Сімона Вейль

Сімона Вейль
фр. Simone Weil
Західна філософія
Сімона Вейль, 1921
Народження	3 лютого 1909(1909-02-03) Париж,  Франція
Смерть	24 серпня 1943(1943-08-24) (34 роки) Ешфорд, Кент,  Велика Британія туберкульоз
Поховання	Bybrook Cemeteryd
Громадянство (підданство)	Франція
Знання мов	французька
Ім'я при народженні	Simone Weil
Псевдонім	Émile Novis і S. Galois
Діяльність	шкільна вчителька, письменниця, автобіограф, поетеса, профспілкова діячка, учасниця французького Руху Опору, авторка щоденника, перекладачка
Член	Рух Опору у Франції і General Confederation of Labourd
Школа / Традиція	неоплатонізм
Основні інтереси	філософія науки, філософія релігії, етика, політична філософія, соціалізм, марксизм, християнство, містика
Вплинула	Альбер Камю, Айріс Мердок, Папа Павло VI, Фланнері О'Коннор, Чеслав Мілош, Янош Пілінський, Жан-Люк Годар
Alma mater	ліцей Генріха IV, Вища нормальна школа, Паризький університет і Ліцей Фенелона
Зазнала впливу	Платон, Гомер, Новий Заповіт, Карл Маркс, Лев Троцький, Кант, Бгаґавад-Ґіта,
Визначний твір	The Need for Rootsd, Gravity and Graced, La condition ouvrièred, Reflections Concerning the Causes of Liberty and Social Oppressiond, Notebooksd і Oppression and Libertyd
Історичний період	Філософія 20 століття
Конфесія	Неконфесійне християнствоd
Брати, сестри	Андре Вейль
Автограф
Нагороди	Ambassadors' Prized (1950)
Сімона Вейль у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Сімона Вейль (фр. Simone Weil, 3 лютого 1909, Париж, Франція — 24 серпня 1943, Ешфорд, Кент, Велика Британія) — французька філософиня, християнська містикиня та громадська активістка.

Життєпис

Сімона Вейль народилася в Парижі в сім'ї ельзаських євреїв-агностиків, які врятувалися втечею після анексії Ельзасу-Лотарингії Німеччиною. Обділеною в дитинстві не була, оскільки її тато працював лікарем. Її єдиним братом був Андре Вейль, в майбутньому один з найвидатніших математиків 20 століття. Протягом усього життя вона страждала від сильного головного болю, синуситів, і поганої фізичної координації, що, можливо, позначилося в її філософуванні. Її осяйність, аскетичний спосіб життя, замкнутість, і ексцентричність часом заважали спілкуватися з іншими, проте в неї не виникало труднощів у навчанні, окрім того, вона активно брала участь у політичних рухах свого часу. Вона багато писала з притаманним їй розумінням і широтою спочатку про політичний рух в який була заанґажована, а потім про духовну містику. Біограф Сімони Вейль Ґабріела Фіорі писала, що Вейль була «моральним генієм на орбіті етики, генієм потужного революційного діапазону».

Інтелектуальне життя

Сімона Вейль, 1922

Вейль швидко вчилася, у віці 12 років вже опанувала старогрецьку мову. Незабаром, після прочитання Бхагават Гіти, вона опанувала санскрит. Подібно до мислителя епохи Відродження, Піко делла Мірандоли, інтереси Сімони Вейль стосовно релігій мали універсалістський характер. Вона намагалася осягнути кожну релігійну традицію як виразницю трансцендентної мудрості.

Початкову освіту здобувала в ліцеї Генріха IV під керівництвом свого вчителя Еміля Шартьє, що згодом став видатним філософом XX століття, відомим під псевдонімом «Ален». 1928 року Вейль посіла перше місце на вступних іспитах до Вищої нормальної школи. Сімона де Бовуар, знаменитіша з-посеред однолітків Сімони Вейль, зайняла друге місце. Тоді ж Вейль викликала до себе увагу радикалізмом власних думок. Вона набула друге ймення «Червона діва» і навіть «Марсіанська» через свого наставника.

У Вищій нормальній школі Вейль вивчала філософію. Диплом здобула в 1931 році.

Надалі викладала філософію в середній школі для дівчаток у Ле-Пюї, власне це було її основне місце роботи протягом життя.

