Список німецьких консулів у Єрусалимі, Яффі, Хайфі та Ейлаті

Список Консулів у Єрусалимі, Яффі, Хайфі і Ейлаті із німецьких держав. Пруссія, Північнонімецька конфедерація і, згодом, Німеччина підтримували дипломатичні місії в Святій землі. Консульство в Єрусалимі розташовувалося на вулиці Пророків, 57, на розі з вулицею Валленберга. Консульство також мало афілійовані віце-консульства в Яффі та Хайфі. Метою консульств було представляти відповідні німецькі держави в Святій землі або її окремих частинах. Після того, як нацистська Німеччина розпочала Другу світову війну, консульства закрили. У 1965 році встановлено офіційні дипломатичні відносини між заснованим у 1948 році Ізраїлем та заснованою у 1949 році Західною Німеччиною. Відтоді в Тель-Авіві є німецьке посольство^[en], а пізніше відкрито його філіали, почесні консульства в Хайфі та Ейлаті.

Список консулів у Єрусалимі станом на 1842 рік

Консули Прусії

До підвищення свого статусу до окремого консульства в 1845 році, пруська дипломатична місія в Єрусалимі була віце-консульством, афілійованим до пруського консульства в Османському Бейруті. Окремі консули мали звання генеральний консул.

1842–1845: Ернст Густав Шульц^[he] як віце-консул^[1]
1845–1851: Ернст Густав Шульц^[he] як консул Єрусалиму
1852–1867: Др. Георг Розен^[1]
1867–1869: Проф. Юліус Петерманн^[1]

Консул Північнонімецької конфедерації

У 1869 році консульство Прусії поглинула новостворенна Північнонімецька конфедерація.

1869–1871: Георг Фрідріх Август фон Альтен^[de] (до 21 червня 1871 року для Північнонімецької конфедерації), мав звання генерального консула^[2]

Консули та генеральні консули Німеччини

22 червня 1871 року консульство Північнонімецької конфедерації взяла під опіку новостворена Німеччина. У 1872 році консульський округ включав Османські округи Акра, Балка-Наблус та Єрусалим.^[3] Консули іноді мали звання генеральних консулів, однак лише у 1913 році консульство Єрусалима піднято до рівня генерального консульства.^[4] Після завоювання Британією Єрусалима в 1917 році та поразки Німеччини в 1918 році генеральне консульство відновлено лише в 1926 році.

1871–1873: Георг Фрідріх Август фон Альтен (з 22 червня 1871 року для Німеччини), мав звання генерального консула^[2]
1873–1874: Міністр закордонних справ Отто Керстен, per pro
1874–1881: Танкмар фон Мюнхгаузен^[de] (1835—1909)^[2]
1881–1885: Др. Юліус Райц^[2]
1886–1899: Др. Пауль Андреас фон Тішендорф (1847—1914), з 1898 року мав звання генерального консула^[2]
1899–1900: Др. Фрідріх Розен^[2]
1901–1916: Едмунд Шмідт (1855—1916),^[2] як генеральний консул від 1914 року
1916–1917: Др. Йоганн Вільгельм Генріх Броде (1874—1936) як генеральний консул^[5]
1917–1926: про німецьких громадян дбало іспанське консульство
- 1921–1925: Карл Капп (1889—1947) як німецький віце-консул, прикріплений до іспанського консульства,^[4] 1936—1941 консул у Клівленді^[6]
1925–1932: Др. Еріх Август Карл Норд (1889—1935)^[7] як генеральний консул
1933–1935: Генріх Вольфф^[de]^[8]
1936–1939: Вальтер Дьоле^[de] (1884—1945), як генеральний консул^[8]
1939–1945: про німецьких громадян дбало швейцарське консульство

