Перейти до вмісту

Фан Тхі Кім Фук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Фан Тхі Кім Фук
в'єт. Phan Thị Kim Phúc Редагувати інформацію у Вікіданих
Презентація фото «Жах війни», на якому зображена Фан Тхі Кім Фук
Народилася27 липня 1963(1963-07-27) (61 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
Trảng Bàngd, Південний В'єтнам[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Канада
 В'єтнам
 Південний В'єтнам Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняТоронто[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьписьменниця, посолка доброї волі ООН Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materГаванський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська[1] і в'єтнамська Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадапосол доброї волі ООН[d][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіяхристиянство і Каодай Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
IMDbID 0679652 Редагувати інформацію у Вікіданих

Фан Тхі Кім Фук (в'єт. Phan Thị Kim Phúc; нар. 6 квітня 1963), неофіційно «дівчинка на картині»[3] і «напалмова дівчинка» — канадська жінка, яка народилася в Південному В'єтнамі, найбільш відома як дев'ятирічна дитина, зображена на фотографії, зробленій у Тренг Банзі під час війни у ​​В'єтнамі 8 червня 1972 року, що здобула Пулітцерівську премію під назвою «Жах війни».

На знімку, зробленому для Associated Press 21-річним в'єтнамсько-американським фотографом, на ім'я Нік Ут, показано, як дев'ятирічна дівчина біжить оголеною по дорозі після того, як отримала серйозні опіки спини південнов'єтнамським напалмом[4].

Пізніше Фан Тхі Кім Фук заснувала Міжнародний фонд Кім Фук для надання допомоги дітям, які постраждали від війни[5].

Напалмовий удар під час війни у ​​В'єтнамі

[ред. | ред. код]

Фан Тхі Кім Фук та її сім'я жили в Тренг Банг у Південному В'єтнамі. 8 червня 1972 року південнов'єтнамські літаки скинули напалм на Тренг Банг, який був атакований й окупований силами Північного В'єтнаму[6]. Фук приєднався до групи цивільних осіб і південнов'єтнамських солдатів, які тікали з храму Каодай до безпечних позицій, які утримували південні в'єтнамці[7]. Пілот ВПС Республіки В'єтнам, який пілотував A-1E Skyraider, прийняв групу цивільних за ворожих солдатів і перевів літак в атаку[8][9]. Під час бомбардування загинули двоє двоюрідних братів Фук та ще двоє жителів села. Сама Фук отримала опіки третього ступеня після того, як її на ній згорів її одяг[10].

Фото і порятунок

[ред. | ред. код]

Фотограф Associated Press Нік Ут сфотографував Фук, яка бігла оголеною посеред інших селян, південнов'єтнамських солдатів та інших фотографів. В інтерв'ю багато років потому вона пригадувала, що кричала Nóng quá, nóng quá («Так жарко, так жарко») на фото. Редакція New York Times спочатку вагалася, чи розглядати фотографію для публікації через зображення оголеного тіла, але зрештою схвалила її. Наступного дня обрізана версія фотографії — без фотографів праворуч — з'явилася на першій сторінці The New York Times. Пізніше фото здобуло Пулітцерівську премію та премія World Press Photo в номінації «Фотографія року» (1973)[11][12].

Зробивши фотографію, Ут відвіз Фук та інших поранених дітей до лікарні Барскі в Сайгоні, де було встановлено, що її опіки настільки серйозні, що вона, ймовірно, не виживе[13][14]. Після 14 місяців перебування в лікарні та 17 хірургічних процедур, зокрема пересадки шкіри, Фук змогла повернутися додому. Низку перших операцій провів фінський пластичний хірург Аарне Рінтала[15][16]. Лише після лікування в спеціальній лікарні в Людвігсгафені, Західна Німеччина, 1982 року Фук знову змогла нормально рухатися[17]. Ут продовжував відвідувати Фук, поки його не евакуювали до США під час падіння Сайгону[18].

