Перейти до вмісту

Усенко Іван Архипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Усенко; Усенко Іван.
Усенко Іван Архипович
Народження25 вересня 1925(1925-09-25)
Миронівка, Первомайський район, Харківська область
Смерть23 лютого 1997(1997-02-23) (71 рік)
Балаклія, Україна
Країна СРСР
ОсвітаХарківський юридичний інститут імені Дзержинського (1960)
ПартіяКПРС
Звання Сержант
Формування140-й гвардійський стрілецький полк 47-ї гвардійської стрілецької дивізії
Війни / битвиДруга світова війна і Вісло-Одерська операція
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки
Медаль «За відвагу»

Іван Архипович Усенко (25 вересня 1925, Миронівка — 23 лютого 1997, Балаклія) — радянський військовий та прокурор. Учасник Німецько-радянської війни, отримав звання героя Радянського Союзу. Після відставки працював в прокуратурі.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 25 вересня 1925 року в селі Миронівка Харківської округи в українській селянській родині. Закінчив шість класів Миронівської середньої школи[1][2].

Був призваний до лав Червоної армії у вересні 1943 року, у серпні наступного року потрапив на фронт, брав участь у Вісло-Одерській операції. Командував кулеметною обслугою у складі 1-ї кулеметної роти 140-го гвардійського стрілецького полку 47-ї гвардійської стрілецької дивізії 1-го Білоруського фронту. Був нагороджений 19 січня 1945 року медаллю «За відвагу», за те, що «діяв сміливо та рішуче вогнем свого кулемета сприяв просуванню наших підрозділів»[3]. 31 січня того ж року відзначився у боях за місто Шверін (зараз польське місто Сквежина). Кулеметна обслуга під командуванням Івана Усенка просунулася на сто метрів вперед від позицій стрілецького батальйону 140-го полку і щільним вогнем подавила п'ять вогневих точок супротивника, знищивши 18 німецьких солдатів, завдяки чому батальйон зміг почати атаку на місто. Однак, наступ був відбитий німцями й радянським солдатам довелося відступати, кулемет Усенка прикривав їх відхід. В результаті обслуга, у складі п'яти осіб під керівництвом Усенка, опинилася в оточенні та без патронів для кулемета. Несподівано атакувавши, кулеметники озброєні автоматами та гранатами змогли відбити німецький контрнаступ і протриматися до приходу радянських сил. Завдяки діям кулеметників під командуванням Усенка було вбито 24 німецьких солдатів і ще 36 здалися у полон. За цей подвиг, 24 березня 1945 року, Івана Усенка та його заступника Петра Вертелецького відзначили званням Героя СРСР[4][5].

Укріплення Ґорґасту

Брав участь у штурмі добре укріпленого населеного пункту Ґорґаст (зараз частина громади Кюстрінер-Форланд). Кулеметна обслуга під проводом Усенка просунулася вперед і щільним вогнем подавила дві вогневі точки та 35 солдатів супротивника. У цьому бою Іван Усенко було тяжко поранено, а його хоробрість була відмічена орденом Червоної Зірки[6][7]. Надалі він проходив лікування у 560 медичному санітарному батальйоні, польовому рухомому шпиталі 652 та евакуаційному шпиталі 3240[8], був виписаний лише у лютому 1946 року. Повертаючись додому заїхав до Москви, де йому урочисто вручили супровідні нагороди до звання Героя СРСР — орден Леніна, медаль «Золота Зірка» та грамоту Президії Верховної Ради СРСР. Після демобілізації повернувся у рідне село Миронівка. У тому ж 1946 році поступив до середньої юридичної школи, по закінченню якої в 1948 році став працювати слідчим прокуратури у Балаклії[9].

У 1950 році вступив до комуністичної партії[1]. Протягом 1954—1960 років навчався на заочному відділенні Харківського юридичного інституту, яке успішно закінчив[10]. Слідчим прокуратури працював до 1971 року, пізніше був юрисконсультом Балаклійської міжколгоспної будівельної контори[1]. Паралельно Іван Усенко займався громадською діяльністю, тричі обирався депутатом до Балаклійської міськради, був секретарем партійної організації прокуратури та суду Балаклії[11]. Помер Іван Усенко 23 лютого 1997 року в Балаклії[2].

Пам'ять

[ред. | ред. код]

Журналіст Олексій Яхно згадав Усенка у вірші про харківських прокурорів-фронтовиків «Таких, як він, була лиш жменька…»[12].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Був нагороджений такими відзнаками:[2]

Примітки

[ред. | ред. код]

Коментар

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Шкадов, 1988, с. 628.
  2. ↑ а б в Дикань, 1998, с. 291.
  3. ↑ а б Наградной лист Усенко Иван Архипович Медаль «За отвагу». Память народа (рос.). Министерство обороны Российской Федерации. Процитовано 13 жовтня 2024.
  4. ↑ Мильнер, 1974, с. 549—550.
  5. ↑ Хіневич, 2016, с. 199—200.
  6. ↑ а б Наградной лист Усенко Иван Архипович Орден Красной Звезды. Память народа (рос.). Министерство обороны Российской Федерации. Процитовано 13 жовтня 2024.
  7. ↑ Переможці, 2008, с. 172.
  8. ↑ Усенко Иван Архипович Свидетельства о болезни. Память народа (рос.). Министерство обороны Российской Федерации. Процитовано 13 жовтня 2024.
  9. ↑ Мильнер, 1974, с. 551.
  10. ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 40.
  11. ↑ Мильнер, 1974, с. 551—552.
  12. ↑ Яхно, 2018, с. 52—55.
  13. ↑ Наградной лист Усенко Иван Архипович Орден Отечественной войны I степени. Память народа (рос.). Министерство обороны Российской Федерации. Процитовано 13 жовтня 2024.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Дикань А. П. Усенко Иван Архипович // Герои Харьковщины : [рос.]. — Харьков : Харків, 1998. — С. 291—292. — 351 с. — ISBN 966-7100-12-X.
  • Герои-пулеметчики // Подвиги по имя отчизны : [рос.] / Мильнер Р. И. (руководитель). — Харьков : Прапор, 1974. — С. 549—552. — 664 с.
  • Яхно, Олексій. Душі покликання. — Харків : Золоті сторінки, 2018. — С. 50—55. — 96 с.
  • Усенко, Иван Архипович // Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь : [рос.] / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — Москва : Воениздат, 1988. — Т. 2. Любов — Ящук. — С. 628. — 863 с. — ISBN 5-203-00536-2.
  • Усенко Іван Архипович // Книга Пам'яті України. Харківська область. Переможці / Головна ред. кол.: І. О. Герасимов (голова) та ін.; Обласна ред. кол.: І. О. Терехов (керівник) та ін. — Харків : Комунальний заклад Обласна пошуково-видавнича наукова редакція Книги Пам'яті України, 2008. — Т. 1 (24). — С. 172. — 688 с. — ISBN 5-88500-075-1.
  • Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого 1804—2014 / редкол.: В. Я. Тацій (голов. ред.), Ю. П. Битяк, А. П. Гетьман. — Харків : Право, 2014. — 616 с. — ISBN 978-966-458-702-7.
  • Усенко Іван Архипович // Герої Другої світової війни. Харківська область / Керівник проекту Хіневич А. П. — Харків : Файний формат, 2016. — С. 199—200. — 628 с.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Усенко_Іван_Архипович&oldid=43866886