Перейти до вмісту

Синякова-Уречина Марія Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Марія Михайлівна Синякова-Уречина
Народження13 листопада 1890
Красна Поляна,Зміївський район, Харківська область Російська імперія
Смерть30 травня 1984
 Москва
Країна Російська імперія
СРСР СРСР
Діяльністьхудожниця, ілюстраторка Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленГолова земної кулі Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриVera Sinyakovad, Kseniya Sinyakovad, Nadezhda Sinyakovad і Zinaida Sinyakovad Редагувати інформацію у Вікіданих
Роботи в колекціїМузей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих

Марія Михайлівна Синякова, в шлюбі Синякова-Уречина (13 листопада 1890, Красна Поляна, Змиївський район, Харківська область — 30 травня 1984, Москва) — українська художниця, близька до авангарду, графікеса, ілюстраторка. В українському мистецтві 1910-1920-х років репрезентувала неопримітивістський напрямок. Членкиня спілки «Голів Земної кулі» Велимира Хлєбникова. Роботи зберігаються в Національному художньому музеї України та приватних колекціях в Україні й за кордоном.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 13 листопада 1890 року в родині купця Михайла Івановича Синякова, ювеліра церковних предметів з Охтирки. У неї було чотири сестри та брати. З часом кожна з них стала музою якогось із визначних митців XX століття. Сестра Віра стала дружиною Григорія Петнікова, другого за ліком «голову Земної кулі». Ксенія була дружиною Миколи Асєєва. Надія пережила бурхливий роман з Борисом Пастернаком. Зінаїда мала роман з В. Маяковським. Велимир Хлєбников був закоханий у кожну із сестер по черзі. Марії ж він присвятив ряд поетичних творів, зокрема, поему «Синие оковы»[2].

«В селі Красна Поляна під Харковом приклеїлося до нас прізвисько «Синяки-голяки». Влітку бачили нас загоряючими на сонці – цього ще не знали в глибокій провінції. Хлєбніков ввів це прізвисько в один із своїх віршів. Але замінив на «синголи». Коментатор пізніше написав учено, що йдеться про невідоме монгольське плем’я. Смішно. Це ж бо про нас.

Вперед! Вперед Ватаго! Вперед! Вперед! Синголи»
Марія Синякова [3].

У 1910-1911 рр. Марія Синякова навчалася в Харківській студії Євгена Агафонова «Блакитна лілія», орієнтованій на естетику модерну і символізму[4].

Входила в однойменну групу молодих Харківських художників-авангардистів. У 1909 році ця група провела однойменну виставку. Тоді ж при ній був організований театр-кабаре «Блакитне око», де ставилися п'єси О. Блока, П. Потьомкіна, С. Городецького та інших, та проходили лекції з мистецтва.

Входила до харківських мистецьких угрупувань «Викусь» та «Будяк»[5], була однією з авторів футуристичної декларації «Труба марсіан» (Харків, 1916), а також членкинею об'єднання «Союз семи» (Харків, 1918). Брала участь у футуристичному виданні «Лірень», ілюструвала поезії Григорія Петникова, Олексія Кручоних, Миколи Асєєва.

У 1910 році за сприянням Давида Бурлюка побувала в Німеччині, де виставилась з роботами у Мюнхені разом з Пікассо, Кандинським[6]. У музеях Німеччини вивчала живопис німецьких та нідерландських старих майстрів.

У 1913 році разом з двома сестрами їде до Москви, навчається в художній студії І. І. Машкова та Ф. І. Рерберга, та пов'язує життя з футуризмом.

У 1914 році одружилася з художником Арсенієм Мойсейовичем Уречиним. Разом з чоловіком вона мандрує Центральною Азією, знайомиться з монгольським мистецтвом.

У 1914 році розпочинається Перша світова війна і Синякова повертається з Москви до Харкова, де живе у своєму маєтку у Червоній поляні. Зближується з місцевими художниками-авангардистами Е.Агафоновим, Б. В. Косаревим, В. Д. Єрміловим.