Більшість її творів були опубліковані посмертно.

Політичний активізм

Вейль часто вдавалася до дій на підтримку робітничого класу. У 1915 році, коли їй було всього шість років, вона відмовилася від вживання цукру на знак солідарності з військами, які окопалися вздовж Західного фронту. У 1919 році, в 10 років, вона оголосила себе більшовичкою. У своєму пізньому підлітковому віці, вона стала брати участь в робітничому русі. Вона писала політичні трактати, брала участь у демонстраціях, виступала за права трудящих. Цього разу, вона вважала себе марксисткою, пацифісткою і профспілковою діячкою. Під час роботи в Ле-Пюї, вона заангажувалася до місцевої політичної діяльності, підтримки безробітних та робітників, що страйкують, попри критику деяких з них. В цей час з'являються її перші публікації з соціальних і економічних питань, у тому числі стосовно пригнічення, свободи та численні короткі статті для журналів профспілки.

Філософські погляди

Крім християнства, на її переконання, вплинули юдейський і давньогрецький містицизм, навіть індуїзм і буддизм. Проте, Вейль негативно ставилася до обрядової сторони релігії. Головну увагу вона приділяла питанню страждання, особливо стражданню невинних. У ранній період Вейль підходила до цього питання з позицій марксизму і соціалізму, вважаючи за необхідне соціальне перевлаштування суспільства. Пізніше вона вважала головною необхідність відновлення зв'язків людини з природою і суспільством, «коренів», за її висловом, які в сучасному суспільстві розкладає вплив грошей, влади та ідеології. Одним з методів відновлення коренів Вейль вважає «одухотворення праці». Вейль уподібнює працю смерті та причастя.

Містицизм в «Тяжкість і благодать»

Хоча «Тяжкість і благодать» (фр. La Pesanteur et la Grâce) — одна з книг, яка найбільше пов’язується із Сімоною Вайль, вона не є працею, яку філософ власноруч написала та видала. Швидше за все, робота складається з різних уривків, вибраних із зошитів Вейль та тематично упорядкованих Гюставом Тібоном, який її знав та підтримував дружні стосунки. На скільки відомо, Вейль передала Тібону кілька своїх зошитів, написаних до травня 1942 року, але без прохання видати їх. Отже, на отриману роботу, під час вибору, організації та редагування, значний вплив мав пан Тібон, побожний католик.

Передмова Т. С. Еліота до «The Need for Roots» припускає, що Вейль можна розглядати як сучасну маркіоністку, через її фактично суцільну відмову від Старого Завіту та загальну неприязнь до юдаїзму, який був технічно її походженням. Її племінниця Сільві Вейль і біограф Томас Р. Невін намагалися, навпаки, продемонструвати, що філософ не відкидала юдаїзм і зазнала сильного впливу його приписів.

Відсутність

Відсутність є ключовим образом для її метафізики, космології, космогонії та теодицеї. Вона вірила, що Бог створений актом самообмежування — іншими словами, оскільки Бог задуманий як певна повнота, досконала істота, жодне створіння не може існувати, крім тих випадків, коли Бога не було. Таким чином творіння відбулося лише тоді, коли Бог частково відступив. Ця ідея зображає цімцум, центральне поняття в єврейському сюжеті містичного творіння.

Для Вейль це оригінальний кенозис («порожнеча»), що передує кенозису Христа. Отже, ми народжуємось у якомусь проклятому становищі не завдяки первородному гріху як такому, а тому, щоб бути створеними взагалі, ми мали бути саме тим, чим Бог не є, тобто ми повинні були бути протилежністю до того, що є святим. (див. апофатична теологія).

Це уявлення про творіння є наріжним каменем її теодицеї, оскільки, якщо творіння сприймається таким чином (як те, яке неминуче містить в собі зло), то немає проблеми проникнення зла в досконалий світ. Це також не є обмеженням всемогутності Бога, якщо справа не в тому, що Бог не міг створити досконалий світ, а в тому, що дія, про яку ми говоримо, кажучи «створити», за самою своєю суттю має на увазі неможливість досконалості.

