Стендап (журналістика)

Стендап (англ. stand-up ‘стійка’) — вербальний телерепортерський прийом, коли журналіст працює безпосередньо в кадрі, часто — на місці самої події.

Визначення поняття

Стендап тлумачать як знятий на місці події великий план репортера, що є візуальним свідченням його присутності там, «репортерський монолог в кадрі» та «розповідь кореспондента з місця події — за слідами події чи в її очікуванні».

На думку журналіста Павла Шеремета, «праця в кадрі — ключова особливість телебачення. Це надає вашому тексту емоційності, піднімає значення всього репортажу і статус автора репортажу, полегшує сприйняття матеріалу глядачами. Поява журналіста в кадрі з яким-небудь повідомленням, зверненим безпосередньо до глядачів, на нашому жаргоні тепер і називається стендап. Ви стаєте в кадрі перед глядачами, щоб повідомити їм щось важливе, чого не можна було зробити поза кадром».

Для чого потрібен стендап

В інформаційному телематеріалі стендап необхідний і застосовується з кількох суттєвих причин:

• підкреслити, що репортер перебуває безпосередньо там, де відбувається подія;

• сконцентрувати увагу глядачів на найбільш вагомих фактах та аргументах;

• підсумувати викладену попередньо інформацію чи розповісти про перспективи розвитку цієї події.

Крім того, він дає можливість зробити плавний перехід від однієї частини сюжету до іншої, а також розв`язати проблему нестачі або ж повної відсутності цікавого відеоряду. Зрештою, відбувається важливий комунікаційний процес: телевізійна аудиторія одразу впізнає, ідентифікує журналіста, який регулярно використовує стендап.

Вимоги до стендапу

Огляд наукових досліджень сучасного телестендапу дає змогу виділити такі вимоги до нього:

• стендап не повинен бути довгим за часом (зазвичай, не рекомендується його тривалість понад 20 секунд);

• для стендапу повинні використовуватися здебільшого не загальні і великі, а середні плани, щоб створити важливий фон та атмосферу довірливого спілкування із глядачем;

• стендап не повинен суперечити нормам журналістської етики та об’єктивності, навіть коли він являє собою авторський коментар;

• фон стендапу і зовнішній вигляд журналіста мають відповідати темі та атмосфері сюжету;

• текст стендапу треба чітко відділяти від закадрового тексту.

Види стендапу

Із функціонального погляду стендапи можна поділити на 3 основні групи:

• стендап–свідчення. Він підкреслює місце події та безпосереднє перебування тут самого репортера, тобто підсилює ефект присутності. Крім того, репортер може виступати в ролі демонстратора, експерта тощо (скажімо, відтворюючи пройдений героєм репортажу шлях, якщо це важливо для теми);

• стендап–неминучість. Застосовується тоді, коли іншого способу розповісти про подію у журналіста немає. Наприклад, коли з об`єктивних причин він не може потрапити на місце форс-мажорної події. За таких умов йому логічно самому переповісти в камеру, що відбувається поза кадром.

• стендап–коментар. Дозволяє підкреслити особливий нюанс теми, зробити перехідний «місток» між кількома сюжетними лініями чи різними аспектами теми. У фіналі репортажу може виступати і як своєрідна візуальна «візитка» журналіста та оператора.

Помилки у стендапі

У розвитку сучасного українського ТБ виразно простежується очевидна негативна тенденція до збільшення кількості невдалих стендапів.Виділимо деякі типові ознаки цієї проблеми:

• невиправдане, необдумане і невміле застосування стендапу, його недоречність і непереконливість, хизування ним;

• недооцінка чи ігнорування знімальною групою того фону, тла, на якому проходить стендап (тоді як натура повинна доповнювати розповідь репортера, давати глядачеві ту інформацію, яку іншими засобами передати неможливо);

• ігнорування часової вимоги до тривалості стендапу, згідно з якою він має бути максимально коротким і чітким;

• мовна безпорадність журналіста, відсутність у нього імунітету проти слів-паразитів, штампів, канцелярської лексики тощо;

• нетелегенічність автора стендапу, збіднений арсенал його жестів, міміки, інших вербальних засобів спілкування;

• скутість, психологічна нестійкість репортера, втрата ним самоконтролю перед телекамерою;

• невідповідність поведінки журналіста, його одягу, макіяжу, зачіски, загалом зовнішнього вигляду, темі та атмосфері інформаційного повідомлення і місця, де розгортається стендап;

• не практикуються попередні репетиції майбутнього стендапу, зйомка його дублів.

Див. також

• Стендап (жанр)

Джерела

1. Головецький В. Трансформація стенд-ап'у на українському телебаченні // Теле- та радіожурналістика. — 2010. — Вип. 9. Ч. 1. — C. 157–163.
2. (рос.) Репортерская стойка (стенд-ап) // Центр Би-Би-Си по обучению телерадиожурналистов в Екатеринбурге
3. Недопитанський М.І. Технологія теленовин, 2006