Список консулів у Яффі станом на 1872 рік

Перед формальним створенням віце-консульства, афілійованого з консульством у Єрусалимі, тут були консульські агенти, які були пов'язані з консульством у Бейруті. У 1872 році місія в Яффі була піднята до рівня віце-консульства, а в 1914 році — до рівня консульства, проте залишалася афілійованою з консульством у Єрусалимі (генеральним; починаючи з 1913 року). Після завоювання Британією Яффи в 1917 році консульство було закрите. The London Gazette від 23 грудня 1932 року обмежує консульський округ таким чином: Тель-Авів, Яффа і узбережжя на південь включно з Газою, а також внутрішню місцевість, включаючи Лод, Рамла, Сарону, Тулькарм і Вільгельму.^[9]

1872–1897: Симеон Мурад^[2]
1897–1901: Едмунд Шмідт^[2]
1901–1905: Др. Еуген Бюге (1859—1936)^[2]
1905–1908: Вальтер Ресслер (de)^[2]
1908–1910: Вакансія?
1910–1916: Др. Йоганн Вільгельм Генріх Броде (1874—1936), до 1911 року лише per pro, з 1911 року як віце-консул, з 1914 року як консул^[10]
1916–1917: Карл Еміль Шабінґер фон Шовінген (de)^[11]
1917-1926: Німецьке консульство в Яффі залишалося закритим
1926-1932: ?
1932-1939: Тимотей Вурст (1874—1961)

Список консулів у Хайфі станом на 1877 рік

Спочатку віце-консульство, місія в Хайфі була афілійована з консульством у Єрусалимі. Після підняття місії в Єрусалимі до рівня генерального консульства в 1913 році, місія в Хайфі стала консульством в 1914 році.^[12] The London Gazette від 25 березня 1938 року обмежує консульський округ Хайфи наступним чином: Хайфа та її передмістя, включаючи Акру, Босра, Дженін, Назарет, Цефат та Тверія.^[13] Консульство в Хайфі закрилося після завоювання британцями Хайфи 23 вересня 1918 року і залишилося закритим до 1926 року та знову в 1939 році. Почесне генеральне консульство було відкрито після 1989 року.

1877–1878:
1878–1908: Фрідріх Келлер (de) (1838—1913)
1909: Теодор Георг Вебер^[14]
1909–1915: Юліус Лёйтвед-Гардегг (de)^[15]^[16]

1915—1918:

- 1915—1917: Вакансія
- 1917, 10 травня по 10 серпня: Герман Гоффман-Фелькерзамб (de), per pro
- З 10 серпня 1917 року по 2 квітня 1918 року: Фрідріх Вернер фон дер Шульенбург, per pro
- 1918, з 2 квітня по 20 червня: Др. Курт Макс Пауль Ціемке
1918–1926: Німецької місії в Хайфі не було
1926–1937: ?
1937–1939: Вільгельм Мельхерс (de)^[17]
1939–1989: Німецької місії в Хайфі не було
З 1989 року дотепер: Міхаель Паппе, почесний генеральний консул

Список консулів у Ейлаті

Почесне консульство було відкрито після 1965 року.

