Турнір (теорія графів)
Турнір — це орієнтований граф, отриманий з неорієнтованого повного графа призначенням напрямку кожному ребру. Таким чином, турнір — це орграф, у якому кожна пара вершин з'єднана однією напрямленою дугою.
Багато важливих властивостей турнірів розглянув Ландау (H. G. Landau)[1], досліджуючи модель домінування курчат у зграї. Нині турніри застосовують для досліджень у галузі голосування і колективного вибору[en] серед інших речей. Ім'я турнір походить від графічної інтерпретації результатів кругового турніру, в якому кожен гравець зустрічається в сутичці з кожним іншим гравцем рівно раз, і в якому не може бути нічиєї. В орграфі турніру вершини відповідають гравцям. Дуга між кожною парою гравців орієнтована від переможця до переможеного. Якщо гравець перемагає гравця , то кажуть, що домінує над .
Будь-який турнір зі скінченним числом вершин містить гамільтонів шлях, тобто орієнтований шлях, що містить усі вершин[2]. Це легко показати за допомогою математичної індукції за : нехай твердження істинне для , і нехай є якийсь турнір з вершиною. Виберемо вершину у і нехай — напрямлений шлях у . Нехай — найбільше число таке, що для будь-якого є дуга з в . Тоді
— шуканий орієнтований шлях. Це доведення дає також алгоритм пошуку гамільтонового шляху. Відомий ефективніший алгоритм, що вимагає перебору всього дуг[3].
Це означає, що строго зв'язний турнір має гамільтонів цикл[4]. Строгіше: будь-який сильно зв'язний турнір є вершинно панциклічним — для будь-якої вершини v і для будь-якого k від трьох до числа вершин у турнірі є цикл довжини k, що містить v[5]. Більш того, якщо турнір 4-зв'язний, будь-яку пару вершин можна з'єднати гамільтоновим шляхом[6].
Турнір, у якому і , називають транзити́вним. У транзитивному турнірі вершини можна повністю впорядкувати за досяжністю.
Такі твердження для турніру з n вершинами еквівалентні:
- T — транзитивний.
- T — ациклічний.
- T не містить циклів довжини 3.
- Послідовність числа виграшів (множина напіввиходів) T є {0,1,2,…,n − 1}.
- T містить рівно один гамільтонів шлях.
Транзитивні турніри відіграють істотну роль у теорії Рамсея, аналогічну ролі, яку відіграють кліки в неорієнтованих графах. Зокрема, будь-який турнір з n вершинами містить транзитивний підтурнір з вершинами[7]. Доведення просте: виберемо будь-яку вершину v як частину цього підтурніру і побудуємо підтурнір рекурсивно на множині або вхідних сусідів вершини v, або на множині вихідних сусідів, залежно від того, яка множина більша. Наприклад, будь-який турнір зі сімома вершинами містить транзитивний турнір із трьома вершинами. Турнір Пелі зі сімома вершинами показує, що це найбільше, що можна гарантувати[7]. Однак Рейд[en] і Паркер[en][8] показали, що ця межа не строга для деяких великих значень числа n.
Ердеш і Мозер[en][7] довели, що існують турніри з n вершинами без транзитивних підтурнірів розміру . Їх доведення використовує підрахунок[en]: число варіантів, у яких транзитивний турнір з k вершинами може міститися в більшому турнірі з n позначеними вершинами, дорівнює
і при k, що перевищує , це число занадто мале, щоб транзитивний турнір опинився в кожному з різних турнірів однієї й тієї ж множини з n позначених вершин.
Гравець, який виграв усі ігри, природно, буде переможцем турніру. Однак, як показує існування нетранзитивних турнірів, такого гравця може не виявитися. Турнір, у якому кожен гравець програє хоча б одну гру називають 1-парадоксальним турніром. Узагальнюючи, турнір T=(V,E) називають k-парадоксальним, якщо для будь-якої k-елементної підмножини S множини V існує вершина v0 у , така що для всіх . За допомогою імовірнісного методу Ердеш показав, що для будь-якого фіксованого k за умови |V| ≥ k22kln(2 + o(1)) майже будь-який турнір на V є k-парадоксальним[9]. З іншого боку, простий аргумент показує, що будь-який k-парадоксальний турнір повинен мати щонайменше 2k+1 − 1 гравців, що покращили до (k + 2)2k−1 − 1 Естер[en] і Дьйордь Секереші (1965)[10]. Існує явний метод побудови k- парадоксальних турнірів з k24k−1(1 + o(1)) гравцями, розроблений Гремом і Спенсером[en], а саме, турнір Пелі[11].
