Координати: 31°46′40″ пн. ш. 35°13′38″ сх. д. / 31.777689° пн. ш. 35.227135° сх. д. / 31.777689; 35.227135

Співкафедральний Собор Пресвятого Імені Ісуса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Співкафедральний Собор Пресвятого Імені Ісуса
31°46′40″ пн. ш. 35°13′38″ сх. д. / 31.777689° пн. ш. 35.227135° сх. д. / 31.777689; 35.227135
Тип спорудикатолицький соборd
Розташування ІзраїльЄрусалим
ЗасновникПатріарх Джузеппе Валерга
Початок будівництва1862
Кінець будівництва1872
СтильПсевдоготика
НалежністьКатолицизм
ЄпархіяЛатинський патріарх Єрусалима
ЕпонімJezusd
ПрисвяченняНайсвятіше ім'я Ісуса
Співкафедральний Собор Пресвятого Імені Ісуса. Карта розташування: Ізраїль
Співкафедральний Собор Пресвятого Імені Ісуса
Співкафедральний Собор Пресвятого Імені Ісуса (Ізраїль)
Мапа
CMNS: Співкафедральний Собор Пресвятого Імені Ісуса у Вікісховищі

Співкафедральний Собор Пресвятого Імені Ісуса[1] — співкафедральний собор або технічний кафедральний собор Латинського патріарху Єрусалима. Розташований у християнському кварталі Єрусалима, приблизно на півдорозі між Новими воротами та Яффськими воротами, у стінах Старого міста.

Історія

[ред. | ред. код]

В 1187 році, після втрати хрестоносцями Єрусалиму, патріарша кафедра була переміщена в нову столицю королівства Сен-Жак-д'Акр. В 1291 році, після втрати хрестоносцями Акри — на Кіпр. Після розгрому Кіпрського королівства у війні з генуезцями і взяття в полон кіпрського короля П'єра II де Лузіньян, латинський патріарх відмовився залишатись на Кіпрі і в 1374 році кафедра була перенесена в Рим, де перебувала протягом 1374—1847 років.

23 липня 1847 папа Пій IX опублікував Апостольське послання про відновлення Латинського Патріархату Єрусалима і призначив Єрусалимським патріархом Джузеппе Валерга. В цьому ж році Османська імперія дозволила ієрархам католицької церкви побудувати новий собор в Єрусалим.

Співкафедральний собор, будівництво якого відбувалось у 1862—1872 роках з ініціативи патріарха Джузеппе Велерга, є частиною комплексу будівель Латинського патріархату Єрусалима, фактично єпископською церквою. Однак з історичних причин, офіційним кафедральним собором Католицької церкви в Єрусалимі вважається Храм Гробу Господнього.

Храм був освячений 11 лютого 1872 року, у двадцять п’яту річницю відновлення Латинського патріархату в Єрусалимі,

Вид на співкафедральний собор з західної міської стіни

Церква збудована у неоготичному стилі і має в плані грецький хрест довжиною 28 метрів і шириною 24 метра[2]. Церква має три нави, ширина головної нави 8,5 метра, бічних приділів — 4,5 метра, над якими збудовані галереї[2].

Церква має чотири декоровані вітражі, що розміщені по кінцям хреста в головній наві і трансепті[2]. Три з них мають однакову форму[2]: на вітражі над головним вівтарем зображене воскреслого Христа як переможця над смертю, на вітражі ліворуч — розп'яття, а на вітражі праворуч — поклоніння волхвів. Західнє вікно над центральним входом є великим вікном-трояндою[2] і його вітраж зображує чотирьох євангелістів.

Церква має п'ять вівтарів[2], три — в головній наві та двох приділах і два менших — у кінцях трансепту.

Всередині знаходиться точна копія бронзової статуї святого Петра, яку шанують у Соборі Святого Петра у Ватикані.

У храмі поховані всі латинські патріархи, які змінювали один одного з 1847 року до сьогодні, за винятком патріарха кардинала Філіппо Камассеї, який помер у Римі 18 січня 1921 року і похований там на кладовищі Верано.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. D'Assemani, Michael H. Abraham (1944). The Cross on the Sword: A History of the Equestrian Order of the Holy Sepulchre of Jerusalem (англ.). Lithographed by Photopress, Inc. Процитовано 3 березня 2020.
  2. а б в г д е Sieben Artikel über Jerusalem, aus den Jahren 1859 bis 1869 von Dr. Philipp Wolff («Seven articles on Jerusalem, written between 1859 and 1869 by Dr. Philipp Wolff»), chapter 6: «Neubaten Jerusalems. 4. Die neue römische Patriarchalkirche.» («Jerusalem's new buildings. 4. The new church of the Latin Patriarchate.»), from 'Aus dem Ausland' 1864. Published by Belser (Stuttgart), 1869, p. 95. In German.

Посилання

[ред. | ред. код]