З 2005 року дотепер: Барбара Пфеффер

Література

↑ ^а ^б ^в Зеев В. Садмон, Заснування Техніона в Хайфі у світлі німецької політики: 1907—1920, Мюнхен і інші: Заур, 1994, (= Einzelveröffentlichungen der Historischen Kommission zu Berlin; vol. 78), с. 22. Одночасно: Трір, Унів., Дис. ISBN 3-598-23222-5.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м Зеев В. Садмон, Заснування Техніона в Хайфі у світлі німецької політики: 1907—1920, Мюнхен і інші: Заур, 1994, (= Einzelveröffentlichungen der Historischen Kommission zu Berlin; vol. 78), с. 23. Одночасно: Трір, Унів., Дис. ISBN 3-598-23222-5.
↑ Deutscher Reichs-Anzeiger und Königlich Preußischer Staats-Anzeiger, 1872, с. 596.
↑ ^а ^б Роланд Лёффлер, Протестанти в Палестині: Релігійна політика, соціальний протестантизм і місія в німецьких євангельських і англіканських установах Святої Землі 1917—1939, (= Konfession und Gesellschaft; vol. 37), Штутгарт: Кольхаммер, 2008, с. 127. ISBN 978-3-17-019693-3
↑ Август Штробель, Твої стіни завжди передо мною. Будівлі та пам'ятники німецької поселенської та дослідницької історії в Святій Землі, Гієсен: Бруннен, 1998, (= Біблійна археологія та сучасність; vol. 7), с. 87. ISBN 3-7655-9807-0.
↑ Райнгард Дорріс, Головний розвідувач Гітлера: Вальтер Шелленберг, Нью-Йорк: Книги «Загадка», 2009, примітка 286 на с. 138. ISBN 1929631774
↑ Тобіас Брінгманн, Посли. Дипломатичні місії та іноземні дипломати в Німеччині та німецькі дипломати за кордоном від Меттерніха до Аденауера, Мюнхен і інші: Заур, 2001, с. 105. ISBN 3-598-11431-1.
↑ ^а ^б Арнольд Блумберг, «Консули Німеччини в Єрусалимі, 1933—1939» [Архівовано 2018-03-04 у Wayback Machine.], у: Річний звіт Саймона Візенталя, том 4 (1987), с. 125—137, тут с. 128.
↑ The London Gazette (23 грудня 1932 року), с. 8214.
↑ N.N., Біографія №: 29050, Прізвище Броде, Генріх [Архівовано 2017-10-20 у Wayback Machine.], отримано 6 травня 2017 року.
↑ Айзек Фрідман, Німеччина, Туреччина і сіонізм 1897—1918, Нью-Брансвік (Н.Дж.): Транзакція, 1998, с. 348 та подальше. ISBN 0765804077.
↑ Зеев В. Садмон, Заснування Техніона в Хайфі у світлі німецької політики: 1907—1920, Мюнхен і інші: Заур, 1994, (= Einzelveröffentlichungen der Historischen Kommission zu Berlin; vol. 78), с. 24. Одночасно: Трір, Унів., Дис. ISBN 3-598-23222-5.
↑ The London Gazette (25 березня 1938 року), с. 1.
↑ Мальте Фурманн, Сон німецького Сходу: два німецьких колонії в Османській імперії, Франкфурт/Майн і інші: Кампус, 2006, с. 360. ISBN 3-593-38005-6; частково одночасно: Берлін, Вільний Унів., Дис., 2004.
↑ Айшін Йолтар-Йілдирим, Юліус Гаррі Льойтвед-Гардегг: Німецький консул у Кон'ї в початку 20 століття, доповідь на Міжнародній конференції з турецького мистецтва, Будапешт, 7 вересня 2007 року, с. 9.
↑ Алекс Кармель (de), Історія Хайфи в турецький час 1516—1918, Вісбаден: Гаррасовіц, 1975, с. 132. ISBN 3-447-01636-1.
↑ Ульріке Беккер, «Післявоєнний антисемітизм: зовнішня політика Німеччини щодо Єгипту», у: Глобальний антисемітизм: криза сучасності, Чарльз Ашер Смолл (ред.), Лейден: Брілл, 2013, с. 283—290, тут с. 286. ISBN 9789004214576.

Шаблон:Зовнішня політика Німеччини

[Sadmon_1994_22-1] а ^б ^в Зеев В. Садмон, Заснування Техніона в Хайфі у світлі німецької політики: 1907—1920, Мюнхен і інші: Заур, 1994, (= Einzelveröffentlichungen der Historischen Kommission zu Berlin; vol. 78), с. 22. Одночасно: Трір, Унів., Дис. ISBN 3-598-23222-5.

