Старорусько-Новоржевська операція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Старорусько-Новоржевська операція
Старорусско-Новоржевская операция
Битва за Ленінград
Німецько-радянська війна
Відступ німецьких військ з-під Ленінграду на Sd.Kfz. 2. Зима 1944 року
Відступ німецьких військ з-під Ленінграду на Sd.Kfz. 2. Зима 1944 року
Відступ німецьких військ з-під Ленінграду на Sd.Kfz. 2. Зима 1944 року
Дата: 18 лютого1 березня 1944
Місце: Ленінградська та Калінінська області РРФСР
Результат: перемога радянських військ
Сторони
СРСР СРСР Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
СРСР Попов М. М.
СРСР Коротков Г. П.
СРСР Чибісов Н. Є.
СРСР Юшкевич В. О.
СРСР Казаков М. І.
СРСР Науменко М. Ф.
Третій Рейх К. Гансен
Третій Рейх В. Гартманн
Третій Рейх П. Лаукс
Третій Рейх Г. Шлеммер
Третій Рейх Т.-Е. фон Віккеде
Третій Рейх Ф. Єкельн
Третій Рейх К. Пфлюгбайль
Військові формування
СРСР 2-й Прибалтійський фронт
* 1-ша ударна армія
* 3-тя ударна армія
* 22-га армія
* 10-та гвардійська армія
15-та повітряна армія
Третій Рейх 16-та армія
1-й повітряний флот
Військові сили
СРСР н/д Третій Рейх н/д
Карта Ленінградсько-Новгородської операції. Старорусько-Новоржевська операція розвивалась на південно-східному фланзі стратегічної наступальної операції

Старорусько-Новоржевська операція (рос. Старорусско-Новоржевская операция) — фронтова наступальна операція військ радянського 2-го Прибалтійського фронту (генерал армії Попов М. М.) у взаємодії з часткою сил Ленінградського фронту (генерал армії Говоров Л. О.) проти військ 16-ї німецької армії, частина Ленінградсько-Новгородської стратегічної наступальної операції.

Передумови

[ред. | ред. код]

12 січня 1944 року війська 2-го Прибалтійського фронту розпочали наступ на Ідріци і Новосокольники, завдаючи удар з північного боку від Невеля, намагаючись перерізати комунікації противника на цьому напрямку та в такій спосіб скувати основні сили 16-ї армії й не допустити їхнього перекидання на напрямок дії військ Волховського і Ленінградського фронтів, що мали наступати значно північніше. Проте, наступ генерала армії Попова М. М. не мав значних успіхів і незабаром було призупинений. Наприкінці січня війська 2-го Прибалтійського фронту знову спробували наступати, але знову ж досягли лише незначних результатів. Частини 10-ї гвардійської, 22-ї і 3-ї ударної армій, зустрівши запеклий опір противник, до середині лютого просунулися вперед всього на 15-20 кілометрів, звільнивши 29 січня місто Новосокольники і вийшли на рубіж Насва — Маєво. 12 лютого радянські війська, нарешті, оволоділи містом Лугою.

14 січня 1944 року радянські війська Ленінградського і Волховського фронтів, перейшли в наступ під Ленінградом і в районі Новгорода, розпочавши стратегічну операцію з метою розгрому 18-ї німецької армії і повного звільнення Ленінграда від блокади. Після падіння «Лузького рубежу» основні сили 18-ї німецької армії почали відступати в напрямку Пскова. Оскільки з цієї причини створювалася загроза виходу радянських військ у фланг і тил 16-ї армії, командувач групи армій «Північ» генерал-полковник Вальтер Модель був змушений віддати наказ почати загальний відступ до лінії «Пантера». Для організованого відступу частини 18-ї армії повинні були на деякий час утримувати оборону на лінії «Чудсько-Псковське озеро — Струги Красні — Шимськ» і тільки після відходу частин 16-ї армії на захід поступово відходити на Псков і Остров.

