Серби-мусульмани
| Серби-мусульмани |
Серби-мусульмани (серб. кир.: Срби муслимани, трансліт. Srbi muslimani) або серби-магометани (серб. кир.: Срби мухамеданци, трансліт. Srbi muhamedanci), також згадується як Читаці (серб. кир.: Читаци) — етнічні серби, які за релігійною приналежністю є мусульманами (прихильниками ісламу).[1]
Термін має кілька конкретних застосувань:
- Термін походить від турецького «Çıtacı», слова, яке використовується для позначення торговців, які продають дерев'яні дошки.
- В етнографічних, історичних та порівняльних релігієзнавчих дослідженнях він використовується як позначення ісламізованих сімей етнічного сербського походження.
- Його використовували як самоідентифікацію (Čitaci) у колишній Югославії.
- Він використовується в історичних дослідженнях для ідентифікації османського народу сербського походження.
- Використовується для мусульманського населення регіону Санджак (Сербія).[2]
Оскільки серби були і залишаються переважно православними християнами, їхня перша значна історична зустріч з ісламом відбулася в другій половині XIV століття і була відзначена турецьким вторгненням і завоюванням сербських земель (починаючи з 1371 року і закінчуючи початок XVI століття). Цей період ознаменувався першою хвилею ісламізації серед сербів. У деяких регіонах значна меншість залишила християнство та прийняла іслам, добровільно чи з необхідності під впливом османської влади. Найвідомішим мусульманином сербської національності був Мехмед-паша Соколович (1506—1579), великий візир Османської імперії (1565—1579), який був етнічним сербом за походженням, як і Омар-паша Латас.
Гаджрет (відоме як Сербське мусульманське культурне товариство після 1929 року) було культурним товариством, заснованим у 1903 році, яке сприяло сербській ідентичності серед слов'янських мусульман Австро-Угорщини (сьогоднішньої Боснії та Герцеговини).[3] Організація вважала мусульман сербами, які не мають етнічної свідомості.[4] Думка про те, що мусульмани були сербами, ймовірно, є найдавнішою з трьох етнічних теорій серед самих боснійських мусульман.[5] Він був демонтований Незалежною державою Хорватія під час Другої світової війни.[6] Деякі члени, некомуністи, приєдналися до югославських партизанів або співпрацювали з ними, тоді як інші приєдналися до четників.
Під час Першої світової війни мусульмани приєдналися до сербської армії. Більшість були мусульманами, які мали сербську ідентичність, визнаючись сербами.[7] Серед відомих солдатів були Мустафа Голубич, Авдо Хасанбегович, Шукрія Куртович, Ібрагім Хаджимерович, Фехім Мусакадич, Гамід Кукич, Решид Куртагич, які всі воювали на Салонікському фронті як сербські офіцери-добровольці.[8] Серед найактивніших у групі мусульман, які вели югославську пропаганду щодо австро-угорських мусульманських військовополонених, були А. Гасанбегович, Азіс Саріч, Ф. Мусакадіч, Алія Джеміджич, Р. Куртагіч, Асім Шеремета, Гамід Кукіч та Ібрагім Хаджіомерович.[9]
Під час Другої світової війни в Югославії кілька мусульман приєдналися до четників. Вони сповідували сербську етнічну ідентичність. Найвідомішим з них був Ісмет Поповац, який командував Мусульманською національною військовою організацією (МНВО). У резолюції МНВО говориться, що «мусульмани є невід'ємною частиною сербства».[10] До четників приєднався і ветеран Першої світової війни Фехім Мусакадич.[11]
До перепису 1971 року люди слов'янського мусульманського походження в Югославії могли легально визнати себе лише сербами-мусульманами, хорватами-мусульманами або мусульманами, які не визначилися з етнічною приналежністю.[12] Переважна більшість обрала варіант «не визначився».[13] Після 1971 року слов'яни мусульманського походження були визнані окремою етнічною групою.