[Sadmon_1994_23-2] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м Зеев В. Садмон, Заснування Техніона в Хайфі у світлі німецької політики: 1907—1920, Мюнхен і інші: Заур, 1994, (= Einzelveröffentlichungen der Historischen Kommission zu Berlin; vol. 78), с. 23. Одночасно: Трір, Унів., Дис. ISBN 3-598-23222-5.

[3] Deutscher Reichs-Anzeiger und Königlich Preußischer Staats-Anzeiger, 1872, с. 596.

[Löffler_2008_127-4] а ^б Роланд Лёффлер, Протестанти в Палестині: Релігійна політика, соціальний протестантизм і місія в німецьких євангельських і англіканських установах Святої Землі 1917—1939, (= Konfession und Gesellschaft; vol. 37), Штутгарт: Кольхаммер, 2008, с. 127. ISBN 978-3-17-019693-3

[5] Август Штробель, Твої стіни завжди передо мною. Будівлі та пам'ятники німецької поселенської та дослідницької історії в Святій Землі, Гієсен: Бруннен, 1998, (= Біблійна археологія та сучасність; vol. 7), с. 87. ISBN 3-7655-9807-0.

[6] Райнгард Дорріс, Головний розвідувач Гітлера: Вальтер Шелленберг, Нью-Йорк: Книги «Загадка», 2009, примітка 286 на с. 138. ISBN 1929631774

[Bringmann_2001_105-7] Тобіас Брінгманн, Посли. Дипломатичні місії та іноземні дипломати в Німеччині та німецькі дипломати за кордоном від Меттерніха до Аденауера, Мюнхен і інші: Заур, 2001, с. 105. ISBN 3-598-11431-1.

[Blumberg_1987_128-8] а ^б Арнольд Блумберг, «Консули Німеччини в Єрусалимі, 1933—1939» [Архівовано 2018-03-04 у Wayback Machine.], у: Річний звіт Саймона Візенталя, том 4 (1987), с. 125—137, тут с. 128.

[9] The London Gazette (23 грудня 1932 року), с. 8214.

[10] N.N., Біографія №: 29050, Прізвище Броде, Генріх [Архівовано 2017-10-20 у Wayback Machine.], отримано 6 травня 2017 року.

[11] Айзек Фрідман, Німеччина, Туреччина і сіонізм 1897—1918, Нью-Брансвік (Н.Дж.): Транзакція, 1998, с. 348 та подальше. ISBN 0765804077.

[Sadmon_1994_24-12] Зеев В. Садмон, Заснування Техніона в Хайфі у світлі німецької політики: 1907—1920, Мюнхен і інші: Заур, 1994, (= Einzelveröffentlichungen der Historischen Kommission zu Berlin; vol. 78), с. 24. Одночасно: Трір, Унів., Дис. ISBN 3-598-23222-5.

[13] The London Gazette (25 березня 1938 року), с. 1.

[14] Мальте Фурманн, Сон німецького Сходу: два німецьких колонії в Османській імперії, Франкфурт/Майн і інші: Кампус, 2006, с. 360. ISBN 3-593-38005-6; частково одночасно: Берлін, Вільний Унів., Дис., 2004.

[15] Айшін Йолтар-Йілдирим, Юліус Гаррі Льойтвед-Гардегг: Німецький консул у Кон'ї в початку 20 століття, доповідь на Міжнародній конференції з турецького мистецтва, Будапешт, 7 вересня 2007 року, с. 9.

[16] Алекс Кармель (de), Історія Хайфи в турецький час 1516—1918, Вісбаден: Гаррасовіц, 1975, с. 132. ISBN 3-447-01636-1.

[17] Ульріке Беккер, «Післявоєнний антисемітизм: зовнішня політика Німеччини щодо Єгипту», у: Глобальний антисемітизм: криза сучасності, Чарльз Ашер Смолл (ред.), Лейден: Брілл, 2013, с. 283—290, тут с. 286. ISBN 9789004214576.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]