Конденсація[en] будь-якого турніру є транзитивним турніром. Таким чином, навіть якщо турнір не є транзитивним, сильно зв'язні компоненти турніру можуть бути повністю упорядкованими[12].
Послідовність результатів турніру — це послідовність напівстепенів виходу вершин турніру. Множина результатів турніру — це множина цілих чисел, що є напівстепенями виходу вершин турніру.
Теорема Ландау (1953) — неспадна послідовність цілих чисел є послідовністю результатів тоді й лише тоді, коли:
- задля
Нехай — число різних послідовностей результатів розміру . Послідовність починається з:
1, 1, 1, 2, 4, 9, 22, 59, 167, 490, 1486, 4639, 14 805, 48 107, …
(послідовність A000571 з Онлайн енциклопедії послідовностей цілих чисел, OEIS)
Вінстон і Клейтман довели, що для досить великих n
де Такач[en] пізніше показав[13], використовуючи деяке правдоподібне, але недоведене припущення, що
де
Разом це свідчить про те, що
Тут відбиває асимптотично строгу межу.
Яо показав[14], що будь-яка непорожня множина невід'ємних цілих чисел є множиною результатів для деякого турніру.
- ↑ H. G. Landau. On dominance relations and the structure of animal societies. III. The condition for a score structure // Bulletin of Mathematical Biophysics. — 1953. — Т. 15, вип. 2 (5 листопада). — С. 143—148. — DOI: .
- ↑ Lázló Rédei. Ein kombinatorischer Satz // Acta Litteraria Szeged. — 1934. — Т. 7 (5 листопада). — С. 39—43.
- ↑ A. Bar-Noy, J. Naor. Sorting, Minimal Feedback Sets and Hamilton Paths in Tournaments // SIAM Journal on Discrete Mathematics. — 1990. — Т. 3, вип. 1 (5 листопада). — С. 7—20. — DOI: .
- ↑ Chemins et circuits hamiltoniens des graphes complets // Comptes Rendus de l'Académie des Sciences de Paris. — 1959. — Т. 249 (5 листопада). — С. 2151—2152.
- ↑ J. W. Moon. On subtournaments of a tournament // Canadian Mathematical Bulletin. — 1966. — Т. 9, вип. 3 (5 листопада). — С. 297—301. — DOI: . Архівовано з джерела 3 березня 2016. Процитовано 2022-03-09.
- ↑ Carsten Thomassen. Hamiltonian-Connected Tournaments // Journal of Combinatorial Theory, Series B. — 1980. — Т. 28, вип. 2 (5 листопада). — С. 142—163. — DOI: .
- ↑ а б в Paul Erdős, Leo Moser. On the representation of directed graphs as unions of orderings // Magyar Tud. Akad. Mat. Kutató Int. Közl. — 1964. — Т. 9 (5 листопада). — С. 125-132.
- ↑ K. B. Reid, E. T. Parker. Disproof of a conjecture of Erdös and Moser // Journal of Combinatorial Theory. — 1970. — Т. 9, вип. 3 (5 листопада). — С. 225—238. — DOI: .
- ↑ Paul Erdős. On a problem in graph theory // The Mathematical Gazette. — 1963. — Т. 47 (5 листопада). — С. 220—223.
- ↑ Esther Szekeres, George Szekeres. On a problem of Schütte and Erdős // The Mathematical Gazette. — 1965. — Т. 49 (5 листопада). — С. 290—293.
- ↑ Ronald Graham, Joel Spencer. A constructive solution to a tournament problem // Canadian Mathematical Bulletin. Bulletin Canadien de Mathématiques. — 1971. — Т. 14 (5 листопада). — С. 45—48.
- ↑ Frank Harary, Leo Moser. The theory of round robin tournaments // American Mathematical Monthly. — 1966. — Т. 73, вип. 3 (5 листопада). — С. 231—246. — DOI: .
- ↑ Lajos Takács. A Bernoulli Excursion and Its Various Applications // Advances in Applied Probability. — 1991. — Т. 23, вип. 3 (5 листопада). — С. 557—585. — DOI: .
- ↑ T. X. Yao. On Reid Conjecture Of Score Sets For Tournaments // Chinese Sci. Bull. — 1989. — Т. 34 (5 листопада). — С. 804—808.