Улі Маурер
.jpg)
.svg){kind=small}
Улріх (Улі) Маурер (нім. Ueli Maurer, 1 грудня 1950, Ветцікон, Цюрих, Швейцарія) — член Федеральної Ради Швейцарії з 2009 до 2022 рік. Як лідируюча і керівна постать правої популістської Народної партії Швейцарії під час виборів до Швейцарської федеральної ради 10 грудня 2008 року Улі Маурер був обраний Федеральними зборами Швейцарії на посаду федерального радника, офіційно — з 1 січня 2009 року. Президент Швейцарської Конфедерації у 2013 та 2019 роках[1].
Улі Маурер виріс у сім'ї бідного фермера м. Цюрер Оберланд. Після вивчення комерційної справи, Маурер отримав диплом федерального бухгалтера. З 1994 по 2008 рік Улі Маурер був директором Асоціації фермерів Цюриха, був Президентом швейцарської асоціації фермерів по вирощуванню овочів і Асоціації машинних фермерів до моменту виборів у Федеральній Раді[2]. На даний момент Улі Маурер проживає в м. Хінвіл, Цюрихський кантон, разом зі своєю дружиною і шістьма дітьми. Служив в Швейцарській армії у званні майора, керуючи батальйоном велосипедної піхоти[3].
З 1978 по 1986 рік Улі Маурер був членом муніципального управління у м. Хінвіл. 1983 року був обраний в парламент кантону Цюриха, яким він керував до 1991 року[4]. В цьому році він програв вибори до районного управління Морітцу Лауенбергу, так як компанію Маурера висміювали опоненти, начебто останній нездібний, наївний і вірний партії сильного чоловіка Крісофера Блохера. Хоча ще в цьому році Улі Маурер був обраний до Національної Ради[5].
1996 року за розпорядженням Блохера Маурер був обраний Президентом Народної партії Швейцарії. Його персону не сприйняли в серйоз, тому комік Віктор Гіакобо пародирував Улі Маурера на телебаченні як раба або ж хлопчика на побігеньках у Блохера[6]. Його діти неодноразово поветалися додому в сльозах, через те, що і з них насміхалися також. Його керівництво побачило, що електорат партії подвоюється і вирішило закріпитися у франкомовній частині Швейцарії і стати найсильнішою партією в країні. Усі наступні успішні дії приписувались Мауреру завдяки його вдалому керівництву[7]. Йому вдалось замінити відсутність харизми важкою працею, введенням суворої партійної дисципліни і вмінням вирішувати багатообіцяючі питання (такі як протистояння європейській інтеграції, іноземцям і політкоректності), а також здібністю давати влучні інтерв'ю і заголовки до них, про що свідчать наступні слова: «Поки я говорю про афро-американців (назвавши їх неграми), всі камери будуть наведені на мене!»[8].
Як Голова Народної партії Швейцарії, Маурер був провідною силою агресивної, проте успішної компанії популістської партії, компанії, що накликала на себе гнів основних політичних сил Швейцарії і стурбованість іноземних спостерігачів через масове зображення на мультяшних плакатах партії правих, які атакують лівих, іноземців, та інших небажаних осіб[9]. Порушуючи швейцарський політичний етикет, він не ухилявся від прямого нападу на своїх колег-політиків, називаючи правоцентристських Вільних демократів «простаками, дурнями і розтяпами», соціал-демократів — «неврівноваженими», а федеральних радників Шмідта і Евеліне Відмер-Шлампф «апендиксами, які мають бути видалені»[1]. Тим не менше, Мауреру вдавалося відділяти свій публічний імідж від того, що склався всередині парламенту між його колегами. Повага до особистості Улі Маурера зростала протягом його служби в Національній раді. Навіть опоненти хвалили його за індивідуальну цілісність, колегіальну поведінку і чітке розуміння політичних питань. Особливо помітними для політичних спостерігачів були теплі відносини Улі Маурера з представниками жіночої статті з Соціал-демократичної партії[10].
Незважаючи на те, що популярність його особистості і його партії зростала, відносини між Маурером і його колишнім наставником Блохером поступово охолоджувались, проте на публіці вони поводились як нерозривні союзники[11]. Блохер, який здійснював переважно авторитарну політику як представник безспірно лідируючої партії, не завжди схвалював деякі з стратегічних підходів Мауера, тому все частіше почав здійснювати політику через своїх послідовників, а не через Маурера чи партійний секретаріат. В жовтні 2007 року, після грандіозної перемоги Народної партії, Улі Маурер пішов у відставку з посади керівника партії, передавши проти своєї волі цю посаду одному з найближчих соратників Блохера Тоні Брунеру 1 березня 2008 року[12]. Після програшу другого туру виборів Верені Дінер, Мауер задоволений керівництвом у Цюрихському відділі народної партії[13].
