Сливниця (гміна Красичин)
Село
 Координати 49°45′44″ пн. ш. 22°38′14″ сх. д. / 49.7622° пн. ш. 22.6372° сх. д.
|
Сливниця (пол. Śliwnica) — село на Закерзонні в Польщі, у гміні Красичин Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 350 осіб (2011[1]).
Село розміщене на відстані 1 кілометр на південь від центру гміни — села Красічина, 9 кілометрів на захід від центру повіту — міста Перемишля і 47 кілометрів на південний схід від центру воєводства — міста Ряшева.
У XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.
Після захоплення цих земель Польщею село в 1340–1772 роках входило до складу Сяноцької землі Руського воєводства Королівства Польського[2].
За податковим реєстром 1515 р. село обслуговувало фортецю Перемишль, в селі було 8 ланів (коло 200 га) оброблюваної землі, млин і піп (отже, була церква)[3], а в 1589 р. село належало Красицьким і було 5 ланів (коло 125 га) оброблюваної землі, піп, 16 загородників, 3 коморники з тягловою худобою і 6 — без неї.[4]
В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі село відійшло до імперії Габсбургів і ввійшло до складу австрійської провінції Королівство Галичини та Володимирії.
Відповідно до «Географічного словника Королівства Польського» в 1880 році село входило до Перемишльського повіту Королівства Галичини та Володимирії в Австро-Угорщини. В селі були церква, 85 будинків і 642 мешканці (41 будинок і 304 мешканці в Сливниці, 21 будинок і 101 мешканець у Нагорчанах, 23 будинки і 78 мешканців у Комарі), з них 540 греко-католиків, 95 римо-католиків і 7 юдеїв; 540 українців і 95 латинників[5]. За шематизмом того року в селі було 268 греко-католиків, які належали до парафії Дубецько Бірчанського деканату Перемишльської єпархії.[6]
Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої це українське село Надсяння, як й інші етнічні українські території було окуповане Польщею. Входило до Перемишльського повіту Львівського воєводства.
На 01.01.1939 село налічувало 890 осіб, серед яких 475 українців, 400 поляків, 15 євреїв[7].
Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу та вторгнення СРСР до Польщі Сливниця, що знаходиться на правому, східному березі Сяну, разом з іншими навколишніми селами відійшла до СРСР і ввійшла до складу Перемишльського району[8] (районний центр — Перемишль) утвореної 27 листопада 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич).
З початком німецько-радянської війни село вже в перший тиждень було зайняте військами вермахту.
В кінці липня 1944 року село було зайняте Червоною Армією.[9]
13 серпня розпочато насильну мобілізацію українського населення Дрогобицької області до Червоної Армії (облвоєнком — підполковник Карличев)[10].
В березні 1945 року Сливниця, як і вся західна частина Перемишльського району включно з містом Перемишль зі складу Дрогобицької області передані Польщі.[11]
Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення по лінії Керзона українсько-польського кордону та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,[12] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.[13],[14]
Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, посилалися на Угоду між цими державами, підписану в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»[15], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.[16]
Українське населення села, якому вдалося уникнути депортації до СРСР, попало в 1947 році під етнічну чистка під час проведення Операції «Вісла» і було виселено на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині.
У 1975—1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.
У 1831 р. у Сливниці була парафіяльна церква Вмч. Параскевії, в селі налічувалось 179 греко-католиків, у парафії було 745 парафіян, належала до Нижанківського деканату Перемишльської єпархії[17].
Дерев'яна церква Вмч. Параскевії збудована в 1924, була парафіяльною, належала з 1920 р. до Перемиського деканату Перемишльської єпархії УГКЦ (до парафії належали також Красічин і Тернівці). Церква після виселення українців перетворена на костел.
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][18]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 166 | 34 | 117 | 15 |
| Жінки | 184 | 32 | 119 | 33 |
| Разом | 350 | 66 | 236 | 48 |
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Władysław Makarski. Nazwy miejscowości dawnej ziemi sanockiej: [rozprawa doktorska] KUL Wydział Nauk Humanistycznych. — Lublin: Redakcja Wydawnictw KUL, 1986. ISBN 83-00-00202-2
- ↑ Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. 7. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. Cz. 1. — p. 131.(лат.)
- ↑ Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. 7. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. Cz. 1. — p. 15.(лат.)
- ↑ Śliwnica, 1.) Sływnicia z Nahorczanami // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 767. (пол.)
- ↑ Схиматизм всего клира руско-католического Епархій соединених Перемиской, Самборской и Сяноцкой на Рок от Рожд. Хр. 1888. — с. 34.
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 57.
- ↑ Хроніка за 10 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України
- ↑ Оперативная сводка за 31 июля. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 11 січня 2018. [Архівовано 2012-01-11 у Wayback Machine.]
- ↑ Інформація Дрогобицького облвійськкомату начальнику штабу Львівського обласного округу, секретарю Дрогобицького обкому КП(б)у, голові Дрогобицького облвиконкому, начальнику облуправління НКДБ по Дрогобицькій області про відмову української молоді служити в лавах червоної армії. Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 11 січня 2018. [Архівовано 2022-01-13 у Wayback Machine.]
- ↑ Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.) Дрогобич, видавництво «Коло», 2009 рік;— ISBN 978-966-7996-46-8
- ↑ Лист жителів с. Долгобичів Грубешівського повіту Холмщини секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 4 лютого 2014. Процитовано 11 січня 2018.
- ↑ Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942–1952 Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 (репр. Львів 1991). Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 11 січня 2018. [Архівовано 2011-08-20 у Wayback Machine.]
- ↑ Переселення українців з Польщі до УРСР у 1944–1946 рр. на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 11 січня 2018.
- ↑ Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 11 січня 2018. [Архівовано 2012-06-30 у Wayback Machine.]
- ↑ Документальні відеокадри: Депортація українців Закерзоння, 2 половина 1940-х рр на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 23 травня 2013. Процитовано 11 січня 2018.
- ↑ Schematismus Universi Venerabilis Cleri Dioeceseos Graeco Catholicae Premisliensis pro Anno Domini 1831. — p. 51.(лат.)
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
|
Це незавершена стаття про Підкарпатське воєводство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |