Степаненко Іван Никифорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Никифорович Степаненко
Народження13 квітня 1920(1920-04-13)
 УНР, с.Нехайки
Смерть31 травня 2007(2007-05-31) (87 років)
Україна Україна, м.Черкаси
КраїнаСРСР СРСР
ПриналежністьПрапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних силПрапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Рід військ Винищувальна авіація
ОсвітаВища військова академія імені К. Є. Ворошилова (1957), Качинське вище військове авіаційне училище льотчиків (1941) і Військова академія імені М. В. Фрунзе (1949)
Роки служби19401976
ПартіяКПРС
Звання Генерал-лейтенант авіації
Війни / битвиНімецько-радянська війна
Сталінградська битва
Курська битва
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Олександра Невського Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
Орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Заслужений військовий льотчик СРСР

Іва́н Никифорович Степане́нко (13 квітня 1920(19200413), Нехайки — 31 травня 2007, Черкаси) — радянський військовий льотчик, Двічі Герой Радянського Союзу, в роки Німецько-радянської війни заступник командира авіаескадрильї 4-го винищувального авіаційного полку (11-й змішаний авіаційний корпус, 15-а повітряна армія, Брянський фронт).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 13 квітня 1920 року в селі Нехайках, нині (Драбівського району Черкаської області України) в селянській родині. Батько — Никифор Денисович, мати — Парасковія Дмитрівна. В 1931 році залишився круглим сиротою і виховувася рідною сестрою — Варварою. Закінчив 7 класів школи. З 1938 року працював слюсарем на заводі в місті Кам'янськеу (Дніпропетровська область, Україна). У 1940 році закінчив Дніпродзержинський аероклуб.

В армії з 1940 року. У 1941 році закінчив Качинську військову авіаційну школу. Служив у стройових частинах ВПС (Одеський військовий округ). З 1942 року — член КПРС.

Учасник радянсько-німецької війни: у червні 1941 — травні 1945 — льотчик, командир ланки, заступник командира та командир авіаескадрильї 4-го винищувального авіаційного полку. Брав участь у Сталінградській битві, боях на Кубані та Курській битві. До серпня 1943 року здійснив 232 бойових вильотів, у повітряних боях збив 14 літаків противника.

За мужність і героїзм, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, старшому лейтенантові Степаненку Івану Ничипоровичу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 квітня 1944 присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 3617).

Брав участь у відвоюванні Білорусі та Прибалтики. До лютого 1945 майор І. Н. Степаненко здійснив 395 бойових вильотів, у повітряних боях збив 32 літака супротивника.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 серпня 1945 року майор Степаненко Іван Ничипорович нагороджений другою медаллю «Золота Зірка» (№ 74/II).

Під час війни воював на Південному, Сталінградському, Північно-Кавказькому, Брянському, 2-му Прибалтійському і Ленінградському фронтах. Всього здійснив 414 бойових вильотів на винищувачах І-153, «Харрикейн», Як-7 та Як-9, в 118 повітряних боях збив особисто 33 і в складі групи 9 літаків противника. У повітряних боях був 6 разів підбитий (сідав на вимушені посадки) і двічі поранений.

Після війни продовжував службу в стройових частинах ВПС. У 1949 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе, у 1957 році — Військову академії Генштабу. Командував авіаційними з'єднаннями, освоїв реактивні винищувачі МіГ-15 і МіГ-17. З 1976 року генерал-майор авіації (1958) І. М. Степаненко — в запасі.

Жив у місті Львові, потім — у місті Черкасах. Помер 31 травня 2007 року. Похований у Черкасах.

Звання, нагороди, пам'ять

[ред. | ред. код]

Генерал-лейтенант (1999), заслужений військовий льотчик СРСР (1966).

Нагороджений орденом Леніна (1944), трьома орденами Червоного Прапора (1942, 1944, 1945), орденом Олександра Невського (1944), двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (1945, 1985), орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (1943), п'ятьма орденами Червоної Зірки (1942, 1943, 1945, 1955, 1956), орденом «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» 3-го ступеня (1975), медалями.

Бронзовий бюст Героя встановлений на батьківщині.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]