Перейти до вмісту

Українська мова в Росії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Бібліотека української літератури в Москві

Українська мова в Росії (рос. Украинский язык в России) — одна з найпоширеніших мов Російської Федерації — сьоме місце за кількістю носіїв у Росії (1,1 млн чол. (незалежно від не/рідної мови) або 0,82 % від населення країни за переписом 2010 року; в 2002 році - четверте місце при 1815210 володіли, або 1,25%).

У РФ існувала одна бібліотека української літератури в Москві, засновником якої був Юрій Кононенко. Бібліотека української літератури в Москві (БУЛ) — державна установа культури, історичний наступник колишньої Центральної української бібліотеки Москви (1918-1938). Бібліотека була знову зачинена у 2018 році.

Українська мова історично поширена на прикордонних з Україною територіях Росії: її східнополіський говір на Стародубщині (південно-західна частина Брянської області)[1], слобожанський говір на Східній Слобожанщині (західна частина Курської області, південна частина Білгородської центральна частина Воронезької області)[2] та степовий говір на Кубані (більша частина Краснодарського краю, окремі райони на півдні Ростовської області)[3][4].

Українську мову на Кубані місцеві називають «балачкою». На офіційному рівні вона, як і інші поширені в Росії українські діалекти, визнана діалектом російської мови[5].

Згідно із заявою МЗС РФ у 2009 році, «у Російській Федерації немає шкіл, де вся навчальна програма викладається українською мовою»[6].

З 2014 року в ході російсько-української війни, Росія проводить політику насильницької русифікації та викорінення української мови на захоплених нею територіях України[7][8][9]. Цій політиці також піддаються депортовані в Росію українські діти[10].

У 2022 році радіостанцію «Ехо Москви» було оштрафовано на 30 тисяч рублів за використання української мови в передачі «Що там у них»[11].

Спроба українізації (1923-1932 роки)

[ред. | ред. код]

У рамках політики коренізації на територіях РРФСР, населених українцями, радянська влада до кінця 1932 року проводила українізацію: в діловодство вводилася українська мова, була створена система освітніх установ з викладанням українською мовою, готувалися українські кадри. Українці в РРФСР отримали свої автономні утворення. До 1 грудня 1933 року в РРФСР було 50 українських національних районів[12]. Завершити українізацію до кінця 1932 року вдалося далеко не у всіх місцевостях, де українці становили більшість населення.

По всій території РРФСР (на відміну від інших союзних республік) українізація була швидко згорнута на підставі спільної директиви ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 15 грудня 1932[13]. Виконання директиви на місцях провели швидко і за кілька тижнів перейшли від українізації до русифікації. Вже 28 грудня 1932 бюро обкому ВКП(б) Центрально-Чорноземної області на виконання спільної директиви ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 15 грудня 1932 року прийняв наступні рішення[14]:

  • З 1 січня 1933 року припинити викладання української мови у всіх школах І та ІІ ступенів (крім сьомих груп випуску поточного навчального року);
  • З 1 січня 1933 р. скасувати всі курси з підготовки вчителів української мови;
  • Замінити у всіх навчальних планах викладання української мови та літератури на викладання російської мови та літератури;
  • З 15 січня 1933 року припинити викладання української мови у педагогічних технікумах (крім третіх курсів);
  • Ліквідувати Борисівський та Волоконовський українські педагогічні технікуми;
  • Припинити викладання української мови у Білгородському педагогічному інституті;
  • Скасувати курси з навчання української мови для технічного складу сільрад.

26 грудня 1932 року вийшло розпорядження № 59 по Центрально-Чорноземній області, яке ліквідувало українізацію у судочинстві. Цей документ наказував[15]:

  • Перекласти все діловодство у судах та прокуратурі російською мовою;
  • Негайно припинити листування українською мовою;
  • Припинити виплачувати працівникам-українцям будь-які надбавки за роботу українською мовою;
  • Ліквідувати українську касаційну групу обласного суду.

Таким чином, в українських районах РРФСР незавершена українізація була змінена русифікацією.