Також існує менш відомий фільм, знятий британським телеоператором Аланом Даунсом для British Independent Television News (ITN) і його в'єтнамським колегою Ле Фук Дінем, який працював на американську телевізійну мережу NBC, що показує події безпосередньо перед зніманням фотографії та після[19][20][21][22]. У верхньому лівому кадрі стоїть чоловік і, здається, робить фотографії, коли літак, що пролітає повз, скидає бомби. Група дітей, серед яких Фук, у страху тікає. Через кілька секунд вона зустрічає журналістів, одягнених у військову форму, зокрема Крістофера Вейна, який дав їй води (верхній правий кадр) і вилив її на опіки[23][23]. Коли Фук повертається боком, можна побачити тяжкість опіків на її руці та спині (кадр унизу зліва). Жінка, що плаче, бабуся Фук, Тао, біжить у протилежному напрямку, тримаючи на руках свого сильно обпеченого онука, 3-річного Дана, двоюрідного брата Фук, який помер від отриманих травм (правий нижній кадр). Частина кадрів фільму була додана в «Hearts and Minds» (1974), документальний фільм режисера Пітера Девіса про в'єтнамську війну, що здобув премію "Оскар»[24].

Подальше життя

[ред. | ред. код]

Фук виключили з університету, коли вона вивчала медицину, а її образ використовувався комуністичним урядом В'єтнаму як символ пропаганди[25]. Через постійний біль Фук думала про самогубство, але 1982 року знайшла в бібліотеці Новий Заповіт, який спонукав її стати християнкою[26]. 1986 року Фук надали дозвіл на продовження навчання на Кубі, де вона вивчала іспанську мову та здобула освіту фармацевтки. 1989 року саме в Гавані Фук зустріла Ута вперше за чотирнадцять років, і відтоді вони регулярно зустрічалися та розмовляли телефоном[27]. Її другом і покровителем став прем'єр-міністр В'єтнаму Фам Ван Донг.

Після прибуття на Кубу Фук познайомилася з Буй Гуй Тоаном, ще одним в'єтнамським студентом і своїм майбутнім нареченим. 1992 року вони одружилися[28]. Дорогою в медовий місяць до Москви пара вийшла з літака під час заправки в Гандері, Ньюфаундленд, і попросили політичного притулку в Канаді, який був їм наданий[29].

1996 року Фук зустрілася з хірургами, які врятували їй життя. Наступного року вона стала громадянкою Канади[30].

2015 року повідомлялося, що вона отримувала лазерне лікування, щоб зменшити рубці на лівій руці та спині, яке надавалося безкоштовно в лікарні в Маямі[31][32][33][34].

Активізм

[ред. | ред. код]
Прощення звільнило мене від ненависті. Я все ще маю багато шрамів на тілі й сильний біль більшість днів, але моє серце очищене. Напалм дуже сильний, але віра, прощення та любов набагато сильніші. У нас би взагалі не було війни, якби кожен міг навчитися жити зі справжньою любов’ю, надією та прощенням. Якщо маленька дівчинка на фото може це зробити, запитайте себе: чи можете ви?

Кім Фук, NPR, 2008[35]

1997 року Кім Фук заснувала свій перший фонд у США з метою надання медичної та психологічної допомоги дітям-жертвам війни[36]. Пізніше були створені дочірні фонди з такою ж назвою під головною організацією Kim Phúc Foundation International[37].

2004 року Фук розповіла в Університеті Коннектикуту про своє життя та досвід, пізнання того, як бути «сильною перед лицем болю» та як співчуття й любов допомогли їй зцілитися[38].

28 грудня 2009 року Національне громадське радіо транслювало її розмовне есе «Довга дорога до прощення» для серії «This I Believe»[39]. У травні 2010 року BBC возз'єднала Фук із кореспондентом ITN Крістофером Вейном, який допоміг врятувати їй життя. А 18 травня Фук з'явилася в програмі BBC Radio 4 «It‍ 's My Story»[36], де розповіла, як через свій фонд вона брала участь у зусиллях із забезпечення лікування в Канаді Алі Аббаса[en], який втратив обидві руки під час ракетного обстрілу Багдада під час вторгнення в Ірак 2003 року[40].

У статті для The Wall Street Journal від 21 грудня 2017 року Фук написала, що травма, яку вона зазнала під час напалмового удару, все ще потребує лікування, але психологічна травма була більшою: «Навіть гіршим, ніж фізичний біль, був емоційний і духовний біль». Це безпосередньо призвело до її навернення у християнство, яке, як вона вважає, зцілило психологічну травму, спричинену тим, що вона прожила понад 40 років, бувши відомою світу як «Напалмова дівчина». «Моя віра в Ісуса Христа — це те, що дозволило мені пробачити тих, хто образив мене, — написала вона, — незалежно від того, наскільки серйозними ці образи були»[41].

