Перейти до вмісту

Станіслав Щепановський

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Щепановський.
Станіслав Щепановський
пол. Stanisław Szczepanowski
Народився12 грудня 1846(1846-12-12)
Косцян
Помер31 жовтня 1900(1900-10-31) (53 роки)
Наугайм
ПохованняЛичаківський цвинтар[1]
ГромадянствоАвстрійська імперія Австрійська імперія → Велика Британія Велика Британія → Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Діяльністьекономіст, інженер, політик
Alma materВіденський технічний університет
Знання мовпольська[2]
ЧленствоPolish Democratic Partyd
Посадапосол до Галицького сейму[d] і член Палати Цислейтаніїd
ПартіяПольський клубd
РідQ65164516?

Станісла́в Щепано́вський (пол. Stanisław Szczepanowski; 12 грудня 1846(18461212), м. Косцян, Великопольське воєводство, Польща — 31 жовтня 1900, Наугайм (Nauheim), Німеччина) — польський економіст, інженер, хімік, нафтовий підприємець (піонер нафтової і буровугільної промисловості на Коломийщині), громадський діяч, публіцист, політик. Депутат австрійського Райхсрату (з 1886) і до Галицького крайового сейму (з 1889). Речник індустріалізації Галичини. Співзасновник Towarzystwa Szkoły Ludowej (Товариства народної школи).

Біографія

[ред. | ред. код]

У 1864–1867 роках навчався на загальнотехнічному факультеті Віденської політехніки. Протягом 1867–1869 років вивчав хімію й економіку в École Centrale des Arts et Manufactures в Парижі. Із 1869 по 1871 рік вивчав хімічну технологію й економіку в Лондоні, де отримав інженерський диплом. У цей час заробляв на життя в приватній аналітичній лабораторії.

У 1870–1879 роках працював чиновником відділу промисловості і торгівлі Міністерства у справах Індії (India Office), зокрема, в експериментальній (для Індії) прядильні бавовни в Манчестері, потім знайомився з прядильним виробництвом льону та конопель в Італії і навчався в Академії молочної промисловості (Мілан). У Франції відвідував текстильні фабрики та підприємства харчової промисловості. Досконально вивчив промисловість і економічні механізми Англії, Шотландії й Уельсу. Вивчав податкові системи деяких європейських і азійських країн (наприклад, Персії).

1877 року прийняв британське підданство і зберігав його до 1889. 1878 року отримав пропозицію в ролі експерта у справах Індії взяти участь у подорожі до цієї країни з британським наступником трону (майбутнім королем Едвардом VII), проте відмовився і 1879 року переїхав до Галичини. У Галичині інтенсивно включився до розбудови нафтової промисловості. У 1879 заклав власну нафтову копальню в Слободі Рунґурській. Досягнув високих, як на ті часи, обсягів видобутку нафти. Слобода незабаром стала найбільшим нафтовидобувним осередком у Галичині. 1880 року заклав у Слободі Рунґурській першу в Галичині фабрику гірничих машин. 1881 — Перше товариство експлуатації нафти й озокериту там же.

1883 року збудував у Печеніжині найсучасніший і найбільший, як на ті часи, нафтоперегінний завод. Від 1885 року був членом Політехнічного товариства у Львові.[3] 1886 — побудував залізничну лінію Печеніжин-Коломия та нафтопровід Слобода Рунґурська — Печеніжин.

1887 року був усунений компаньйонами з усіх бізнесів, проте не відмовився від подальшої розбудови нафтової промисловості. У 1887–1889 роках мав дві невеликі нафтові копальні у Кросненському повіті. 1889 — заклав нафтову копальню в Космачі. 1889 року заклав Галицьке акціонерне товариство нафтової промисловості.

У 1889-1894 роках володів невеликою нафтовою копальнею в околиці Горлиць (Західна Лемківщина). У Ріпному (Долинський повіт) мав із компаньйонами дві нафтові копальні. 1894-1896 — був власником копальні у Вижньому Синевидському (Стрийський повіт). 1896 — заклав копальню в Грозьовому (Старосамбірський повіт).

1888 року розбудував малу копальню в Східниці під Бориславом. Незабаром її продуктивність перевищила тодішню продуктивність Борислава й інших нафтових осередків Галичини. Ввів у дію (спільно з компаньйоном) нафтопровід зі Східниці, спочатку до Мразниці, потім до Борислава. Цього разу знову через фінансові проблеми втратив родовище у Східниці (1894), незадовго перед планованим бурінням рекордної свердловини. Східниця виявилася дуже нафтоносною і тривалий час залишалася важливим осередком нафтової промисловості. Після цієї невдачі Щепановський облишив нафтовий бізнес. Невдовзі він продав решту своїх нафтових копалень.

Надгробок Станіслава Щепановського на Личаківському цвинтарі у Львові

Сучасники називали його «романтиком позитивізму». Про нього писали класики польської літератури Болеслав Прус і Генрик Сенкевич. Щепановський став прототипом головного героя романів Ігнація Север-Мацейовського «Нафта» та «Понад силу». Був ідеологом польського молодіжного патріотичного руху. Почесний громадянин Коломиї (з 1885).

Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. 1904 року встановлено пам'ятник у формі скелі, складеної з закопанського граніту. На її схилі вмонтовано погруддя Щепановського, авторства Григорія Кузневича. Відливок виконано фірмою Вільгельма Скунжила. Імітацію гранітної скелі безкоштовно створив архітектор Альфред Захаревич.[4] Згодом тут же поховано його внука Станіслава-Яна Щепановського, який загинув у авіакатастрофі. Тепер це поле № 1б Личаківського цвинтаря.[5]

Економіст-реформатор

[ред. | ред. код]

Був автором праці «Злидні Галичини в цифрах і програма енергійного розвитку її економіки» (пол. Nędza Galicji w cyfrach i program energicznego rozwoju gospodarstwa krajowego, 1888), яка стала першим детальним опублікованим описом економічної ситуації в регіоні та першою програмою реформування галицької економіки. На підставі відповідної статистики наочно показав різницю у продуктивності праці та рівні життя між Галичиною та країнами Західної Європи. Проте Щепановський пропонував долати економічну відсталість шляхом розробки нафтових родовищ.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 127. — ISBN 978-966-8955-00-6
  2. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  3. ↑ Księga pamiątkowa, wydana przez komisję, wybraną z łona Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie [1877—1927] / Pod. red. dr. Maksymiljana Matakiewicza. — Lwów: Nakładem Polskiego Towarzystwa Politechnicznego we Lwowie, 1927. — S. 95.
  4. ↑ Pomnik ś. p. Stanisława Szczepanowskiego // Słowo Polskie. — 4 listopada 1904. — № 519. — S. 6.
  5. ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 131. — ISBN 966-8955-00-5..

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Станіслав_Щепановський&oldid=39624105