Однак це уявлення про необхідність зла не означає, що ми просто спочатку і постійно приречені, навпаки, Вейль говорить нам, що «Зло — це форма, яку милосердя Бога приймає в цьому світі». Вейль вважала, що зло і його наслідки, недуга, виконали роль вигнання нас від самих себе і до Бога: «Найсильніше лихо, яке наздоганяє людей, не створює людських страждань, воно просто розкриває їх».

Страждання

Концепція страждання (malheur) Вейль виходить за рамки простого страждання, хоча, безумовно, включає його. Тільки деякі душі здатні пережити всю глибину скорботи; ті ж самі душі, які також найбільш здатні випробувати духовну радість. Нещастя — це свого роду страждання «плюс», яке виходить за межі тіла і розуму; такі фізичні й душевні страждання батожать саму душу.

Війна і пригнічення були найсильнішими стражданнями в межах її досяжності; щоб випробувати це, вона звернулася до життя фабричного робітника, а щоб зрозуміти це, вона звернулася до Гомерівської Іліади. (Її есе «Іліада або Поема сили», вперше перекладене Мері Маккарті, являє собою твір гомерівської літературної критики.) Нещастя було пов'язано як з необхідністю, так і з випадковістю — воно загрожувало необхідністю, тому що було жорстко вбудовано в саме існування. Таким чином воно нав'язувалося страждальцю з усією силою неминучого, але також було піддано випадковості, оскільки випадок також є невіддільною частиною природи існування. Елемент випадковості є істотним в несправедливому характері нещастя. Іншими словами, відповідно до традиційної християнської теодицеї, моя скорбота не повинна зазвичай, не кажучи вже про те, щоб завжди, відбуватися з мого гріха, а повинна критикувати мене без особливої ​​причини.

	Чим краще ми зможемо осягнути повноту радості, тим чистіше і інтенсивніше будуть наші страждання в горі і наше співчуття до інших. ... Страждання і насолода як джерела знання. Змій запропонував знання Адаму і Єві. Сирени пропонували Уліссу знання. Ці історії вчать, що душа губиться через пошук знань в задоволеннях. Чому? Задоволення, можливо, є невинним, за умови, що ми не шукаємо в ньому знання. Шукати це допустимо тільки в стражданнях.
— Сімона Вейль, «Тяжкість і благодать» (розділ 16 «Страждання»)

Краса

Для Вейль «прекрасне — це експериментальне підтвердження того, що втілення можливе». Краса, притаманна формі світу (ця невід'ємність доведена для неї в геометрії і виражається в усьому хорошому мистецтві), є доказом того, що світ вказує на щось за його межами. Він встановлює телеолічний характер всього сущого. Її концепція краси поширюється на весь світ: «ми повинні вірити в те, що Всесвіт прекрасний на всіх рівнях... і що він володіє повнотою краси стосовно тілесної й психічної структури кожного з мислездатних істот, які дійсно такі. Саме цю згоду нескінченності досконалої краси надає трансцендентний характер красі світу... Він (Христос) дійсно присутній в глобальній красі. Любов до цієї краси виходить від Бога, який перебуває в наших душах, і виходить від Бога, присутнього у всесвіті». Вона також написала, що «краса цього світу — це ніжна посмішка Христа, що приходить до нас через матерію».

Краса також виконувала сотеріологічну функцію для Вейль: «Краса полонить тіло, щоб отримати дозвіл перейти прямо в душу». Таким чином, це є ще один спосіб вторгнення божественної реальності, що стоїть за світом, в наше життя.

Вибрані праці

Збірник праць Вейль, виданий Альбером Камю.

