Трухмени

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Трухме́ни (інакше ставропольські туркмени, трухмяни, самоназва — туркмен) — етнографіча та субетнічна група у складі туркменів на Північному Кавказі.

Розселення

[ред. | ред. код]
Туркменський район на мапі Ставропольського краю
Національний склад населення Ставропольської губернії за переписом 1897
Етнічна карта 1880 року
Мусульманське населення Ставропілля поєднує корінних трухменів та ногайців із переселенцями з Дагестану та інших республік

Трухмени проживаюють у північно-східній частині Ставропольського краю (Туркменський і північ Нефтекумського районів) Російської Федерації. Традиційно трухменів, як під час перепису населення Росії 2002 року, зараховують до туркменів. Згідно з його даними у Ставропольському краї проживало 13,9 тис. туркменів (трухменів).

Мова трухменів є діалектом туркменської мови, з помітним впливом мови ногайців, з кочів'ями яких межували трухменські.

Історія

[ред. | ред. код]

Пращури трухменів були переселені калмиками на Північний Кавказ наприкінці XVII — на початку XVIII століть з півострову Мангишлак. У культурі і побуті трухменів попри туркменську основу багато від народів-сусідів Північного Кавказу. Поділяються на три племені (тайпи): союнаджі, ігдир, човдур[1].

У 1825 році утворене Туркменське приставство, у 1917 році — Туркменський повіт. У 1917 році трухмени увійшли до складу Союзу об’єднаних горців, який у 1918 році проголосив Горську республіку. Представляв їх у Союзі Ніязікеєв Ереджей Алі.

У перші роки радянської влади трухмени піддавалися грабункам сусідніх селян як «ворожа нація», через що народ був поставлений на межу виживання[1].

У 1925 році був створений Туркменський національний район Ставропілля. Статус національного був знятий у 1930-х роках, у 1956 році район було розформовано, у 1970 — відновлено. У 1927 році була здійснена спроба сконцентрувати туркменське населення навколо села Літня ставка, чого частина трухменів уникла, кочуючи у східному напрямку. У період коренізації почали діяти національні школи, у 1930-х районна газета виходила туркменською мовою. Викладання туркменської мови в школах остаточно припинилося у 1965 році[1].

З 1990-х років діє національна організація «Ватан» (Батьківщина), налагоджені зв'язки з Туркменістаном. У 2000-ні роки туркменська мова не викладалася, видань нею у районі не існувало, проте трухмени дивилися супутникові телепередачі з Туркменістану. Незважаючи на практично повну двомовність, туркменська мова зберігається у молоді. Діють традиційні ради старійшин, спостерігається міжплеменна боротьба за владу[1].

У наші дні серед трухменської молоді поширений виїзд на заробітки у нафтогазовидобувні регіони[1].

Демографія

[ред. | ред. код]

Динаміка чисельності ставропольських трухменів за 1959–2010 рр.

Рік перепису Чисельність Частка у населенні
1959 5 856 0,4%
1970 8 240 0,4%
1979 9 345 0,4%
1989 11 133 0,5%
2002 13 937 0,5%
2010 15 048 0,5%

Рідна мова туркменів Ставропольського краю за переписом 2010 р.

  • Туркменська — 94,9%
  • Російська — 4,2%

Населені пункти Ставропольського краю, де за переписом 2002 року трухмени становили більшість населення

Населений пункт Район Населення, 2002 р. в тому числі туркменів
аул Кок-Бас Нефтекумський район 335 99,1%
аул Шарахалсун Туркменський район 1554 97,9%
аул Едельбай Благодарненський район 1287 95,2%
аул Махач-Аул Нефтекумський район 319 95,0%
аул Сабан-Антуста Туркменський район 871 94,8%
аул Юсуп-Кулацький Іпатовський район 740 92,2%
аул Башанта Арзгірський район 415 91,6%
аул Уллубі-Юрт Нефтекумський район 764 89,5%
аул Чур Туркменський район 781 89,4%
аул Маштак-Кулак Туркменський район 346 84,7%
аул Нижній Барханчак Іпатовський район 337 84,0%
с. Озек-Суат Нефтекумський район 2264 72,3%
аул Верхній Барханчак Іпатовський район 427 54,6%
аул Абдул-Гази Нефтекумський район 670 52,5%

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д Ольга Брусина. ЭТНИЧЕСКАЯ ГРУППА В МНОГОНАЦИОНАЛЬНОМ ОКРУЖЕНИИ: ПОЛЕВЫЕ ИССЛЕДОВАНИЯ СРЕДИ ТУРКМЕН ЮГА РОССИИ (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 травня 2015. Процитовано 25 вересня 2015.

Джерела, посилання і література

[ред. | ред. код]