Перейти до вмісту

Тьи-ном

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Тьи-ном
в'єт. 𡨸喃
Вид
логографічне
МовиВ'єтнамська мова
Період
з XIII[1][2] по XX ст.
Походження
Дочірні системи
Ном Тай[3]
НапрямЗверху вниз, справа наліво (традиційно[en])
Зліва направо (сучасний запис)
унікод

Тьи-ном (в'єт. 𡨸喃, трансліт. Chữ Nôm, [t͡ɕɨ˦ˀ˥ nom˧˧])[4] — логографічне письмо, що в минулому використовувалось для запису в'єтнамської мови. У цьому письмі використовуються китайські ієрогліфи для запису запозиченої китайської лексики[en] та окремих питомо в'єтнамських та інших слів, для яких різним образом могли створюватись нові символи, наприклад, у вигляді фоносемантичних сполук(інші мови)[5]. Це неоднорідне письмо було дуже складним та ним володіли не більше п'ятьох відсотків грамотного населення в'єтнамців, тобто тих, хто опанував класичну китайську (веньянь)[6].

Хоч у В'єтнамі усі офіційні тексти записувались саме веньянем до початку XX сторіччя (за винятком двох коротких історичних періодів)[7], тьи-ном активно використовувала культурна еліта у XV-XIX ст. у своїх роботах в'єтнамською мовою. Один з найвідоміших творів в'єтнамської літератури, Повість про К'єу, Нгуен Зу написав письмом тьи-ном.

В'єтнамська абетка, створена португальськими місіонерами-єзуїтами, що вперше зустрічається на письмі в XVII сторіччі, з 1920-х років замінила тьи-ном у літературі. У сучасному В'єтнамі тьи-ном вже не використовується у більшості випадків — ієрогліфічне письмо використовується лише в декоративних, історичних та церемоніальних цілях, а також у богослужіннях. Інститут вивчення Хан-Ном[en] у Ханої — основний центр вивчення історичних в'єтнамських текстів, як китайськими ієрогліфами (тьи-хан, в'єт. chữ Hán), так і в'єтнамськими (тьи-ном).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Li, 2020, с. 102.
  2. Kornicki, 2017, с. 569.
  3. DeFrancis, 1977, с. 252.
  4. Nguyễn, Khuê (2009). Chữ Nôm: cơ sở và nâng cao. Nhà xuất bản Đại học Quốc gia Thành phố Hồ Chí Minh. с. 5.
  5. Li, 2020, с. 102—103.
  6. Hannas, 1997, с. 82—83.
  7. DeFrancis, 1977, с. 32, 38.
Джерела