Перейти до вмісту

Урго Кекконен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Урго Калева Кекконен
Urho Kaleva Kekkonen
Урго Калева Кекконен
Урго Калева Кекконен
Прапор
Прапор
8-й Президент Фінляндії
Попередник: Юго Паасиківі
Наступник: Мауно Койвісто
Прапор
Прапор
Прем'єр-міністр Фінляндії
17 березня 1950 року — 17 січня 1951 року
Попередник: Карл-Август Фагерхольм
17 січня 1951 — 20 вересня 1951
Наступник: Сакарі Туоміоя
20 вересня 1951 — 9 липня 1953
9 липня 1953 — 17 листопада 1953
20 жовтня 1954 — 15 лютого 1956
Попередник: Ральф Торнгрен
Наступник: Карл-Август Фагерхольм
 
Ім'я при народженні: фін. Urho Kaleva Kekkonen
Народження: 3 вересня 1900(1900-09-03)
Піелавесі, Велике князівство Фінляндське,
Російська імперія
Смерть: 31 серпня 1986(1986-08-31) (85 років)
Гельсінки, Фінляндія
Поховання: Гієтаніємі[1]
Національність: фін
Країна: Російська імперіяФінляндія Фінляндія
Релігія: лютеранство
Освіта: Гельсінський університет
Партія: Фінляндський центр
Батько: Юго Кекконен
Мати: Еміліа Пюльвяняйнен
Шлюб: Sylvi Kekkonend
Діти: Сини Матті та Танелі
Автограф:
Нагороди:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

У́рго Ка́лева Ке́кконен (фін. Urho Kaleva Kekkonen, 3 вересня 1900, Піелавесі — 31 серпня 1986 Гельсінки) — фінський державний діяч, восьмий президент Фінляндії (1956—1982).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 3 вересня 1900 року в селищі Піелавесі провінції Саво, Великого князівства Фінляндського.

З 1918 — з початком громадянської війни у Фінляндії, 17-річний Урго брав участь у війні на боці Білої гвардії в лавах загонів самооборони. Після цього він був призваний на строкову службу в армію, служив сержантом в автомобільному батальйоні в Гельсінкі.

Освіта

[ред. | ред. код]

У 1919 році Кекконен закінчив ліцей Каяані. У 1926 закінчив Гельсінський університет, юридичний факультет. Доктор юридичних наук (1936).

Урядова робота

[ред. | ред. код]
Президент Кекконен в 80 років, марка Фінляндії, 1980

З 1926 по 1956 — член, один з очільників партії Селянська спілка.

З 1934 по 1956 — депутат парламенту від партії Селянська спілка.

З 1936 по 1937 — міністр юстиції Фінляндії.

З 1937 по 1939 — міністр внутрішніх справ Фінляндії.

З 1940 по 1943 — голова Комітету у справах переселенців.

З 1944 по 1946 — міністр юстиції Фінляндії.

З 1946 по 1947 — віце-спікер парламенту Фінляндії.

З 1948 по 1950 — спікер фінського парламенту.

З 1950 по 1956 — Прем'єр-міністр Фінляндії.

З 1950 по 1951 — міністр внутрішніх справ Фінляндії

З 1952 по 1953 — міністр внутрішніх справ Фінляндії

З 1954 — міністр закордонних справ Фінляндії.

Президент Фінляндії

[ред. | ред. код]

З 1956 по 1962 — обраний президентом Фінляндії.

З 1962 по 1968 — вдруге обраний президентом Фінляндії.

З 1968 по 1978 — обраний президентом Фінляндії на третій термін.

З 1978 по 1982 — обраний президентом Фінляндії на четвертий термін.

У травні 1963 виступив з ініціативою перетворення Північної Європи на без'ядерну зону. У 1960-ті виступав за прикордонний договір із Норвегією і про Нараду з безпеки і співробітництво в Європі (НБСЄ).

Ратифікував другий Протокол (1970) про продовження дії терміну Договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між СРСР і Фінляндією. Тричі розпускав парламент за час свого безперервного 26-річного правління.

Після відставки з посади президента за станом здоров'я 1981, йому надано право залишатися жити в резиденції Таммініемі, де він і лікувався. Помер 31 серпня 1986 року.

Місце поховання Кекконена в Гельсінкі

Похований 7 вересня 1986 на кладовищі Гієтаніємі.

Співпраця з КДБ

[ред. | ред. код]

Деякі дослідники звинувачують Кекконена у співпраці з КДБ. Так, за словами Анатолія Голіцина, Кекконен був завербований 1948 та отримав кодове ім'я «Кіма» (англ. timo)[2]. Вербуванню сприяла коханка Кекконена, Анна-Марія Снельман (англ. Anne-Marie Snellman), кореспондентка Ассошіейтед прес в Гельсінкі. Був завербований членом місцевої резидентури Іваном Пакканеном, а потім працював з Юрієм Вороніним та місцевим резидентом Михайлом Котовим[3].

У часи його президентства та з його ініціативи майже всіх перебіжчиків із СРСР арештовували та відсилали назад до Радянського Союзу[4].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Find a Grave — 1996.
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 лютого 2010. Процитовано 10 лютого 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. West, Nigel (2009). Kekkonen, Urho. The A to Z of sexspionage. Lanham MD: Scarecrow Press. ISBN 9780810871519.
  4. President Kekkonen insisted on sending back Soviet defectors. Helsingin Sanomat, International Edition. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 18 жовтня 2007.

Література

[ред. | ред. код]
  • В. І. Головченко. Кекконен Урхо Калева // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Р. Кривонос. Кекконен Урхо Калева // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.325 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

[ред. | ред. код]