Перейти до вмісту

Скарлатина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Скарлатина
Характерний висип на шкірі спини у дитини, хворої на скарлатину
Характерний висип на шкірі спини у дитини, хворої на скарлатину
Характерний висип на шкірі спини у дитини, хворої на скарлатину
Спеціальністьінфекційні хвороби і педіатрія Редагувати інформацію у Вікіданих
Симптомисимптом малинового язика, гарячка[1], біль у животі[1], блювання[1], висип[1], гострий тонзиліт, лімфоаденопатія, біль у горлі, симптом блідого носогубного трикутника, симптом Пастіа і тахікардія Редагувати інформацію у Вікіданих
ПричиниStreptococcus pyogenes[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Метод діагностикифізикальне обстеження Редагувати інформацію у Вікіданих
Препаратипеніцилін, макроліди, цефалоспорини, ванкоміцин, кліндаміцин і антигістамінні препарати Редагувати інформацію у Вікіданих
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-111B50 Редагувати інформацію у Вікіданих
МКХ-10A38
OMIM012541 Редагувати інформацію у Вікіданих
DiseasesDB29032
MedlinePlus000974
eMedicineemerg/518
MeSHD012541
CMNS: Scarlet fever у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Скарлати́на (від лат. scarlatium — яскраво-червоний) — гостре антропонозне інфекційне захворювання, яке проявляється інтоксикацією, гнійним ураженням мигдаликів ротоглотки, прояви яких нагадують зміни при стрептококковому фарингіті, та характерним дрібнокрапчастим висипом. Схильна до гнійно-септичних та алергічних ускладнень. Є особливою клінічною формою клінічного перебігу стрептококової інфекції.

Етіологія

[ред. | ред. код]
Streptococcus pyogenes

Стрептококи є грампозитивними бактеріями, які мають сферичну форму, належать до родини лактобацил. Залежно від здатності гемолізувати еритроцити стрептококи поділяють на β — (повний гемоліз), α — (частковий гемоліз) і γ — (відсутність гемолізу). За карбогідратним компонентом оболонки виділяють декілька груп стрептококів, які позначаються латинськими літерами — A, B, C, D, тощо. Усього таких груп виділяють 21. Найбільш частими збудниками стрептококових інфекцій у людини є такі види стрептококів: S. pyogenes, S. pneumoniae (пневмокок), S. agalactiae, S. equisimilis, S. faecalis, S. faecium (ентерокок), S. canis, S. salivarius. Збудник скарлатини — S. pyogenes.

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Стрептококи.

Епідеміологічні особливості

[ред. | ред. код]

Стрептококова інфекція належить до антропонозів. Джерелом скарлатини є хвора людина з початку захворювання до 4-5 діб після зникнення клінічних симптомів та бактеріоносій. Для дітей першого року життя джерелом інфекції можуть бути матері, у яких є запальні процеси молочних залоз, які спричинені стрептококом групи А.

Основний механізм передачі збудників — повітряно-крапельний, вони можуть також рідше непрямо передаватися через білизну, предмети побуту, речі, іграшки. Вхідними воротами інфекції є ротоглоткові мигдалики.

Скарлатина уражає однаково як осіб чоловічої статі, так і жіночої.[2] Найчастіше хворіють діти віком від 5 до 15 років.[3] Захворювання частіше спостерігають у холодну пору року. Зустрічаються як поодинокі (спорадичні) випадки, так і епідемії. Після перенесеного захворювання формується тривалий антитоксичний імунітет.

Історичні відомості та актуальність

[ред. | ред. код]

Захворюваність і летальність від скарлатини знизилися порівняно з XVIII і XIX століттями, коли траплялися епідемії цієї хвороби.[4] Близько 1900 року рівень смертності у багатьох місцях досягав 25 %.[5] Покращення прогнозів можна пояснити застосуванням пеніциліну для лікування цієї хвороби.[6] Частота випадків скарлатини також зменшувалася протягом останнього століття.