У 1922 році художниця назавжди переїжджає до Москви. Починає розвивати нові строгі форми у чорно-білій графіці та книжковій ілюстрації. Створила серію шаржових портретів письменників: Осипа Бріка, М. Асєєва, В. Шкловського, Д. Петровського, В. Брюсова, Г. Ахматової, С. Єсеніна, В.Маяковського[7].

Наприкінці 1920 та 1930-х років художниця відійшла від живопису та зайнялась художнім оформленням книжок, у тому числі віршованих, для дорослих та дітей. Вона створювала книжкові ілюстрації для Григорія Петникова, Олексія Кручоних, Миколи Асєєва, К.Чуковського, Енгеля та інших письменників.

Під час війни М. Синякова була в евакуації та жила разом з Мариною Цвєтаєвою в одному будинку. З робіт 1940-х збереглися небагато її портретів та книжкові ілюстрації до стародавнього французького епосу «Пісня про Роланда» (1943 р.)

У 1952 Марію Синякову виключили зі Спілки художників за «плазування перед західним мистецтвом»[8].

У 1950-х роках їй довелось заробляти на життя розфарбовуванням іграшок та малюванням лікарських рослин для довідкового атласу.

У 1970-х роках вона брала участь у дисидентському русі, через що її не надто вітали в колах мистецького офіціозу — навіть коли футуризм став модним[9].

Марія Михайлівна Синякова-Уречина померла 30 травня 1984 року в Москві у віці 94 років[3].

Творчий доробок

[ред. | ред. код]
Марія Синякова. «Петроград» (папір, монотипія. Приватна колекція) Виставка «Велике і Величне». Мистецький арсенал. 2013
Власна робота Sergento 18 серпня 2013,

Картини

[ред. | ред. код]

«Війна I» (1910-ті роки);

«Війна II» (1910-ті роки);

«У лазні» (1910);

«Акробати» (1913);

«Любов» (1913);

«Драбина» (1914—1916);

«Вигняна з раю» (1916);

«Бомба» (1916);

«Єва» (1920);

«Родина» (1920-ті роки);

«Сонце. Закохані. Краснополянський мотив» (1914);

«Дерево життя» (пан та няня)(1914);

«Священна тема»;

«Ковчег»;

«Селищна ідилія» (1916);

«Лазня» (1916);

«Карусель» (1916);

«Коханці» (1920);

«Пікнік на траві» (1922);

«Сонце»;

«Гарем»;

«Музикант» (1920-ті);

«Циркові сцени»;

«Старці» (1925);

«Вакханалія» (1925);

«Вісім дівок, один я» (1923);

«Коні та купальниці»;

«Осінній натюрморт» (1938);

«Павич»;

«Риба»;

«Троянди» (1950-ті роки);

«Зимовий пейзаж» (1952).

Портрети

[ред. | ред. код]

«Портрет Євгенії Синякової»;

«Портрет Тетяни Синякової»;

«Портрет Ксенії Асєєвої»;

«Портрет Тихона Чурилина»(1940);

«Портрет Велемира Хлебнікова» (1940);

«Портрет Віри Гехт» (1940-ві роки).

Художнє оформлення книжок

[ред. | ред. код]

Григорій Петніков «Поросль сонця» (1918),

Олексій Кручоних «Чотири фонетичних романи» (1927), «Розбійник Ванька-Каїн та Сонька-Манікюрниця»;

Микола Асєєв «Про заячу службу і лисячу дружбу» (1927), «Цирк» (1929), «Пісенник» (1935), «Маяковський починається» (1940), П. Незнамов «Звірі на свободу» (1927);

Л. Остроумов «Пташиний переполох» (1928), Надії (1930);

М. Соловйова «Кораблики» (1930);

Є. Тараховська «Де овечка без хвоста?» (1930);

Софія Федорченко «Добрий сон» (1930);

К. Павлович «Весела бджілка» (1930), «Барабанщик радгоспу» (1931, 1932),

К. Чуковський"Нові загадки «(1930), Р. Енгель» Про дірочку і про хвостик "(1930);

В. Маяковський "Облако в штанах "(1937);

Атлас лікарських рослин СРСР(1962).

