Телеприсутність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Телеприсутність — набір технологій, що дозволяє користувачеві, наприклад за допомогою спеціальних пристроїв (телекерованих роботів), отримати враження того, що він знаходиться і/або впливає на місце, відмінне від його фізичного місця розташування.

Для забезпечення повної телеприсутності необхідно, щоб користувач отримував ті ж відчуття, немов знаходився в іншому місці. Також користувач може мати можливість впливати на віддалене місце. У цьому випадку переміщення, дії, голос, і т. д. користувача повинні бути закодовані, передані та відтворені у віддаленій локації.

Телеприсутність і віртуальна реальність

[ред. | ред. код]

Суть телеприсутності у взаємодії з іншим, реальним місцем, на відміну від віртуальної реальності, де користувач відчуває себе у віртуальному просторі. Системи телеприсутності і віртуальної реальності використовують схоже обладнання для взаємодії з користувачем. При використанні обох технологій відчуття передаються (приймаються) користувачем в деякій кодованій (як правило, цифровій) формі. Основне ж розходження в тому, що у випадку телеприсутності йде взаємодія з реальним світом, а в разі віртуальної реальності з комп'ютером.

Відео

[ред. | ред. код]

Найпростіша система включає в себе відеопотік. В ідеальному ж випадку все поле зору користувача має бути заповнене зображенням віддаленого місця. І крім того, точка огляду повинна відповідним чином реагувати на переміщення і повороти голови користувача (на відміну від кіно чи телебачення, де глядач не може управляти точкою огляду).

Для досягнення подібного ефекту можуть використовуватися дуже великі (в тому числі сферичні) екрани, або ж мініатюрні дисплеї, закріплені перед очима. У цьому випадку можна домогтися особливо переконливого почуття об'єму. Рухи голови повинні відслідковуватися, а камера на віддаленій площадці повинна відтворювати їх точно і в реальному часі.

Найпоширенішим сьогодні є використання так званого Media Presence Environmnet (MPE) — імерсивних відеоконференц-систем, що наближують досвід дистанційного спілкування до реального.[1] Це досягається шляхом:

  • відтворення зображення співрозмовників у реальному розмірі
  • збереженні HD-якості відео та звуку
  • схожості інтер'єрів приміщень, в яких відбувається розмова

Маніпулювання

[ред. | ред. код]

Можливість маніпулювати об'єктами у віддаленому середовищі — найважливіший аспект цієї системи телеприсутності, і може бути реалізована по-різному в залежності від потреб користувачів. Зазвичай рухи рук і пальців користувача зчитуються рукавичками або іншими системами відстеження положення, робот (пристрій телеприсутності) же, який знаходиться у віддаленому місці, копіює їх настільки точно, наскільки можливо.

Чим точніше пристрій телеприсутності відтворює рухи людини, тим більше ефект занурення.

Області застосування

[ред. | ред. код]

Перші пропозиції по застосуванню пристроїв телеприсутності були зроблені американським ученим Марвіном Лі Мінським у 1985 році. Він виділяв наступний головні напрямки:

В американських клініках роботи використовуються для:

  • Відвідування хворих у клініках лікарем-куратором, які тимчасово знаходяться в іншому місті або країні (на конференції, відпочинку, тощо);
  • Відвідування інфекційних хворих родичами без безпосереднього контакту.

У російському банку робот-консультант, керований з центрального відділення, використовується:

  • Для зв'язку керівництва банку з відділенням (на місці можна увійти в курс проблем, ухвалити рішення);
  • Для первинного обслуговування клієнтів.

Більшість сучасних бойових роботів є пристроями телеприсутності.

= Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Телеприсутність. ДЕКОМ УКРАЇНА.[недоступне посилання з липня 2019] DEKOM (12 серпня 2013)