Протягом останнього десятиліття у різних країнах зареєстровано кілька спалахів цієї хвороби.[7] З 2013 по 2016 рік показники захворюваності на скарлатину в Англії зросли з 8,2 до 33,2 на 100 000 населення, а госпіталізації через скарлатину зросли на 97 %.[8] Подальше зростання кількості зареєстрованих випадків скарлатини в Англії відзначено у сезоні 2021—2022 років (з вересня по вересень) та на початку сезону 2022—2023 років.[9] Всесвітня організація охорони здоров'я повідомила про зростання випадків скарлатини (і iGAS — інвазивних випадків GAS, GAS — Group A streptococcus) в Англії та інших європейських країнах за цей період. Зростання зареєстровано у Франції та Ірландії.[10] У США випадки скарлатини не реєструють, але станом на грудень 2022 року CDC вивчали можливе збільшення кількості повідомлень про інвазивні стрептококові інфекції у дітей.[11] Наприкінці грудня 2022 року Мережа медичних попереджень CDC випустила рекомендацію щодо повідомлених збільшень кількості інвазивних інфекцій GAS.[12]

Патогенез

[ред. | ред. код]

Первинне вогнище інфекції — у мигдаликах та носоглотці. Лейкоцити у відповідь на укорінення там стрептококів досить швидко накопичуються на слизовій оболонці, проте їхня здатність до фагоцитозу не завжди виявляється достатньою. Фагоцитовані стрептококи швидко гинуть, але іноді фагоцитоз є незавершеним. Руйнування лейкоцитів, еритроцитів і тканинних клітин призводить до запалення. Із первинного вогнища стрептокок легко проникає у лімфатичні вузли і спричинюють лімфаденіт. У мигдаликах виникає гнійне запалення. До крові потрапляють токсини та алергени стрептокока. Тяжкі форми та ускладнення скарлатини пов'язані із токсичним впливом, генералізацією стрептокока та розвитком алергії, внаслідок чого уражається серце, нирки, рідше інші органи. Токсичний компонент обумовлений дією токсичних речовин стрептококу і, найбільшою мірою, впливом еритрогенного токсину. Він окрім еритрогенної активності, спричинює гарячку, цитотоксичність, пошкодження тканин, пригнічення системи мононуклеарних фагоцитів, імуносупресію, мутагенність, підвищену проникність клітинних мембран, гіперчутливість організму до дії різних токсинів та антигенів. Токсин спричинює висип при скарлатині. Окрім цього, токсин відіграє певну роль у розвитку ускладнень, може призводити до стану гіперчутливості організму з розвитком алергічних реакцій, які досягають максимуму на 2–3 тижні хвороби. Підвищується проникність кровоносних судин, знижується фагоцитарна активність, створюються умови для виникнення запальних реакцій. При стрептококовій інфекції в організмі виробляються два види імунітету: антитоксичний та антибактеріальний. Антитоксичний не має типоспецифічності, він однорідний для всіх стрептококів групи А. Він стійкий, зберігається впродовж всього життя людини. Антибактеріальний імунітет типоспецифічний, нестійкий, тому інші різновиди стрептококових хвороб здатні повторюватися.

Клінічні прояви

[ред. | ред. код]
Малиновий язик, частково прикритий білим нашаруванням, характерний для розпалу перебігу скарлатини.

Тривалість інкубаційного періоду від кількох годин до 7 днів. Перебіг скарлатини складається з 3-х періодів: початкового, періоду висипань і реконвалесценції.

Початковий період — це проміжок часу від початку хвороби до появи висипу. Він зазвичай короткий і триває від декількох годин до 1–2 днів. Основними клінічними проявами цього періоду є інтоксикація і гнійний тонзиліт. Інтоксикація проявляється гарячкою, головним болем, млявістю, блюванням. При цьому з'являється біль в горлі, гіперемія слизової ротоглотки, енантема на м'якому піднебінні. Типова форма скарлатини починається гостро: після незначної остуди температура тіла за 6-7 годин підвищується до 38,5-40 °C. У маленьких дітей при цьому нерідко з'являється однократне або повторне блювання.

Найбільш характерним симптомом скарлатини є висип, поява якого знаменує собою початок однойменного періоду. Висип зазвичай при скарлатині дрібнокрапковий і являє собою дрібні плями розміром 1–2 мм, розташовані близько одна від одної. Характерною є локалізація висипань: згинальні поверхні кінцівок, передня і бічна поверхні шиї, бічні поверхні грудей, живіт, внутрішня поверхня стегон, місця природних складок шкіри. На цих ділянках висип буває найряснішим, яскравою і зберігається триваліше.