Виставкова діяльність

[ред. | ред. код]

Марія Синякова брала участь у багатьох радянських та закордонних виставках.

У 1905 році Синякова брала участь в «Виставці революційної літератури» де демонструвалися її шаржові портрети.

У листопаді 1913 січні 1914 рр. Синякова брала участь у виставці петербурзького «Союзу молоді» разом з представниками авангарду: Д.Д. і В. Д. Бурлюками, К. С. Малевичем, В. Є. Татліним, Олександрою Екстер.

Марія Синякова була експоненткою виставок «Союзу молоді» (1913—1914 рр., Петербург) та «Союзу Семи» (1918 р, Харків)[10].

У 1919 році вона брала участь у Першій спільній виставці-продажу, на ній були представлені роботи професійних художників, новачків та дітей.

У 1925 році мисткиня взяла участь у виставці художників «4 мистецтва» (Москва, Музей витончених мистецтв, зараз ДМОМ ім. О.Пушкіна).

У 1927 році Міжнародна виставка «Мистецтво книги» (Лейпциг).

У 1928 році «Сучасне книжкове мистецтво на міжнародній виставці преси».

У 1931 році Міжнародна виставка «Мистецтво книги» (Париж).

У 1969 році в київському відділенні Спілки письменників відбулася єдина персональна виставка Марії Синякової-Уречиної. Після цієї події до неї потягнулися колекціонери, художники, мистецтвознавці з Нью-Йорка, Парижу, Варшави та Києва.

У 1990—1991 роках на виставці «Український авангард. 1910—1930», вперше демонструвалися роботи художниці 1914—1916 років: «Єва», «Війна», «Карусель».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://www.moma.org/collection/works/11042
  2. ↑ Мосяжний Л. Невинна з міцними руками (авангард XX століття, художниця Марія Михайлівна Синякова) // Україна. — Вип. №3.-2009. — С. 58.
  3. ↑ а б Горбачов Д.О. Українські художники першої третини 20 ст / авт.-упоряд. Д.О. Горбачов. — Київ : Мистецтво, 2016. — С. 289. — ISBN 978-966-577-225-5.
  4. ↑ Сестры Синяковы - харьковские музы футуризма (В. П. Титарь, А. Ф. Парамонов, Л. И. Фефелова). https://otkudarodom.ua. Архів оригіналу за 6 жовтня 2019. Процитовано 6 жовтня 2019 року. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |publisher= (довідка)(рос.)
  5. ↑ Горбачов Д.О. Українські художники першої третини 20 ст / авт.-упоряд. Д.О. Горбачов. — Київ : Мистецтво, 2016. — С. 286. — ISBN 978-966-577-225-5.
  6. ↑ Мосяжний Л. Невинна з міцними руками (авангард XX століття, художниця Марія Михайлівна Синякова) // Україна. — Вип. №3.-2009. — С. 59.
  7. ↑ Шаржи Марии Синяковой. http://marie-olshansky.ru. Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 6 жовтня 2019 року. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |publisher= (довідка)(рос.)
  8. ↑ Творчество художницы Марии Синяковой-Уречиной. https://otkudarodom.ua. Архів оригіналу за 13 лютого 2019. Процитовано 6 жовтня 2019 року. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |publisher= (довідка)(рос.)
  9. ↑ Мосяжний Л. Невинна з міцними руками (авангард XX століття, художниця Марія Михайлівна Синякова) // Україна. — Вип. №3.-2009. — С. 60.
  10. ↑ МАРИЯ МИХАЙЛОВНА СИНЯКОВА (1890-1984) – СТАРЕЙШИНА РУССКОГО И УКРАИНСКОГО АВАНГАРДА. https://www.liveinternet.ru. Процитовано 5 жовтня 2019 року. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |publisher= (довідка)[недоступне посилання з листопадаа 2019](рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Синякова-Уречина_Марія_Михайлівна