Деякі видатні мусульмани в Югославії відкрито визнавали себе сербами, як-от письменник Меша Селімович.[14]
Під час перших переговорів про розділ Боснії та Герцеговини Еюп Ґанич зауважив, що боснійці «є ісламізованими сербами» і, таким чином, повинні приєднатися до сербів, і тому повинні приєднатися до сербської сторони, в той час, коли Югославська демократична партія перейшла на бік сербів і продовжила боротьбу проти хорватів.[15] Політолог Йохен Гіплер зазначив у 1994 році, що: «Мусульмани в основному є етнічними сербами, хорвати становлять меншість, але це не врятувало їх від вбивств з боку інших етнічних груп за те, що вони відрізняються від них».[16]
Сербські націоналісти зазвичай наполягали на тому, що боснійські мусульмани були сербами, які відмовилися від своєї віри.[17] Сербська історіографія наголошує на православному сербському походженні боснійців, які трактуються як відмова від зв'язків з етнорелігійною спадщиною після навернення в іслам і згодом заперечення цього через відмову прийняти сербську ідентичність.[18][19] Відповідно до воєнної та післявоєнної боснійської історіографії, боснійські мусульмани в основному сербській націоналістичній історіографії представлені як нащадки психічно хворих, ледачих, рабів, жадібних землевласників, в'язнів, злодіїв, ізгоїв або як сербів, які, заплутані та переможені, вирішили слідувати релігії своїх ворогів.[20] З одного боку, боснійські мусульмани наголошують на тому, що не мають жодних зв'язків із сербами чи хорватами, а з іншого — серби наголошують на спільному походженні та ролі окупантів у суперечці між балканськими народами.
За переписом 2022 року в Сербії, серед тих, хто назвався етнічними сербами, 0,08 % (4238) визнали своєю релігією іслам.
- Авдо Карабегович (1878—1908), боснійський письменник[21]
- Осман Джикіч (1879—1912), боснійський письменник[21]
- Авдо Сумбул (1884—1915), журналіст і просербський активіст
- Мухамед Мехмедбашич (1886—1943), боснійський революціонер
- Мустафа Голубич (1889—1941), четник і радянський розвідник
- Хасан Ребак, письменник
- Ісмет Поповац (пом. 1943), четник Другої світової війни
- Фехім Мусакадич (пом. 1943), сербський солдат Першої світової війни та четник Другої світової війни
- Меша Селімович (1910—1982), югославський письменник
- Емир Кустуриця (нар. 1954), сербський кінорежисер
- Мустафа Міяйлович (нар. 1972) боснійський сербський спортивний коментатор
- Сулейман Спахо (нар. 1949) сербський політик
- Челял Шенгьор нар. 1955) турецький вчений. За його словами, його бабуся по батькові була сербського походження.
- ↑ Čitaci | Hrvatska enciklopedija.
- ↑ Jørgen Schøler Nielsen; Samim Akgönül; Ahmet Alibašić; Brigitte Maréchal; Christian Moe (2009). Yearbook of Muslims in Europe. BRILL. с. 213–. ISBN 978-90-04-17505-1.
and it is mainly frequented by Serb Muslims from Sandjak.
- ↑ Allworth, 1994, с. 125.
- ↑ Allworth, 1994, с. 126.
- ↑ Allworth, 1994, с. 116.
- ↑ Emily Greble (2011). Sarajevo 1941–1945: Muslims, Christians, and Jews in Hitler's Europe. Cornell University Press. с. 121–. ISBN 978-0-8014-6121-7.
- ↑ Драга Мастиловић (2009). Херцеговина у Краљевини Срба, Хрвата и Словенаца: 1918-1929. Филип Вишњић. с. 48. ISBN 978-86-7363-604-7.
- ↑ Mustafa A. Mulalić (1936). Orijent na zapadu: savremeni kulturni i socijalni problemi Muslimana Jugoslovena. Skerlić. с. 172.
- ↑ Istorijski glasnik: organ Društva istoričara SR Srbije. Društvo. 1980. с. 113.
- ↑ Enver Redžić; Robert Donia (13 грудня 2004). Bosnia and Herzegovina in the Second World War. Routledge. с. 153. ISBN 978-1-135-76736-5.