Висипання в перший день яскраво-червоні, до 3–4 дня бліднуть до слабо-рожевого. У невеликої частини хворих 2–3 дні висип майже непомітний. Гіперемія шкіри, яка була характерна для скарлатини минулих років, наразі може тривати 1–2 дні або бути зовсім відсутньою. Спостерігається симптом Пастіа — петехіально-геморагічні елементи висипу локалізуються переважно в природних складках шкіри у вигляді лінійних темно-червоного, бурого чи фіолетового забарвлення елементів. Вони можуть залишатися деякий час по зникненню типового висипу і бути однією з додаткових клінічних ознак скарлатини в пізні терміни. Шкіра у більшості пацієнтів на бокових поверхнях грудей і животі стає сухою через гіпертрофію волосяних фолікулів. Одночасно з типовим висипом у цей період може з'явитися й висипання дрібних рожевого відтінку папул у вигляді дрібних бульбашок, які локалізуються переважно на животі та внутрішній поверхні стегон. Скарлатині притаманний білий дермографізм(інші мови). У перші 3–4 години хвороби він має довгий прихований період і короткий явний, а після 4–5 дня — короткий прихований період і довгий явний.

На 2–3 тижні захворювання виявляється лущення шкіри. Характерним для скарлатини є пластинчасте лущення, яке починається з долонь і підошов. Воно появляється як тріщини шкіри у країв нігтів і поширюється надалі на кінчики пальців, долоні та підошви. На кінцівках шкіра відшаровується пластами, на тулубі — великою лускою.

Обличчя хворого злегка опухле, щоки яскраво гіперемійовані, тоді як підборіддя та рот на ділянці, обмеженій носогубними складками, відрізняються різкою блідістю (симптом блідого носогубного трикутника або «скарлатинозний трикутник»). У ротоглотці відмічають розлиту гіперемію м'якого піднебіння, язичка та мигдаликів. Бруднувато-білі або жовтуваті нашарування вкривають мигдалики, лімфатичні фолікули глотки, поширюючись іноді на м'яке піднебіння та язичок. У хворих збільшуються регіонарні підщелепні лімфатичні вузли.

Характерний симптом блідого носогубного трикутника або «скарлатинозний трикутник» у розпал хвороби — є блідість шкіри навколо рота на тлі характерного висипу на щоках.

Протягом перших 2-3-х днів хвороби язик залишається вологим, вкритим сірувато-білим нашаруванням; з 3-4-го дня нашарування зникають і тоді вид язика стає досить характерним. На кінчику його можна побачити численні набряклі сосочки, а забарвлення язика стає яскраво червоним («малиновий язик»).

Характерне для скарлатини лущення на кистях на початку періоду реконвалесценції (видужання)

Температура тіла зберігається на високих цифрах упродовж 3-6 днів, потім починає знижуватися та нормалізується на 9-10-й день хвороби. Одночасно покращується загальний стан хворого, зменшується інтоксикація, зникає висип та інші симптоми.

Критерії тяжкості

[ред. | ред. код]

Легка форма

[ред. | ред. код]

Температура тіла підвищена до 38 °C, помірно виражені симптоми інтоксикації, загальний стан задовільний, катаральні зміни мигдаликів, незначний висип на шкірі, клінічні симптоми тривають 3-5 днів.

Середньотяжка форма

[ред. | ред. код]

Температура тіла підвищена до 39-40 °C, тривалість 5-7 днів, головний біль, повторне блювання, яскравий, інтенсивний висип на шкірі, фолікулярна або лакунарні зміни на мигдаликах, енантема на м'якому піднебінні, можливий розвиток ускладнень.

Тяжка форма

[ред. | ред. код]

Значно виражений інтоксикаційний синдром, температура тіла 40 °C та вище, можлива поява менінгеальних симптомів, окремі судоми, порушення свідомості, висип із ціанотичним відтінком, геморагічний висип, розвиток ускладнень.

Септична форма

[ред. | ред. код]

Характеризується тяжкою інтоксикацією, високою гарячкою, некротичними змінами на мигдаликах і слизовій оболонці глотки та носа, розвитком септичних ускладнень.

Ускладнення

[ред. | ред. код]

Діагностика

[ред. | ред. код]

Хворобу розпізнають на основі епідеміологічних даних, характерної клінічної картини. Для діагнозу скарлатини важливим є виявлення характерного висипу та гнійного ураження мигдаликів.

Загальноклінічні дослідження

[ред. | ред. код]

Клінічний аналіз крові — відзначають лейкоцитоз, нейтрофільоз, зсув формули вліво, еозинофілію, підвищення ШОЕ

Дослідження на наявність бета-гемолітичного стрептококу або антитіл до нього

[ред. | ред. код]

Не є абсолютними підтверджуючими методами, мають оцінюватися тільки разом з клінічними даними. Часто наявність бета-гемолітичного стрептокока відзначається на тлі інших хвороб, які можуть нагадувати за клінічними проявами скарлатину (алергічні хвороби, псевдотуберкульоз тощо).