У липні 2022 року Фук особисто прийняла 236 українських біженців із дітьми на борту спеціального рейсу з Варшави до Реджайни, Саскачеван, Канада. На літаку, який використовувався для спеціального рейсу, було зображено її культове фото 1972 року. Політ організувала організація Solidaire[42].

Визнання

[ред. | ред. код]

10 листопада 1994 року Фук стала послом доброї волі ЮНЕСКО[43]. 1996 року вона виступила з промовою на Меморіалі ветеранів В’єтнаму Сполучених Штатів[en] у День ветеранів. У своєму виступі вона зазначила, що неможливо змінити минуле, але всі можуть працювати разом для мирного майбутнього[44][45].

1999 року вийшла біографія Фук «The Girl in the Picture», написана Деніз Чонг.

2003 року бельгійський композитор Ерік Гертс написав пісню «The Girl in the Picture», присвячену Фук. Композиція вийшла на Flying Snowman Records, а всі прибутки були спрямовані до фонду Кім Фук. «The Girl in the Picture» знову випустили 2021 року як частину альбому Гертса Leave a Mark[46].

Нагороди

[ред. | ред. код]

22 жовтня 2004 року Фук стала членом Ордену Онтаріо та здобула ступінь почесного доктора права від Йоркського університету за її роботу з підтримки дітей-жертв війни в усьому світі. 27 жовтня 2005 року вона здобула почесний ступінь з права в Університеті Квінз в Кінгстоні, Онтаріо[47]. 2 червня 2011 року їй присудили почесний ступінь доктора права Університету Летбриджа[48]. 19 травня 2016 року здобула звання доктора цивільного права в Університеті Святої Марії (Галіфакс).