Володіння мовами

[ред. | ред. код]
  • 1 400 576 українців володіють іншими (крім російської) мовами (47,59 %), у тому числі 1 267 207 українців володіють українською мовою (за переписом 2002 року):
N мова Кількість



2002 		Уд. вага (%)
1 російська мова 2935845 99,76
2 Українська мова 1267207 43,06
3 Німецька мова 70929 2,41
4 Польська мова 18164 0,62
5 білоруська мова 9510 0,32
6 Молдавська мова 9399 0,32
7 татарська мова 3688 0,13
8 казахська мова 3547 0,12
9 Узбецька мова 2320 0,08
10 Грузинська мова 1927 0,07
11 Вірменська мова 1413 0,05
12 литовська мова 1044 0,04
13 азербайджанська мова 954 0,03
14 комі мова 954 0,03
15 мордовські мови 899 0,03
інший 8621 0,29
Всього 2942961 100,00

У 2010 році[16]

Освіта

[ред. | ред. код]

Рівень освіти серед українців Російської Федерації старше 15 років (2002):

N освіта кількість Уд. вага (%)
1 початкове загальне 209768 7,13
2 основне загальне 291830 9,92
3 середня загальна 421032 14,31
4 початкове професійне 345852 11,75
5 середня професійна 855426 29,07
6 неповна вища 67665 2,30
7 повна вища 543477 18,47
8 післявузівська вища 11845 0,40
9 без початкової освіти 23388 0,79
10 не вказали 5815 0,20
Усього 2942961 100,00

Структура української мови

[ред. | ред. код]

Всього на території Російської Федерації володіють українською мовою - 1 815 210 чол. (1,25 %, за переписом 2002 р.) — за цим показником українська мова займає четверте місце в державі після російської, татарської та німецької. У 2010 р. українська мова за кількістю володіючих перемістилася на сьоме місце з показником 1 129 838 (0,79 % від населення Росії).

Носії мови серед народів Росії

[ред. | ред. код]
N Національність Кількість

2002 		Уд. вага (%)
1 Українці 1267207 69,81
2 Росіяни 483715 26,65
3 Білоруси 14412 0,79
4 Татари 4809 0,26
5 Вірмени 2365 0,13
6 Німці 2066 0,11
7 Чуваші 1148 0,06
8 Азербайджанці 877 0,05
9 Мордва 739 0,04
10 Башкири 726 0,04
11 Чеченці 469 0,02
12 Осетини 374 0,02
13 Казахи 352 0,02
14 Марійці 349 0,02
15 Удмурти 326 0,02
Інші 35276 1,94
Усього 1815210 100,00

У 2010 році[17]

Українська мова у республіках та автономних округах Росії

[ред. | ред. код]
Регіон українці Уд. вага (%) володіють

українською мовою

2002 		Уд. вага (%)
Адигея 9091 2,03 6200 1,38
Алтай 1437 0,71 891 0,44
Башкортостан 55249 1,35 25719 0,63
Бурятія 9585 0,98 6376 0,65
Дагестан 2869 0,11 3421 0,13
Інгушетія 189 0,04 259 0,06
Кабардіно-Балкарія 7592 0,84 5262 0,58
Калмикія 2505 0,86 1608 0,55
Карачаєво-Черкесія 3331 0,76 2725 0,62
Карелія 19248 2,69 11361 1,59
Комі 62115 6,10 38825 3,81
Марій Ел 5097 0,70 3765 0,52
Мордовія 4801 0,54 3546 0,40
Північна Осетія 5198 0,73 3914 0,55
Татарстан 24016 0,64 18710 0,50
Тива 832 0,27 543 0,18
Удмуртія 11527 0,73 7620 0,49
Хакасія 8360 1,53 4730 0,87
Чечня 829 0,08 618 0,06
Чувашія 6422 0,49 4726 0,36
Якутія 34633 3,65 24053 2,53
Єврейська АО 8483 4,44 3415 1,79
Агінский Бурятський АО 190 0,26 137 0,19
Комі-Перм'яцький АО 706 0,52 436 0,32
Коряцький АО 1029 4,09 737 2,93
Ненецький АО 1312 3,16 939 2,26
Таймирский (Долгано-Ненецький) АО 2423 6,09 2027 5,09
Усть-Ординский Бурятський АО 1300 0,96 610 0,45
Ханти-Мансійський АО 123238 8,60 89517 6,25
Чукотський АО 4960 9,22 3692 6,86
Евенкійский АО 550 3,11 348 1,97
Ямало-Ненецький АО 66080 13,03 51790 10,21