  • Бактеріологічний посів слизу з ротоглотки з метою виділення бета-гемолітичного стрептококу групи А (займає 3-4 доби);
  • Серологічний — наростання титрів антистрептолізину О в динаміці.
  • Визначення в ротоглотці за допомогою імуногістохімічного експрес-тесту антигену бета-гемолітичного стрептококу групи А.

Лікування

[ред. | ред. код]

Хворих лікують вдома або у інфекційному відділенні. Показанням до госпіталізації є тяжкі, ускладнені форми хвороби. Ліжковий режим протягом гострого періоду.

Етіотропна терапія

[ред. | ред. код]

Антибіотики — при легкій формі пеніциліни або макроліди, при середньотяжкій — пеніциліни, при тяжкій — цефалоспорини I—II покоління, кліндаміцин, ванкоміцин. Курс антибіотикотерапії — при легкій формі 10 днів, середньотяжкій та тяжкій 10 -14 днів, шлях введення — при легкій формі — перорально, при середньотяжкій — внутрішньом'язово, при тяжкій — внутрішньовенно.

Патогенетична терапія

[ред. | ред. код]
  • Дезінтоксикаційна терапія: при легкій формі — значна кількість пиття, при середньотяжкій та тяжкій формах — інфузії глюкозо-сольових розчинів;
  • Антигістамінні препарати;
  • Препарати, які зміцнюють стінку судин (аскорутин тощо)

Профілактика

[ред. | ред. код]

Раннє виявлення та ізоляція джерела інфекції. Хворих ізолюють вдома або у стаціонарі на 10 днів від початку хвороби. Діти, що ходять у дошкільні заклади та перші 2 класи школи, ізолюються на 21 день. Для осіб, що знаходилися у контакті з хворими скарлатиною, встановлюється карантин на 7 діб. Кінцеву дезінфекцію в осередку не проводять.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д WikiSkripta — 2008. — ISSN 1804-6517
  2. ↑ Usatine, Richard (2013). Color Atlas of Family Medicine, Second Edition. McGraw Hill Companies.
  3. ↑ Kliegman, Robert; Stanton, Bonita; St Geme, Joseph; Schor, Nina (2016). Nelson Textbook of Pediatrics. Elsevier. с. 1327—1337.
  4. ↑ Drug Therapeutics, Bulletin (2018). Managing scarlet fever. BMJ. 362: k3005. doi:10.1136/bmj.k3005. ISSN 0959-8138. PMID 30166279. S2CID 52136139.
  5. ↑ Guerrant, Richard; Walker, David; Weller, Peter (2011). Tropical Infectious Diseases: Principles, Pathogens and Practice. Elsevier. с. 203—211. ISBN 9780702039355.
  6. ↑ Wessels, Michael R. (2016). Pharyngitis and Scarlet Fever. У Ferretti, Joseph J.; Stevens, Dennis L.; Fischetti, Vincent A. (ред.). Streptococcus pyogenes: Basic Biology to Clinical Manifestations. Oklahoma City (OK): University of Oklahoma Health Sciences Center. PMID 26866221. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 28 січня 2018.
  7. ↑ Basetti, S.; Hodgson, J.; Rawson, T.M.; Majeed, A. (August 2017). Scarlet Fever: A guide for general practitioners. London Journal of Primary Care. 9 (5): 77—79. doi:10.1080/17571472.2017.1365677. PMC 5649319. PMID 29081840.
  8. ↑ Scarlet fever in England reaches highest level in 50 years. Pharmaceutical Journal. 30 листопада 2017. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 2 січня 2018.
  9. ↑ Group A streptococcal infections: report on seasonal activity in England, 2022 to 2023. GOV.UK (англ.). Архів оригіналу за 22 грудня 2022. Процитовано 22 грудня 2022.
  10. ↑ Increased incidence of scarlet fever and invasive Group A Streptococcus infection – multi-country. www.who.int (англ.). Архів оригіналу за 12 липня 2024. Процитовано 22 грудня 2022.
  11. ↑ Increase in Invasive Group A Strep Infections, 2022 | CDC. www.cdc.gov (амер.). 22 грудня 2022. Архів оригіналу за 22 грудня 2022. Процитовано 23 грудня 2022.
  12. ↑ HAN Archive – 00484 | Health Alert Network (HAN). emergency.cdc.gov (амер.). 22 грудня 2022. Архів оригіналу за 29 грудня 2022. Процитовано 29 грудня 2022.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Скарлатина&oldid=44686886