11 лютого 2019 року Фук нагородили Дрезденською премією миру на знак визнання її роботи з ЮНЕСКО та як активістки миру[49][50].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Opinion | It’s Been 50 Years. I Am Not ‘Napalm Girl’ Anymore. - The New York Times
  2. ↑ http://www.unesco.org/new/en/goodwill-ambassadors/kim-phuc-phan-thi/
  3. ↑ Chong, Denise (1998). The girl in the picture: the Kim Phuc story. Toronto: Viking. ISBN 978-0-670-86817-9. OL 6877456M. Архів оригіналу за 13 вересня 2023. Процитовано 9 вересня 2023.
  4. ↑ Girl, 9, Survives Napalm Burns. The New York Times. 11 червня 1972. с. 17. Архів оригіналу за 18 липня 2018. Процитовано 18 серпня 2014. Nine-year-old Phan Thi Kim-Phuc is recuperating in a Saigon children's hospital, the unintended victim of a misdirected napalm attack ...
  5. ↑ Phan Thị, Kim Phúc (6 червня 2022). It's Been 50 Years. I Am Not 'Napalm Girl' Anymore. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 31 жовтня 2022. Процитовано 7 червня 2022.
  6. ↑ Burge, Kathleen (14 лютого 2013). Girl in famous Vietnam photo talks about forgiveness. Boston Globe. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 18 серпня 2014. More than 40 years after her injury, Phuc, now married with two teenagers and living near Toronto ... Phuc lived in Trảng Bàng, north of Saigon, when the war started. On June 8, 1972, Phuc, her family, other villagers and South Vietnamese soldiers had been hiding in a temple for three days. The day of the attack, they heard planes flying overhead. One of the soldiers told the civilians to run away, that the plane was going to bomb the temple.
  7. ↑ 1973 Photo Contest, World Press Photo of the Year. World Press Photo. World Press Photo Foundation. Архів оригіналу за 23 листопада 2018. Процитовано 17 травня 2020. South Vietnamese planes mistakenly dropped napalm on South Vietnamese troops and civilians.
  8. ↑ Butterfield, Fox (9 червня 1972). South Vietnamese Drop Napalm on Own Troops. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 22 лютого 2023. Процитовано 22 лютого 2023. Standing in the company command post here today, Sgt. Nguyen Van Hai watched incredulously as a South Vietnamese plane mistakenly dropped flaming napalm right on his troops and a cluster of civilians.
  9. ↑ Campbell, W. Joseph (2 червня 2022). 50 years after 'Napalm Girl,' myths distort the reality behind a horrific photo of the Vietnam War and exaggerate its impact. The Conversation (англ.). Архів оригіналу за 22 лютого 2023. Процитовано 22 лютого 2023.
  10. ↑ Collins, Nick. Vietnam War 'girl in the picture' reunited with journalist who saved her life. The Telegraph. Архів оригіналу за 7 квітня 2022. Процитовано 6 січня 2018.
  11. ↑ The 1973 Pulitzer Prize Winner in Spot News Photography: Huynh Cong Ut of Associated Press. The Pulitzer Prizes. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 9 вересня 2016.
  12. ↑ World Press Photo of the Year, prize singles: Nick Ut, USA. pulitzer.org. World Press Photo. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 9 вересня 2016.
  13. ↑ Napalmed Girl Recovering in Saigon. The New York Times. 9 серпня 1972. Архів оригіналу за 20 березня 2024. Процитовано 20 березня 2024.
  14. ↑ History. kimfoundation.com. Kim Phúc Foundation International. Архів оригіналу за 3 червня 2015. Процитовано 18 травня 2010.
  15. ↑ Asko-Seljavaara, Sirpa; Salo, Hannu; Rautio, Jorma (5 жовтня 2014). Kuolleet: Aarne Rintala 1926–2014. Kirurgi hoiti napalmin polttaman tytön [In memoriam. Aarne Rintala 1926–2014. Surgeon treated girl burned with napalm]. Helsingin Sanomat (фін.). с. C 33. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 28 листопада 2014.
  16. ↑ Rintala, Aarne (2004). Työtä ja kaskuja: Plastiikkakirurgi muistelee [Work and jokes: A plastic surgeon remembers]. Lieto, Finland: Finnreklama.
  17. ↑ 40 Jahre danach: So geht es dem Napalm-Mädchen heute [40 years later: This is how the Napalm Girl is doing today]. merkur.de. 15 грудня 2015. Архів оригіналу за 15 грудня 2015.
  18. ↑ Kim Phúc and Nick Ut Meet Again. Digitaljournalist.org. 11 липня 2000. Архів оригіналу за 22 травня 2011. Процитовано 6 червня 2012.
  19. ↑ ITN (23 березня 2017). Reporters at war collection 1. gettyimages. Архів оригіналу за 15 січня 2020. Процитовано 15 січня 2020.
  20. ↑ War in Vietnam – Napalm dropped on Vietnamese village. Đất Đỏ District: ITN Source. 6 червня 1972. Архів оригіналу за 14 листопада 2007. Процитовано 6 червня 2012 — через YouTube.
  21. ↑ Lucas, Dean (2013). Phan Thi Kim Phúc the Vietnam Napalm Girl. famouspictures.org. Архів оригіналу за 13 червня 2013. Процитовано 22 травня 2013.
  22. ↑ Graphic A&E TV Network clip [недоступне посилання з 01.04.2017] includes interviews with Kim and reporters.
