Очікує на перевірку

Сентенція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сенте́нція (від лат. sententia, буквально думка, судження) — вислів повчального характеру,[1] що коротко повчає, як є чи має бути в житті.[2] Є різновидом риторичного доказу. Сентенції здебільшого відірвані від оригінального літературного контексту прози, поезії чи драми. Часто є структурною частиною байки (де набуваючи морально-повчальної тенденційності, називається мораллю (або силою)),[3][2] а також зустрічаються і в інших жанрах лірики, зокрема в медитативній,[3][2] була одним із витоків формування дидактичної поеми.[3] Буває безпосередня або алегорична.

Перші сентенції були використані в античній риториці. Це коротка латинська апофегма, як правило з античного джерела, цитована поза контекстом. Таку назву було прийнято вже в римській риториці, Квінтіліан у «Повчанні оратору» присвячує сентенції окрему главу[4]. Сентенція, вважає Квінтіліан, це те ж саме, що греки називають γνώμη, а названа так з тієї причини, що «схожа на поради або декрети» ( similes sunt consiliis aut decretis).

В Середні століття були популярні збірки сентенцій, розташованих за алфавітом.

Приклади

[ред. | ред. код]
  • «Яблуко недалеко від дерева падає».
  • «Що можна зробити сьогодні, не відкладай на завтра».

Інші значення

[ред. | ред. код]
  • вирок військового суду в Росії в 1720–1917.
  • застаріла назва судового рішення, вироку.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Сентенція // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б в Загнітко Анатолій. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни. — Донецьк: ДонНУ, 2012. — 426 c. ISBN 978-966-639-554-5 (стор.: 261)
  3. а б в Сентенція // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 515. — 634 с.
  4. Inst. orat. 8.5.

Посилання

[ред. | ред. код]