Перейти до вмісту

Симонов Олександр Корнійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Симонов Олександр)
Симонов Олександр Корнійович
Народження28 жовтня 1875(1875-10-28) Редагувати інформацію у Вікіданих
Капустенці, Прилуцький район, Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть12 липня 1957(1957-07-12) (81 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
 Ґаґра, Абхазька Автономна Радянська Соціалістична Республіка, Грузинська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрпейзаж і портрет Редагувати інформацію у Вікіданих
НавчанняМосковське училище живопису, скульптури та зодчества (1901) і Національна вища школа красних мистецтв (1907) Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхудожник, викладач Редагувати інформацію у Вікіданих
ПрацівникРосійський державний художньо-промисловий університет імені Сергія Строганова, Харківський художній інститут, Харківський інженерно-будівельний інститут і Харківський інститут інженерів комунального будівництва Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленАсоціація художників Червоної України, Асоціація революційного мистецтва України і Спілка радянських художників України Редагувати інформацію у Вікіданих
Вчене званняпрофесор Редагувати інформацію у Вікіданих
Роботи в колекціїХарківський художній музей і Лебединський міський художній музей імені Бориса Руднєва Редагувати інформацію у Вікіданих

Олександр Корнійович Си́монов (28 жовтня 1875, Капустенці  — 12 липня 1957, Гагра) — український радянський живописець і педагог; член Асоціації художників Червоної України та Асоціації революційного мистецтва України з 1928 року, Харківської організації Спілки радянських художників України з 1938 року[1].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 28 жовтня 1875 року в селі Капустинцях[1] (нині Капустенці Прилуцького району Чернігівської області, Україна) у дворянській сім'ї; батько працював правником. У ранньому дитинстві став сиротою і його вихованням займалась тітка. У підлітковому віці самостійно заробляв на життя й навчання[2].

В школі навчався з перервами і, після її закінчення, протягом 1896—1901 років здобував освіту в Московській школі живопису, скульптури та архітектури. Навчання завершив з відзнакою. З 1901 року викладав графічні мистецтва в Комерційному училищі Симбірська. У 1907 році студіював у Парижі в Академії красних мистецтв. У 1910—1915 роках мешкав в Москві, де викладав у Строганівському художньо-промисловому училищі, працював у творчій майстерні[2].

Протягом 1922—1934 і 1943—1944 років — професор Харківського художнього інституту; у 1930—1941 та 1944—1948 роках — Харківського інженерно-будівельного інституту[1]. У 1944 році очолював кафедру образотворчого мистецтва у Харківському інституті інженерів комунального будівництва[3]. Серед учнів: Дмитро Зелінський[4]. З 1948 року мешкав у Гагрі[5]. Помер у Гагрі 12 липня 1957 року[1].

Творчість

[ред. | ред. код]

Працював у галузі станкового живопису (писав пейзажі Полтавщини, Харкова, Донбасу, Грузії; портрети) та монументально-декоративного розпису[2]. Серед робіт:

У 1931 році на замовлення Сухумського міськвиконкому створив грандіозну панораму міста Сухумі[3]. У 1934 році брав участь в оздобленні Харківського палацу піонерів[5].

Брав участь у республіканських і всесоюзних виставках з 1927 року[3].

Вшанування

[ред. | ред. код]

У Гагрі:

  • в колишній садибі митця, по смерті художника, влаштовано Будинок творчості його імені з постійною експозицією його творів[5];
  • встановлене меморіальне погруддя художника[3].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Симонов Олександр Корнійович / Художники Харківщини.
  2. а б в Симонов Олександр Корнилійович / Харківська державна академія дизайну та мистецтв.
  3. а б в г Славетні ювілеї видатних вчених університету у 2015 році / Музейний комплекс ХНУМГ імені О. М. Бекетова
  4. Зелинский, Дмитрий Павлович // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь. — Москва : «Искусство», 1983. — Т. 4, книга 1 (Елева—Кадышева). — С. 291. (рос.)
  5. а б в г Словник художників України, 1973.
  6. Нові рами – у подарунок. Лебединська міська рада. 9 жовтня 2020.

Література

[ред. | ред. код]