Перейти до вмісту

Терещенко Михайло Іванович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Михайло Іванович Терещенко
Народився18 (30) березня 1886
Київ, Російська імперія[1]
Помер1 квітня 1956(1956-04-01)[1] (70 років)
Монте-Карло
Підданство Російська імперія
Національністьукраїнець
Діяльністьдипломат, політик, правник, бізнесмен, sugar refiner, банкір, колекціонер мистецтва, видавець
Галузьправо[2], підприємництво[2], банківська справа[2], цукрова промисловість[2], політична діяльність[2], колекціонування[2] і видавнича справа[2]
Alma materМДУ, Лейпцизький університет і КНУ імені Тараса Шевченка
Знання мовросійська[2]
ТитулМіністр фінансів (березень-травень 1917)
Міністр закордонних справ (травень-жовтень 1917)
Посадаміністр фінансівd
РідТерещенки (рід)
БатькоТерещенко Іван Миколайович
МатиЄлизавета Саранчеваd
РодичіІван Миколайович
Єлизавета Михайлівна
У шлюбі з1-ша Маргарет Терещенко (Ное)
2-га Хорст
Діти

від 1-го шлюбу: дочка Мішель і син Петро та

від 2-го шлюбу: син Іван
Герб
Герб

Герб Терещенків
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Терещенко.

Тере́щенко Миха́йло Іва́нович (18 (30) березня 1886(18860330), Київ, Російська імперія — 1 квітня 1956, Монако) — український підприємець, цукровар та землевласник, меценат. У березні-травні 1917 року — міністр фінансів, у травні-жовтні 1917 року — міністр закордонних справ у Тимчасовому уряді Росії.

Сім'я та освіта

[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї багатого цукровара і землевласника, нащадка козаків (особистий статок Михайла Терещенка оцінювався приблизно в 70 млн крб.). Батько — Іван Миколайович, мати — Єлизавета Михайлівна. Був одружений з громадянкою Франції Жанною Марією Маргаріт Ное, у цьому шлюбі народилися донька Маргарита і син Петро Михайлович, що жив у Франції, працював інженером в США і Бразилії. 1923 року подружжя розійшлося, 1929 року Михайло Терещенко одружився з норвежкою Еббою Хорст, молодшою за нього на 10 років. 1931 року в них народився син Іван.

Уже в ранньому дитинстві Михайло вільно володів французькою, англійською, німецькою мовами, розумів старогрецьку і латину (пізніше вільно володів 13 мовами). Закінчив Київську гімназію, вчився в Київському університеті, у 1905—1908 роках, вивчав економіку в Лейпцизькому університеті. Закінчив юридичний факультет Московського університету (1909 р., екстерном).

Юрист, видавець, промисловець

[ред. | ред. код]

У 1909—1911 роках працював на катедрі римського та цивільного права Московського університету, покинув його разом з іншими ліберальними викладачами на знак протесту проти звільнення ректора, помічника ректора і проректора університету за розпорядженням міністра народної освіти Л. А. Кассо. У 1911—1912 роках був чиновником особливих доручень (без зарплатні) при Дирекції імператорських театрів. Став камер'юнкером. Володів разом із сестрами видавництвом «Сірін», що випускало книги літераторів «срібного століття», у тому числі роман Андрія Білого «Петербург». Підтримував дружні взаємини з Олександром Блоком. Вів світський спосіб життя, вважався балетоманом. Масон, член ложі Гальперна. При цьому активно займався бізнесом, був членом правління Всеросійського товариства цукрозаводів, членом ради Волзько-Камського банку і облікового комітету київського відділення Азовсько-Донського банку.

Діяльність під час Першої світової війни

[ред. | ред. код]

Після початку Першої світової війни був уповноваженим передового загону Червоного Хреста на Південно-західному фронті, потім помічником із завідування санітарними організаціями на цьому фронті. Входив до складу Головного комітету Союзу міст, займав пост уповноваженого Головного комітету Земського союзу. З липня 1915 року був головою Київського військово-промислового комітету, у 1915—1917 роках також був товаришем (заступником) голови Центрального військово-промислового комітету О. І. Гучкова. Входив до складу Особливої наради з оборони. Незадовго до Лютневої революції брав участь у плануванні державного перевороту (разом з О. І. Гучковим і Н. В. Некрасовим; до змови був залучений і знайомий Терещенка генерал А. М. Кримов).

Міністр Тимчасового уряду

[ред. | ред. код]

У першому складі Тимчасового уряду був міністром фінансів. Спільно з О. Ф. Керенським і Н. В. Некрасовим наполягав на створені коаліційного уряду з представниками соціалістичних партій. У другому — четвертому складах уряду був міністром закордонних справ. Як міністр закордонних справ виступав на підтримку виконання Росією своїх союзницьких зобов'язань, що означало продовження її участі в Першій світовій війні, хоча формально і прийняв гасло «миру без анексій і контрибуцій», відмовившись від непопулярної тези свого попередника П. Н. Мілюкова про «завоювання Константинополя і проток». У жовтні 1917 року вступив у конфлікт з військовим міністром А. І. Верховським, що вважав, що армія більш воювати не може.

У липні 1917 року брав участь у переговорах з Центральною Радою. Виступав за те, щоб питання України було вирішене після скликання Всеросійських Установчих Зборів. Разом з Олександром Керенським підтримував Центральну Раду, виступав проти дострокового вирішення «Українського питання».

Керівник у справах Тимчасового уряду В. Д. Набоков виділяв такі якості Терещенка, як гнучкість, бездуховність, відсутність у нього твердих переконань, продуманого плану, повний дилетантизм у питаннях зовнішньої політики (втім, ці якості дозволяли йому налагоджувати стосунки з різними політичними силами). За словами дипломата Р. Н. Михайлівського, Терещенко «прагнув, не виходячи, правда, із загальних рамок дореволюційної політики, поставити себе по-новому як представник революційного і демократичного уряду, який не може говорити тією ж мовою, що й царський». Михайлівський зазначав також, що

наскільки краще порівняно з Мілюковим удавалося Терещенку ладнати і з союзниками, і з Совдепом, наскільки ж він був абсолютно безособовий усередині свого відомства, дедалі більше стаючи слухняним знаряддям у руках його вищого персоналу. Якщо Мілюков по балканських питаннях, наприклад по константинопольському, займав власну позицію та змушував відомство її приймати, то Терещенко, навпаки, дуже уважно слухав, що йому говорили, і завжди погоджувався. Усі директори департаментів і начальники відділів були ним нескінченно задоволені, оскільки він не заважав їм управляти відомством.

Разом з іншими міністрами Тимчасового уряду Терещенко був арештований більшовиками в Зимовому палаці, був ув'язнений у Петропавлівській фортеці.

Емігрант

[ред. | ред. код]
Яхта Іоланда, що належала Терещенку.

Весною 1918 року за викуп у 100 000 карбованців звільнений, емігрував до Фінляндії, звідти до Норвегії, потім жив у Франції та Великій Британії. Підтримував «Білий рух».

З 1921 року був членом Торговельно-промислового і фінансового комітетів. Втративши весь статок у Росії, він успішно займався бізнесом за кордоном, був співвласником декількох фінансових компаній та банків у Франції і на Мадагаскарі. Працював у компанії «Мадал» у Мозамбіку в 1950-х. Був благодійником, створював притулки для українських емігрантів і допомагав їх облаштовувати, але не афішував цей бік своєї діяльності.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Терещенко Михаил Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ а б в г д е ж и Чеська національна авторитетна база даних

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Терещенко_Михайло_Іванович&oldid=43752090