Стенін Володимир Пилипович

Володимир Пилипович Стенін
рос. Владимир Филиппович Стенин
Народження	10 червня 1899(1899-06-10) Великі Мочіли
Смерть	25 травня 1952(1952-05-25) (52 роки) Саратов
Поховання	Воскресенське кладовище Саратоваd
Країна	Російська імперія  СРСР
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	сухопутні війська
Рід військ	піхота
Освіта	Військова академія імені М. В. Фрунзе
Роки служби	1919—1951
Партія	РКП(б)
Звання	Генерал-майор
Командування	261-ша сд 8-ма гв. пдд 2-га мсбр 68-ма гв. сд 4-та сд 134-та сд 89-та гв. сд 23-тя гв. мд
Війни / битви	Громадянська війна в Росії Німецько-радянська війна
Автограф
Нагороди	Медаль «За оборону Москви» Медаль «За оборону Сталінграда» Медаль «За взяття Берліна» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Орден «Хрест Грюнвальда» 3 ступеня

Володи́мир Пили́пович Сте́нін (нар. 1899 — пом. 1952) — радянський воєначальник, гвардії генерал-майор (1942). Герой Радянського Союзу (1945).

Життєпис

Народився 10 червня (за іншими даними — 15 грудня 1899 року в селі Великі Мочіли Єлатомського повіту Тамбовської губернії Російської імперії (нині — Пітелинський район Рязанської області Росії) в селянській родині. Росіянин. У 1912 році закінчив початкову школу в рідному селі. Трудову діяльність розпочав матросом на волзькій пристані в Костромі. З грудня 1917 року входив до складу сільського червоногвардійського загону. З березня 1918 року — знову працював матросом у Костромі.

Громадянська війна

До лав РСЧА вступив у березні 1919 року. У тому ж році закінчив Костромські командні курси. Учасник громадянської війни в Росії: воював на Петроградському фронті у складі 4-го зведеного курсантського полку 7-ї армії, був поранений в руку. Після одужання — демобілізований у квітні 1920 року.

Міжвоєнний період

З серпня 1920 року — знову в лавах РСЧА. Обіймав посади командира взводу і командира роти 10-го окремого батальйону ВЧК (м. Кострома). Член РКП(б) з 1921 року. У жовтні 1921 року закінчив Вищу військову школу при Запасній армії (м. Казань), служив командиром роти, начальником господарської команди 404-го окремого полку Українського військового округу (УВО). З жовтня 1922 року — слухач піхотного відділення Київської вищої об'єднаної школи імені Головкома Каменєва. Обіймав низку командних посад у стрілецьких частинах УВО. З січня 1931 року — військовий комендант Дніпропетровська. З жовтня того ж року — начальник полкової школи, начальник штабу 181-го стрілецького полку 61-ї стрілецької дивізії Приволзького військового округу. З січня 1936 року — начальник штабу, з червня 1937 року — командир 123-го стрілецького полку 41-ї стрілецької дивізії Харківського військового округу.

У 1938 році полковник В. П. Стенін з відзнакою закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе й був призначений начальником штабу 101-ї гірськострілецької дивізії 2-ї окремої Червонопрапорної армії. З травня 1940 року — начальник піхоти 35-ї стрілецької дивізії. З січня 1941 року — заступник командира 69-ї моторизованої дивізії на Далекому Сході.

Німецько-радянська війна

З початком німецько-радянської війни у липні 1941 року разом з 69-ю моторизованою дивізією відбув на німецько-радянський фронт, де дивізія увійшла до складу 30-ї армії Західного фронту.

З серпня 1941 року — командир 261-ї стрілецької дивізії тієї ж армії. Брав участь у Смоленській битві. У жовтні 1941 року потрапив у оточення під Вязьмою, де дивізія майже повністю була знищена. За два тижні спромігся вивести з оточення зведений загін кількістю в 250 осіб. Наприкінці жовтня призначений заступником командувача 5-ї армії Західного фронту з тилу. Учасник оборони Москви.

З серпня 1942 року — заступник командувача з тилу 66-ї армії на Сталінградському і Донському фронтах. Учасник Сталінградської битви.

У червні 1943 року призначений командиром 8-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії на Степовому і Воронезькому фронтах. У серпні того ж року переведений на посаду командира 2-ї мотострілецької бригади 3-го танкового корпусу. Наприкінці жовтня 1943 року призначений командиром 68-ї гвардійської стрілецької дивізії на Воронезькому і 1-му Українському фронтах. Брав участь у визволенні Лівобережної України, битві за Дніпро та визволенні Правобережної України.

Під час бойових дій на території Польщі у серпні 1944 року був усунутий від командування дивізією за невиконання наказу, перебував у резерві ГУК НКО СРСР. У жовтні 1944 року призначений командиром 4-ї стрілецької дивізії 1-го Білоруського фронту. З грудня 1944 й до кінця війни — командир 134-ї стрілецької дивізії. 5 травня 1945 року дивізія під його командуванням вийшла на річку Ельбу поблизу Магдебурга, де зустрілась з американськими військами.

Повоєнні роки

Після закінчення війни продовжив військову службу в лавах ЗС СРСР. З липня 1945 року — командир 89-ї гвардійської стрілецької дивізії, з листопада 1945 року — командир 23-ї гвардійської механізованої дивізії в Групі радянських окупаційних військ у Німеччині.

З травня 1947 року — начальник Саратовського військового піхотного училища.

У жовтні 1951 року гвардії генерал-майор В. П. Стенін вийшов у відставку за станом здоров'я. Мешкав у Саратові, де й помер 29 травня 1952 року. Похований на Воскресенському цвинтарі.

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм», гвардії генерал-майорові Стеніну Володимиру Пилиповичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 5191).

Нагороджений двома орденами Леніна (06.04.1945, …), чотирма орденами Червоного Прапора (14.12.1942, 14.02.1943, 30.08.1944, 03.11.1944), двома орденами Суворова 2-го ступеня (10.01.1944, 31.01.1944), орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (07.08.1944), медалями, а також кількома іноземними нагородами.

Посилання

• Стенін Володимир Пилипович (рос.). // Сайт «Герои страны».