• 1932—1942 — Про науку / Sur la science, Paris, Gallimard, 1966. онлайн, Квебекський університет [Архівовано 15 травня 2012 у Wayback Machine.]
• 1933 — Міркування про війну / Réflexions sur la guerre, revue «La Critique sociale», no. 10, Novembre 1933
• 1933—1934 — Урок філософії / Leçons de philosophie (lycée de Roanne 1933—1934), transcrites et présentées par Anne Reynaud-Guérithault, 1ère éd. Paris, Plon, 1959 ; puis Paris UGE, coll. " 10/18 ", 1970. Réédition en 1989
• 1933—1934 — Бортовий журнал / Carnet de bord («en réalité le premier des Cahiers de Simone Weil, et le seul qui soit antérieur à la guerre, il contient essentiellement des esquisses préparatoires aux Réflexions…»). 1ère éd. Oeuvres complètes, t. VI, Gallimard, 1994)
• 1933—1943 — Гноблення і свобода / Oppression et liberté Paris, Gallimard, coll. «Espoir», 1955, 275 p. Regroupe «Perspectives» (1933), «Réflexions sur les causes de la liberté et de l'oppression sociale» (1934), «Чи існує марксистська доктрина?» / «Y a-t-il une doctrine marxiste ?» (1943), etc. [1] [Архівовано 2 травня 2013 у Wayback Machine.]
• 1934 — Міркування про причини свободи на соціального гноблення / Réflexions sur les causes de la liberté et de l'oppression sociale, revue «La révolution prolétarienne» ; Oeuvres complètes, t. II, 1955. Premier livre (ou grand article) de S. W.
• 1936—1942 — Грецьке джерело / La Source grecque, 1ère éd. Paris, Gallimard, coll. «Espoir», 1953. Extraits, dus à M. et Mme. Weil, ses parents.
• 1937 — Робітнича доля / La Condition ouvrière ; 1ère éd. avec avant-propos d'Albertine Thévenon, Paris, Gallimard, 1951, coll. " Espoir ", 276 p. ; rééd. Gallimard, coll. " Folio ", 2002, 528 p. онлайн, Квебекський університет [Архівовано 15 травня 2012 у Wayback Machine.]. Deuxième livre (ou grand article) de S. W.
• 1939 — Іліада або поема сили / L'Iliade ou le poème de la force (sous le pseudonyme Émile Novis), revue «Les Cahiers du Sud», Marseille, déc. 1940-janv. 1941. Troisième livre (ou grand article) de S. W. [2] [Архівовано 10 лютого 2009 у Wayback Machine.]
• 1940 — Зауваження про загальне придушення політичних партій / Note sur la suppression générale des partis politiques, 1ère éd. 1950 ; Paris, Climats, 2006. [3] [Архівовано 8 травня 2012 у Wayback Machine.]
• 1940—1942 — Зошити I / Cahiers. I (dès oct. 1940, à Marseille), 1ère éd. (par Simone Pétrement) Paris, Plon, coll. " L'Épi ", 1951 ; nouvelle éd. revue et augmentée (par Florence de Lussy), Gallimard, 1970.
• 1940—1942 — Зошити II / Cahiers. II, 1ère éd. Paris, Plon, 1953, coll. " L'Épi "; nouvelle éd. revue et augmentée, 1972.
• 1940—1942 — Тяжкість і благодать / La Pesanteur et la Grâce (extraits des 11 Cahiers écrits à Marseille entre oct. 1940 et avril 1942, confiés à Gustave Thibon en avril 1942), préface de Gustave Thibon, Paris, Plon, 1947, 208 p. Premiers extraits, dus à Gustave Thibon.
• 1940—1943 — Невпорядковані думки щодо любові до Бога / Pensées sans ordre concernant l'amour de Dieu, Paris, Gallimard, 1962.
• 1941—1942 — Дохристиянська інтуїція / Intuitions pré-chrétiennes, Paris, La Colombe, 1951, Éd. du Vieux-Colombier. Extraits, dus au Père Perrin.
• 1942 — Лист до релігійної людини / Lettre à un religieux, Paris, Gallimard, coll. " Espoir ", 1951 ; nouvelle éd. Paris, Seuil, coll. " Livre de Vie ", 1974.
• 1942 — Очікування Бога / Attente de Dieu (lettres de janv. à mai 1942 au Père J.-M. Perrin), introduction de Joseph-Marie Perrin, O. P., 1ère éd. Paris, La Colombe, Éd. du Vieux Colombier, 1950, 344 p. ; rééd. Paris, Fayard, 1966. Extraits, dus au Père Perrin онлайн, Квебекський університет [Архівовано 2 травня 2013 у Wayback Machine.]
• 1942—1943 — Надприродне знання / La connaissance surnaturelle, 1ère éd. (par Albert Camus) Paris Gallimard coll. «Espoir», 1950, 337 p. ; rééd. Oeuvres complètes, t. VI, vol. 4, 2006, 656 p. : Cahiers, juillet 1942-juillet 1943, La connaissance surnaturelle (Cahiers de New York et de Londres)
• 1943 — Агонія цивілізації, яку видно в епічній поемі / «L'agonie d'une civilisation vue à travers un poème épique» et «En quoi consiste l'inspiration occitanienne» dans le numéro spécial des Cahiers du Sud consacré au «Génie d'Oc et (au) monde méditerranéen» (sous le pseudonyme Émile Novis)
• 1943 — Укорінення / L'Enracinement, Prélude à une déclaration des devoirs envers l'être humain, 1ère éd. (due à Albert Camus) Paris, Gallimard, coll. " Espoir ", 1949, 381 p. ; rééd. Gallimard, coll. «Folio essais», 1990, 384 p. онлайн, Квебекський університет [Архівовано 8 лютого 2019 у Wayback Machine.]
• 1940 — Урятована Венеція / Venise sauvée, 1ère éd. Gallimard, coll. «Espoir», 1955.
• 1940—1942 — Зошити III / Cahiers. III, 1ère éd. Paris, Plon, 1956, coll. " L'Épi "; nouvelle éd. revue et augmentée, 1974.
• 1943 — Лондонські тексти й останні листи / Écrits de Londres et dernières lettres, Paris, Gallimard, 1957, coll. " Espoir ", 416 p.
• 1960 — Історичні й політичні праці / Écrits historiques et politiques, Paris, Gallimard, coll. " Espoir ", 1960. онлайн, Квебекський університет [Архівовано 2 травня 2013 у Wayback Machine.]

