трактатом про астролябію» (бл. 660 р.), в якому він посилається на втрачену працю Теона з Александрії. Його трактат з 25 розділів (два розділи не збереглися) містив докладні пояснення вимірювань руху небесних тіл, детально висвітлював конструкцію та використання астролябії.[8]. Він також написав книгу (датовану 661 роком) про зоряні сузір'я, елементарну астрономію з характеристикою екліптики, кліматичних поясів Землі, тривалості дня тощо). Вона містить уривки з астрономічної поеми Арата із Сола «Явища», демонструє знайомство з «Підручними таблицями» Птоломея. Близько 665 року Северус Себохт написав додаткові розділи до трактата у відповідь на запитання приїжджого клірика Василя Кіпрського. Ці розділи стосуються, серед іншого, дати народження Ісуса Христа, з'єднання планет і розрахунку дати Великодня.
Від Северуса Себохта походить найдавніша згадка про індійську десяткову систему на «Заході» (на захід від багатоконфесійної, включаючи християнську, Індії)[9]. Мабуть він був першим сирійцем, який згадав і хвалив індійську систему числення. У VII столітті з цією системою познайомилися і араби. Однак арабські книги, в яких вона використовувалася, з'явилися лише в ІХ столітті. Як приклад — трактат «Algoritmi de numero indorum» Аль-Хорезмі (близько 825 р.), відомий лише в латинському перекладі.
- ↑ а б в Archivio di Autorità del Museo Galileo
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ The Syriac Biographical Dictionary. syriaca.org.
- ↑ roger-pearse.com. Архів оригіналу за 4 серпня 2016. Процитовано 2 травня 2012.
- ↑ Greek Thought, Arab Culture: The Graeco-Arabic Translation Movement in Baghdad and Early 'Abbasid Society (2nd-4th/8th-10th centuries).
- ↑ Severus Sebokht. islamsci.mcgill.ca. Процитовано 29 липня 2022.
- ↑ لقمان, بزرگمهر. «گویاییِ ارستو» پاول پارسی.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Grigory Kessel et al., «Treatise on the Astrolabe — prooemion and scholion (based on Ammonius?)» in Syriac Scientific and Philosophical Literature last modified November 9, 2017, http://syriaca.org/work/9747.
- ↑ Severus Sebokht, On the Сonstellations. www.tertullian.org. Процитовано 29 липня 2022.
- Henri Hugonnard-Roche: Sévère Sebokht. In: Richard Goulet (Hrsg.): Dictionnaire des philosophes antiques. Band 6, CNRS Éditions, Paris 2016, ISBN 978-2-271-08989-2, S. 230–235.
- William Wright: A short history of Syriac literature. Philo Press, Amsterdam 1966