Сизополь (корвет, 1830)
| Історія | |
|---|---|
 Російська імперія
| |
| Власник: | Чорноморський флот Російської імперії |
| Будівник: | Миколаївське адміралтейство |
| Закладений: | 30 липня 1829 |
| Спуск на воду: | 6 вересня 1830 |
| Перекваліфікований: | 1838 |
| Доля: | переведений в ластові судна і розібраний у 1845 році |
| Статус: | розібраний |
| Основні характеристики | |
| Клас і тип: | корвет |
| Тип: | «Сизополь» |
| Довжина: | 39,93 м |
| Ширина: | 10,9 м |
| Екіпаж: | 190 осіб |
| Озброєння: | 24 гармати |
«Сизо́поль» — 24-гарматний корвет типу однойменного типу Чорноморського флоту Російської імперії. Названий на згадку про захоплення російськими військами
Один із трьох вітрильних 24-гарматних корветів типу «Сизополь», що будувалися в Миколаєві і Севастополі протягом 1829—1832 років[1]. Довжина корабля між перпендикулярами становила 39,93 метра, ширина — 10,9 метра[2], глибина інтрюму — 3,1 метра[3] (за іншими даними — 3,2 метра[4]), а площа парусів — 1500 квадратних метрів[2]. Екіпаж становив 190 осіб[1][5].
Корабель названо на згадку про захоплення російськими військами загоном кораблів під командуванням контрадмірала М. М. Кумані турецької фортеці Сизополь 16 лютого 1829 року[6][7].
Закладений у Миколаєві на стапелі Миколаївського адміралтейства 30 липня 1829 року. Головний будівник — полковник корпусу корабельних інженерів І. Я. Осмінін[8][9] (за іншими даними — прапорщик корпусу корабельних інженерів Г. В. Афанасьєв[4]). Після спуску на воду 6 вересня 1830 року увійшов до складу Чорноморського флоту Російської імперії[10].
У 1832, 1834, 1837 і 1838 роках виходив у крейсерство до берегів Абхазії у складі Сухумського загону суден. 26 грудня 1832 року вийшов із Севастополя для доставки депеш російському посланнику в Туреччині в Константинополь, повернувшись у Севастополь у січні 1833 року[11].
Того ж року брав участь в експедиції Чорноморського флоту на Босфор, де в разі необхідності мав забезпечити підтримку турецькій армії в разі бойових дій з Єгиптом у Чорному та Мармуровому морях, а також протоках Константинопольській і Дарданелли. 2 лютого вийшов із Севастополя у складі ескадри контрадмірала М. П. Лазарєва і до 8 лютого прибув до Буюк-дере[12].
У березні доправив до Одеси графу М. С. Воронцову депеші про відправлення військ на Босфор. 28 червня у складі ескадри віцеадмірала М. П. Лазарєва вийшов з Буюк-дере, 2 липня прибув до Феодосії, де з транспортних суден проводили висадку російських військ, а 22 липня повернувся до Севастополя. За перевезення десанту в Феодосію командира корабля, П. М. Вукотича, нагороджено орденом Святого Володимира IV ступеня і золотою турецькою шаблею[13].
У 1835 та 1836 роках перебував на Архіпелазі в розпорядженні російського посланця в Греції[6]. У 1838 році корвет був переведений в ластові судна, а в 1845 році розібраний[1][4].
- М. Б. Ніконов (1831);
- П. М. Вукотич (1832—1833);
- П. Х. Мессер (1834—1836);
- М. П. Панютін (1837—1838).
- ↑ а б в Чернышев, А. А. (1997). Российский парусный флот (рос.). Т. 1. Москва: Воениздат. с. 34. ISBN 5-203-01788-3.
- ↑ а б Глебов, А. М. (2016). Российское военное парусное кораблестроение XVIII—XIX веков: опыт исторической реконструкции (рос.). Горно-Алтайск: Горно-Алтайский государственный университет. с. 339.
- ↑ Бугаенко, Б. А.; Галь, А. Ф. (2005). История судостроения от древнейших времен до конца парусной эпохи (рос.). Т. 1. Николаев: Национальный университет кораблестроения имени адмирала Макарова. с. 171. ISBN 966-321-038-9.
- ↑ а б в Крючков, Ю. С. (2018). Парусное судостроение в Николаеве (1790—1865) (рос.). Николаев: Наваль. с. 296—297, 385. ISBN 978-617-7007-04-2.
- ↑ Tredrea, John; Sozaev, Eduard (2010). Russian Warships in the Age of Sail 1696—1860: Design, Construction, Careers and Fates (англ.). Barnsley: Seaforth. с. 593. ISBN 978-1-84832-058-1.
- ↑ а б Широкорад, А. Б. (2007). 200 лет парусного флота России (рос.). Москва: Вече. с. 326. ISBN 978-5-9533-1517-3.
- ↑ Корветы Черноморского флота (рос.). Морской интернет-клуб «Кубрик». Архів оригіналу за 5 березня 2016.
- ↑ Христенко, В. Н. Николаевский хронограф: сентябрь (рос.). Литературный Николаев. Процитовано 24 березня 2024.
- ↑ Крючков, Ю. С. (2008). Алексей Самуилович Грейг и его время (рос.). Николаев: Издательство Ирины Гудым. с. 231. ISBN 978-966-8592-60-7.
- ↑ Шинкаренко, Андрей (27 вересня 2012). Николаевское адмиралтейство (рос.). Николаевский базар. Процитовано 4 березня 2024.
- ↑ Самаров, А. А., ред. (1955). Письмо М. П. Лазарева А. С. Меншикову о состоянии вверенной ему эскадры и противодействии подготовке судов к выходу в море со стороны А. С. Грейга и Н. Д. Критского. Сборник документов «М. П. Лазарев» (рос.). Т. 2. Москва: Воениздат. с. 38.
- ↑ Гребенщикова, Г. А. (2018). Босфорская военно-морская операция. 1833 год. Военно-исторический журнал. № 7 (рос.). Москва: Министерство обороны Российской Федерации. с. 48—49. ISSN 0321-0626.
- ↑ Левченко, Л. Л. (2006). Вукотич Петро Маркович. Історія Миколаївського і Севастопольського військового губернаторства (1805—1900). Миколаїв: Видавництво МДГУ імені Петра Могили. с. 273. ISBN 966-336-049-6.
- Крючков Ю. С. Парусное судостроение в Николаеве (1790—1865). — Николаев: Наваль, 2018. — 464 с. — ISBN 978-617-7007-04-2. (рос.)
- Веселаго Ф. Ф. Список русских военных судов с 1668 по 1860 год. — СПб.: Типография морского министерства, 1872. — 798 с. (рос.)
- Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — М.: Воениздат, 1997. — Т. 1. — 312 с. — (Корабли и суда Российского флота). — 10 000 экз. — ISBN 5-203-01788-3. (рос.)
- Широкорад А. Б. 200 лет парусного флота России / Под ред. А. Б. Васильева. — 2-е изд. — М.: Вече, 2007. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-1517-3. (рос.)