- ↑ Prilozi. Т. 20. Institut za istoriju. 1984. с. 100.
- ↑ Francine Friedman (1996). The Bosnian Muslims: denial of a nation. Westview Press. ISBN 978-0-8133-2097-7.
Promoting that policy, in the 1948 census the Bosnian Muslims were permitted to declare themselves as Serb- Muslims, Croat- Muslims, or nationally "undetermined" Muslims, revealing the stance of Communist leaders that held that Muslims ...
- ↑ Philip Emil Muehlenbeck, ред. (2012). Religion and the Cold War: A Global Perspective. Vanderbilt University Press. с. 184. ISBN 9780826518521.
- ↑ Trbovich, 2008, с. 100.
- ↑ Steven L. Burg; Paul S. Shoup (4 березня 2015). Ethnic Conflict and International Intervention: Crisis in Bosnia-Herzegovina, 1990-93: Crisis in Bosnia-Herzegovina, 1990-93. Taylor & Francis. с. 341. ISBN 978-1-317-47101-1.
- ↑ Jochen Hippler (1 квітня 1994). Pax Americana?: hegemony or decline. Pluto Press. с. 164. ISBN 978-0-7453-0695-7.
- ↑ Emran Qureshi; Michael A. Sells (5 листопада 2003). The New Crusades: Constructing the Muslim Enemy. Columbia University Press. с. 323–. ISBN 978-0-231-50156-9.
- ↑ Bieber, Florian (2006). Post-War Bosnia: Ethnicity, Inequality and Public Sector Governance. Palgrave Macmillan. с. 5. ISBN 978-0-230-50137-9.
- ↑ Mekić, Sejad (2016). A Muslim Reformist in Communist Yugoslavia: The Life and Thought of Husein Đozo. Routledge. с. 17. ISBN 978-0-230-50137-9.
- ↑ Alibašić, Ahmet (2014). Bosnia and Herzegovina. У Cesari, Jocelyne (ред.). The Oxford Handbook of European Islam. Oxford: Oxford University Press. с. 431. ISBN 978-0-19-102640-9.
- ↑ а б Stanoje Stanojević; Jovan Jovanović; Slobodan Jovanović; Nikola Stojanović (1935). Srpski narod u XIX veku. Т. 15. Geca Kon. с. 90.
- Allworth, Edward (1994). Muslim Communities Reemerge: Historical Perspectives on Nationality, Politics, and Opposition in the Former Soviet Union and Yugoslavia. Duke University Press. ISBN 0-8223-1490-8.
- Ceribašić-Begovac, Anaid (2017). Die Muslime im Sandschak Smederevo am Übergang vom 18. ins 19. Jahrhundert - Ein Vergleich zwischen der serbischen und bosnischen wissenschaftlichen Literatur (PDF) (Дипломна робота). University of Graz.
- Ethnicity/National Affiliation, Religion and Mother Tongue (PDF). Sarajevo: Agency for Statistics of Bosnia and Herzegovina. 2019.
- Вукићевић, Миленко M. (1901). Знаменити Срби мухамеданци (Prominent Serb Muhamedans). Београд.
- Вукићевић, Миленко M. (1906). Знаменити Срби мусломани (Prominent Serb Muslims). Београд: Српска књижевна задруга.
- Вукићевић, Миленко M. (1998). Знаменити Срби муслимани (Prominent Serb Muslims). Београд: ННК.
- Раковић, Александар (2016). Српски идентитет муслимана словенског порекла на постјугословенском простору у 21. веку (The Serb identity of Muslims of Slavic origin on post-Yugoslav space in the 21st century) (PDF). Култура полиса: Часопис за неговање демократске политичке културе. 13 (31): 171—183.
- Republički zavod za statistiku Srbije (2014). Etnomozaik (PDF). Belgrade: Republički zavod za statistiku Srbije.
- Trbovich, Ana S. (2008). A Legal Geography of Yugoslavia's Disintegration. Oxford University Press, USA. с. 100–. ISBN 978-0-19-533343-5.
- Lazo M. Kostić (1967). Nauka utvrduje narodnost B-X Muslimana.