27 листопада 2008 року парламентська група партії одноголосно номінувала Маурера і Блохера кандидатами на посаду Федерального радника. Блохер, який був вигнаний з Ради 2007 року, вважався необраним усіма партіями в той час, як газета Neuer Zurcher Zeitung та інші швейцарські ЗМІ називали Мауера прямим лідером і претендентом на місце в Раді ще до моменту його призначення[14]. 10 грудня 2008 року Мауер був обраний до Федеральної Ради в третьому турі голосування з кількістю 122 голосів, перевагою в 1 голос. 2012 року Улі Маурера обрали Віце-президентом Конфедерації поруч з Президентом Евеліне Відмер-Шлумпф. 5 грудня 2012 року обраний Президентом Конфедерації на 2013 рік[15].
- ↑ а б Рудько С. О. Зовнішня політика країн Західної Європи в постбіполярний період: навчально-методичний посібник із курсу / С. О. Рудько. — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. — 412 с.
- ↑ «Maurer joins Blocher in race for cabinet seat». Swissinfo. 27 November 2008. Retrieved 2008-11-27.
- ↑ Main parties undergo shake-up after elections". Swissinfo. October 26, 2007. Retrieved 2008-11-27.
- ↑ Vonarburg, Verena (26 October 2007). «Vom Unterhund zum Wolf im Schafspelz» (in German). Tages-Anzeiger. Retrieved 2008-11-27.
- ↑ Biography of Ueli Maurer on the website of the Swiss Parliament.
- ↑ Major Maurers Marschbefehl" (in German). Tagblatt. 29 November 2008. Retrieved 2008-11-30.
- ↑ «Ueli Maurer — Unterwegs im Dienste der Partei» (in German). Berner Zeitung. 27 November 2008. Retrieved 2008-11-27.
- ↑ Benini, Francesco (23 November 2008). «Der Favorit: Ueli Maurer ist erster Anwärter für die Nachfolge Schmids im Bundesrat» (in German). Neue Zürcher Zeitung. Retrieved 2008-11-27.
- ↑ Cavelty, Gieri; Szöllösy, Gaby (25 November 2008). «Maurer: Der Scharfmacher kann durchaus angenehm sein» (in German). Berner Zeitung. Retrieved 2008-11-27.
- ↑ In the original German: «Solange ich Neger sage, bleibt die Kamera bei mir.»
- ↑ Jordan, Frank (September 1, 2007). «Swiss Expulsion Proposal Draws Criticism». Washington Post. Retrieved 2008-11-28.
- ↑ «People's Party elects new leader». Swissinfo. March 1, 2008. Retrieved 2008-11-27.
- ↑ «Rightwing party unable to consolidate gains». Swissinfo. November 25, 2007. Retrieved 2008-11-27.
- ↑ Профіль на сайті парламенту Швейцарії (англ.)
- ↑ Біографія в «Історичному словнику Швейцарії» французькою, німецькою й італійською мовами www.munzinger.de (нім.)
Йонас Фуррер (1848) • Йонас Фуррер (1849) • Анрі Дрюе (1850) • Мартін Йозеф Мунцінгер (1851) • Йонас Фуррер (1852) • Вільгельм Матіас Нефф (1853) • Фрідріх Фрай-Ерозе (1854) • Йонас Фуррер (1855) • Йонас Фуррер (1858) • Фрідріх Фрай-Ерозе (1860) • Луї Рюшонне (1883) • Луї Рюшонне (1890) • Марк-Еміль Руше (1905) • Марк-Еміль Руше (1911) • Ганс Шаффнер (1966) • Флавіо Котті (1991) • Рене Фельбер (1992) • Флавіо Котті (1998) • Рут Дрейфус (1999) • Йозеф Дейс (2004) • Самуель Шмід (2005) • Мішлін Кальмі-Рей (2007) • Доріс Лойтгард (2010) • Мішлін Кальмі-Рей (2011) • Евелін Відмер-Шлумпф (2012) • Улі Маурер (2013) • Дідьє Буркгальтер (2014) • Симонетта Соммаруга (2015) • Доріс Лойтгард (2017) • Ален Берсе (2018) • Улі Маурер (2019) • Симонетта Соммаруга (2020) • Гі Пармелен (2021) • Ігнаціо Кассіс (2022) • Ален Берсе (2023)• Віола Амгерд (2024) * Вказані лише ті президенти Швейцарії, про які існують статті. | .svg) | ||
| Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво | |
|---|---|
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | Freebase: /m/04z__gq · GND: 1023936070 · ISNI: 0000000111325853 · SUDOC: 253572851 · VIAF: 161789385 |