Склад сторін

[ред. | ред. код]

Німеччина

[ред. | ред. код]

Хід операції

[ред. | ред. код]

18 лютого першими перейшли в наступ частини 1-ї ударної армії, які просуваючись у смузі оборони X німецького армійського корпусу (30-та піхотна дивізія, 15-та латиська дивізія СС і 21-та авіапольова дивізія), завдавали головного удару в загальному напрямку на Новоржев. Практично не зустрічаючи опору, війська генерала Короткова Г. П. того ж дня звільнили Стару Руссу. До 20 лютого частини 1-ї ударної армії у взаємодії з 54-ю армією генерал-лейтенанта Рогинського С. В. Ленінградського фронту, що вела наступ з району Шимська, активно просувалися на стику між флангами 16-ї і 18-ї німецьких армій, намагаючись розірвати зв'язок між ними. Однак, німецькі війська, прикриваючи свій відхід сильними ар'єргардними загонами, зуміли організовано відступити від озера Ільмень і зберегти загальний фронт двох армій.

19 лютого 1944 року наступальні дії у своїй смузі розпочали сили 22-ї армії генерал-лейтенанта В. А. Юшкевича. Під натиском радянських військ німці прискорили відведення сил до проміжного рубежу оборони, який проходив по лінії залізниці Луга — Дно — Новосокольники. Радянським військам 22-ї армії, що наступала, протистояли німецькі дивізії II і XXXXIII армійських корпусів, які ще не почали відступ, намагаючись прикрити фланг X армійського корпусу. Тільки за кілька днів запеклих боїв з'єднання 44-го стрілецького корпусу зуміли подолати оборону 218-ї і 331-ї піхотних дивізій вермахту та до 21 лютого, розвиваючи наступ, перерізати шосе Холм — Локня. 21 лютого частини 26-ї стрілецької дивізії 22-ї армії звільнили місто Холм. У ситуації, що склалася, німецькі частини II і XXXXIII армійських корпусів були змушені поспіхом почати відступ на захід до проміжної лінії оборони вздовж залізниці Дно — Насва.

24 лютого 1944 року, після двох днів боїв, війська 2-го Прибалтійського фронту, у взаємодії з арміями Волховського фронту, звільнили місто Дно, найважливіший залізничний вузол, який захищали значні сили вермахту — частини 8-ї єгерської, 21-ї авіапольової, 30-ї піхотної дивізій та 2 полки охорони. 25 лютого 1-ша ударна і 22-га армії за підтримки 54-ї армії Волховського фронту звільнили Дедовичі.

Зовнішні зображення
Старорусько-Новоржевська операція

26 лютого 1944 року в наступ перейшли 10-та гвардійська (генерал-лейтенант Казаков М. І.) і 3-тя ударна (генерал-полковник Чибісов Н. Є.) армії 2-го Прибалтійського фронту і до вечора того ж дня радянські війська взяли під контроль всю залізничну гілку Луга — Дно — Новосокольники.

29 лютого 1944 року сили 1-ї ударної і 22-ї армій звільнили Новоржев.

1 березня 1944 року армії фронту генерала Попова вийшли до німецької оборонної лінії «Пантера», де, зустрівши організований опір, перейшли до оборони.

Результати операції

[ред. | ред. код]

Таким чином, за 16 днів кампанії війська 1-ї ударної армії подолали з боями понад 180 кілометрів від Старої Русси до р. Велика. Успіхи лівого крила фронту були скромніші, його просування склало близько 30 кілометрів. Незважаючи на те, що завдання, поставлені перед 2-м Прибалтійським фронтом були виконані в повному обсязі, дії фронту допомогли очистити весь південний схід Ленінградської області і створити передумови для подальшого наступу в Балтійських країнах та звільнення їх від німецьких військ.

20 квітня 1944 року Державний комітет оборони своєю постановою піддав різкій критиці командування 2-го Прибалтійського фронту, поклавши на нього відповідальність за невдалі дії як в Старорусько-Новоржевській, так і в ряді інших операцій. Командувач фронтом генерал армії М. М. Попов і член Військової ради фронту генерал-лейтенант М. О. Булганін були зняті із займаних посад. Крім того, М. М. Попов був понижений у званні до генерал-полковника.

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Гланц Д. Битва за Ленинград. 1941—1945 / Пер. У. Сапциной. — М.: Астрель, 2008. — 640 с. — ISBN 978-5-271-21434-9. (рос.)
  • Шигин Г. А. Битва за Ленинград: крупные операции, «белые пятна», потери / Под ред. Н. Л. Волковского. — СПб.: Полигон, 2004. — 320 с. — ISBN 5-17-024092-9. (рос.)
  • Бешанов В. В. Десять сталинских ударов. — Мн.: Харвест, 2004. — С. 56—59. ISBN 985-13-1738-1 (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
Виноски
Джерела