Сидоржевський Михайло Олексійович

Михайло Олексійович Сидоржевський
Михайло Олексійович Сидоржевський
	Михайло Сидоржевський під час презентації книги «Час фарисеїв і героїв» у бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля» (19.02.2016)
Народився	5 травня 1958 (66 років); село Старий Солотвин, Бердичівський район, Житомирської області
Громадянство	Україна
Національність	Українець
Діяльність	Публіцист, редактор
Відомий завдяки	Головний редактор ; «Української літературної газети»
Alma mater	Київський університет; імені Т. Г. Шевченка
Членство	Національна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України
Посада	Голова Національної спілки письменників
Партія	ОУН
Нагороди	Лауреат премії; Спілки журналістів СРСР (1990);; Лауреат; премії імені В'ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики (2024)
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Михайло Олексійович Сидорже́вський (5 травня 1958(19580505), село Старий Солотвин, Бердичівський район, Житомирської області) — український громадський діяч, публіцист, редактор, поет. Голова Національної спілки письменників. Член Проводу ОУН.

Біографія

Закінчив Житомирський автошляховий технікум (1978), Київський університет імені Т. Г. Шевченка, факультет журналістики (1980–1985).

Журналістську кар'єру розпочав у газеті «Комсомольська зірка», м. Житомир. Працював кореспондентом (серпень 1985 — вересень 1986), завідувач відділу спорту (вересень 1986 — жовтень 1987), завідувач відділу листів і соціальних проблем (жовтень 1987 — жовтень 1990).

Працював також головним редактором газет «Вільне слово», м. Житомир (жовтень 1990 — серпень 1992) та «Самостійна Україна», м. Київ (серпень 1992 — серпень 1993).

З листопада 1993 по березень 1994 — референт директора з питань преси, Житомирського домобудівного комбінату.

З березня 1994 по травень 1998 — директор ТОВ «Прес-Форум», м. Житомир. З жовтня 1994 по грудень 1996 — головний редактор газети «Прес-Форум».

З травня по жовтень 1998 — завідувач відділу підприємництва і маркетинґу фундації імені Олега Ольжича та референт ОУН з питань преси.

З жовтня 1998 працював у редакції газети «Українське слово»: заступник головного редактора (жовтень — грудень 1998), до листопада 2000 — в. о. головного редактора та головний редактор.

Працював головним редактором журналу «Книжковий огляд», газети Нація і держава, заступником головного редактора офіційної газети НСПУ «Літературної України» та її головним редактором. Звільнився з цієї посади через конфлікт з очільником НСПУ Володимиром Яворівським.

9 жовтня 2009 побачив світ перший номер нової «Української літературної газети», очолюваної Михайлом Сидоржевським^[1].

Депутат Житомирської міської і обласної рад (1990 — 1994).

Член Національної спілки журналістів (з 1988).

Член Національної спілки письменників (з 2005).

З лютого 2012 року — секретар Національної спілки письменників України, голова Київської міської організації Національної спілки письменників України^[2].

29 листопада 2014 обраний головою Національної спілки письменників України^[3]

Літературна діяльність

Михайло Сидоржевський автор книги поезій «Навпіл між обома світами» (2004), книг публіцистики «Здвиг» (2005), «Туга за свободою» (2007), «Пам'ять нашого роду» (2013), «Час фарисеїв і героїв» (2015), книги прози «Візерунки на пергаменті часу» (2021), книги поезії українською і в перекладі на болгарську «Запрошення до подорожі» (2021), краєзнавчого дослідження «Солотвин. З глибин минулого до наших днів» (2023), книжки публіцистики «На межі світла і пітьми» (2024).

Автор численних публікацій у різноманітних виданнях на теми культури, політики, літератури, історії.

Нагороди

Лауреат премії Союзу журналістів СРСР за цикл публікацій «Заложники Чорнобиля» (1990).
Нагороджений орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня (2006).
Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (2011).
Лауреат премії імені Пантелеймона Куліша (2015).
Відзнака «Симон Петлюра. Журналістика і Державність» (2021).^[4]
Лауреат Літературної премії імені Василя Симоненка (2021)
Лауреат Літературної премії імені Василя Скуратівського (2021)
Нагороджений «Медаллю Ґарета Джонса. Правда і Честь» Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка (2023)
Премія Житомирської обласної спілки краєзнавців України імені Миколи Костриці (2023)
Лауреат премії імені Івана Огієнка (2024)^[5]
Почесний доктор (Doctor Honoris Causa) Українського державного університету імені М. П. Драгоманова (2024)
Лауреат премії імені В'ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики (2024)

Примітки

↑ У вітчизняному інформаційному просторі — «Українська літературна газета». Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 9 грудня 2011.
↑ Керівництво НСПУ. Архів оригіналу за 9 грудня 2013. Процитовано 7 квітня 2014.
↑ З'їзд СПУ обрав нового голову — Михайла Сидоржевського. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 29 листопада 2014.
↑ Кримчан нагороджено медаллю Симона Петлюри
↑ Руслан, Мороз (5 квіт. 2024 р.). Члени комітету із присудження Премії імені Івана Огієнка у 2024 році визначилися із лауреатами цьогорічної премії.

Джерела

Посилання

[1] У вітчизняному інформаційному просторі — «Українська літературна газета». Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 9 грудня 2011.

[2] Керівництво НСПУ. Архів оригіналу за 9 грудня 2013. Процитовано 7 квітня 2014.

[3] З'їзд СПУ обрав нового голову — Михайла Сидоржевського. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 29 листопада 2014.

[4] Кримчан нагороджено медаллю Симона Петлюри

[5] Руслан, Мороз (5 квіт. 2024 р.). Члени комітету із присудження Премії імені Івана Огієнка у 2024 році визначилися із лауреатами цьогорічної премії.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]