Бібліографія

Переклади українською

• Сила. Згода. Справедливість. Любов. Зло. Shrapnel publisher (Львів 2024) переклад Леоніда Кононовича. ISBN 978-617-95376-1-5 Укорінення. Лист до клірика. Київ 1998. Дух і літера (російською мовою) ISBN 5-91743-052-1

Література

• М. Кармазіна. Вайль Симона // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.82 ISBN 978-966-611-818-2.
• Cahiers Simone Weil, revue trimestrielle publiée par l'Association pour l'étude de la pensée de Simone Weil — часопис, присвячений дослідженням добобку Сімони Вейль.
• Wolfram Eilenberger: Feuer der Freiheit: Die Rettung der Philosophie in finsteren Zeiten (1933–1943). Klett-Cotta, 2020, ISBN 978-3-608-96460-8.
• Nadia Taibi, La philosophie au travail. L'expérience ouvrière de Simone Weil, L'Harmattan, 2009.
• Sylvie Weil, Chez les Weil, Buchet-Chastel, Paris, 2009.
• Christiane Rancé, Simone Weil. Le Courage de l'Impossible, Paris, Le Seuil, 2009.
• Stéphane Barsacq, Simone Weil, Le ravissement de la raison, Le Seuil, 2009.
• Louisette Badie, Hélène Serre, Simone Weil, philosophe de l'absolu, Éditions Nouvelle Acropole, 2009.
• Robert Chenavier, Pascal David, André A. Devaux et Emmanuel Gabellieri, Simone Weil, Paris, Éditions du Cerf, 2009.
• Dominique Carliez, Pensez la politique avec Simone Weil, Éditions de l'Atelier, 2009.
• Robert Chenavier, Simone Weil. L'attention au réel, Paris, Éditions Michalon, coll. " Le bien commun ", 2009.
• Pascal David, Simone Weil, vivre pour la vérité, in Esprit & Vie, Paris, Éditions du Cerf, n° 195, juin 2008.
• Laure Adler, L'insoumise, Simone Weil, Actes Sud, 2008.
• François L'Yvonnet (dir.), Simone Weil, le grand passage, Paris, Albin Michel, 2006.
• Emmanuel Gabellieri, Être et don. Simone Weil et la philosophie, Louvain-Paris, Éditions Peeters, 2003.
• Jean-Marie Muller, Simone Weil: l'exigence de non-violence, Desclée de Brouwer, 1995.
• Simone Pétrement, La Vie de Simone Weil, Paris, Fayard, 1973, друге видання — 1997.

Посилання

• Сімона Вейль. Пролог до декларації обов'язків щодо людини [Архівовано 3 грудня 2010 у Wayback Machine.]
• Цимбал Т. Укорінення людини як головна проблема екзистенціального філософування Сімони Вейль^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Сергій Дорошенко. Ментальність як теоретико-методологічна підстава для аналізу політичного мислення французів