У 2010 році по всіх регіонах країни [18]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Железняк М. Г. Східнополіський говір // Українська мова. Енциклопедія. — Київ : Українська енциклопедія, 2000. (укр.)
  2. ↑ Гриценко П. Ю. Слобожанський говір // Українська мова: Енциклопедія. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  3. ↑ Гриценко П. Ю. Степовий говір // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  4. ↑ Миртов А. В. Украинцы на Дону. — Ростов-на-Дону, 1930. — 72 с.
  5. ↑ James B. Minahan 2000 Greenwood Press One Europe, Many Nations: A Historical Dictionary of European National Groups, Kuban Cossacks p. 384 ISBN 0-313-30984-1
  6. ↑ Москва объяснила, почему в России нет украинских школ (рос.). ZAXID.NET. 29 квітня 2009. Архів оригіналу за 24 серпня 2024. Процитовано 25 серпня 2024.
  7. ↑ Образование под оккупацией: Насильственная русификация системы школьного образования на оккупированных украинских территориях (PDF) (рос.). Human Rights Watch. 20 червня 2024. Архів (PDF) оригіналу за 20 червня 2024. Процитовано 25 серпня 2024.
  8. ↑ «Ми втратили покоління». Як Росія знищувала українську мову в Криму (укр.). Радио Свобода. 2 лютого 2024. Архів оригіналу за 2 червня 2024. Процитовано 25 серпня 2024.
  9. ↑ Как в российской оккупации дети учатся в украинских школах. Deutsche Welle. 14 грудня 2023. Архів оригіналу за 27 травня 2024. Процитовано 25 серпня 2024.
  10. ↑ Bubola, Emma (22 жовтня 2022). Using Adoptions, Russia Turns Ukrainian Children Into Spoils of War. The New York Times (англ.). ISSN 1553-8095. OCLC 1645522. Архів оригіналу за 18 березня 2023. Процитовано 20 березня 2023. Thousands of Ukrainian children have been transferred to Russia. 'I didn't want to go,' one girl told The New York Times from a foster home near Moscow.
  11. ↑ «Эхо Москвы» оштрафовали за украинский язык в программе «Що там у них». Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 30 червня 2022.
  12. ↑ Дроздов К. С. Политика украинизации в Центральном Черноземье, 1923 −1933 гг. — М., СПб.: Центр гуманитарных инициатив, 2012. — С. 451.
  13. ↑ Дроздов К. С. Политика украинизации в Центральном Черноземье, 1923 −1933 гг. — М., СПб.: Центр гуманитарных инициатив, 2012. — С. 433.
  14. ↑ Дроздов К. С. Политика украинизации в Центральном Черноземье, 1923 −1933 гг. — М., СПб.: Центр гуманитарных инициатив, 2012. — С. 433—434.
  15. ↑ Дроздов К. С. Политика украинизации в Центральном Черноземье, 1923 −1933 гг. — М., СПб.: Центр гуманитарных инициатив, 2012. — С. 434.
  16. ↑ Таблица 12. Владение языками украинским населением России (более 500 чел., 2002, 2010 гг.) / Завьялов А. В. Социальная адаптация украинских иммигрантов : монография / А. В. Завьялов. — Иркутск : Изд-во ИГУ, 2017. — 179 с. (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 26 січня 2018. Процитовано 19 травня 2018.
  17. ↑ Таблица 10. Владение украинским языком в России в разрезе этнических групп / Завьялов А. В. Социальная адаптация украинских иммигрантов : монография / А. В. Завьялов. — Иркутск : Изд-во ИГУ, 2017. — 179 с. (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 26 січня 2018. Процитовано 19 травня 2018.
  18. ↑ Таблица 21. Владение украинским языком по субъектам РФ, перепись 2010 г. / Завьялов А. В. Социальная адаптация украинских иммигрантов : монография / А. В. Завьялов. — Иркутск : Изд-во ИГУ, 2017. — 179 с. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 19 травня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_мова_в_Росії