  23. ↑ а б It's My Story, The Girl in the Picture. BBC Radio 4. 18 травня 2010. Архів оригіналу за 18 листопада 2011. Процитовано 6 червня 2012.
  24. ↑ Thomson, Desson (22 жовтня 2004). 'Hearts And Minds' Recaptured. The Washington Post. Архів оригіналу за 6 листопада 2012. Процитовано 7 липня 2008. "Hearts and Minds is also the movie that enshrined the now-household images of the naked Vietnamese girl, also made famous by Nick Út's Pulitzer Prize-winning photographs, running from a napalm attack, her body a patchwork of burns, and the infant in a woman's arms, suffering from the same injuries, skin hanging off its body."
  25. ↑ The girl in the picture. CBS News. 25 жовтня 2015. Архів оригіналу за 27 вересня 2022. Процитовано 22 лютого 2019.
  26. ↑ Phan Thị Kim Phúc on Pain and Forgiveness. CBC Documentary Channel. 8 січня 2020. Архів оригіналу за 14 січня 2020. Процитовано 15 січня 2020.
  27. ↑ Kim Phúc and Nick Ut Meet Again. Digitaljournalist.org. 11 липня 2000. Архів оригіналу за 22 травня 2011. Процитовано 6 червня 2012.
  28. ↑ Burge, Kathleen (14 лютого 2013). Girl in famous Vietnam photo talks about forgiveness. Boston Globe. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 18 серпня 2014. More than 40 years after her injury, Phuc, now married with two teenagers and living near Toronto ... Phuc lived in Trảng Bàng, north of Saigon, when the war started. On June 8, 1972, Phuc, her family, other villagers and South Vietnamese soldiers had been hiding in a temple for three days. The day of the attack, they heard planes flying overhead. One of the soldiers told the civilians to run away, that the plane was going to bomb the temple.
  29. ↑ Phan Thị, Kim Phúc (6 червня 2022). It's Been 50 Years. I Am Not 'Napalm Girl' Anymore. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 31 жовтня 2022. Процитовано 7 червня 2022.
  30. ↑ Kim Phúc. David Spencer's Education Paragon: Helping students develop citizenship, literacy, responsibility and vision. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 6 червня 2012.
  31. ↑ Hartley-Parkinson, Richard (26 жовтня 2015). Girl in the 'napalm picture' during Vietnam War gets free laser surgery. Metro. Архів оригіналу за 28 вересня 2022. Процитовано 26 жовтня 2015.
  32. ↑ Archived at Ghostarchive and the Wayback Machine: Laser treatment for Vietnam War napalm attack victim. CNN. 4 листопада 2015 — через YouTube.
  33. ↑ Archived at Ghostarchive and the Wayback Machine: The girl in the picture. Sunday Morning. CBS. 25 жовтня 2015 — через YouTube.
  34. ↑ Archived at Ghostarchive and the Wayback Machine: In News History: Napalm Girl. Newseum. 7 червня 2012 — через YouTube.
  35. ↑ Smith, Ian K. (1 квітня 2010). South Vietnam, June 9, 1972, Nick Ut. New Statesman. Архів оригіналу за 23 грудня 2017. Процитовано 9 квітня 2010.
  36. ↑ а б Lumb, Rebecca (17 травня 2010). Reunited with the Vietnamese 'girl in the picture'. BBC News. Архів оригіналу за 7 березня 2012. Процитовано 18 травня 2010.
  37. ↑ The KIM Foundation International : Healing Children of War. www.kimfoundation.com. Архів оригіналу за 28 лютого 2009. Процитовано 14 травня 2004.
  38. ↑ Omara-Otunnu, Elizabeth, «Napalm Survivor Tells of Healing After Vietnam War» [Архівовано 25 вересня 2020 у Wayback Machine.], UConn Advance, November 8, 2004. Retrieved December 29, 2010.
  39. ↑ Phan Thị, Kim Phúc (30 червня 2008). The Long Road To Forgiveness. NPR. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 8 червня 2018.
  40. ↑ It's My Story, The Girl in the Picture. BBC Radio 4. 18 травня 2010. Архів оригіналу за 18 листопада 2011. Процитовано 6 червня 2012.
  41. ↑ Phan Thị, Kim Phúc (21 грудня 2017). The Salvation of 'Napalm Girl'. The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 24 січня 2018.
  42. ↑ Ontario woman who was known as 'napalm girl' helping Ukrainians settle in Canada. CBC. 3 серпня 2022. Архів оригіналу за 3 квітня 2023. Процитовано 3 квітня 2023.
  43. ↑ Ontario woman who was known as 'napalm girl' helping Ukrainians settle in Canada. CBC. 3 серпня 2022. Архів оригіналу за 3 квітня 2023. Процитовано 3 квітня 2023.
  44. ↑ Pastor Admits Lying About Vietnam Bombing. 11th Armored Cavalry's Veterans of Vietnam & Cambodia. 12 січня 1998. Архів оригіналу за 13 серпня 2015. Процитовано 26 вересня 2015.
  45. ↑ Pastor Admits Lying About Vietnam Bombing. Maranatha Christian Journal. 12 січня 1998. Архів оригіналу за 2 березня 2003.
  46. ↑ The Girl in the Picture. www.ericgeurts.be. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  47. ↑ Honorary Degrees – Fall Convocation 2005 (PDF). Queen's University. Архів оригіналу (PDF) за 6 червня 2011.
  48. ↑ Chancellor's dinner. ULeth. Процитовано 6 червня 2012. [недоступне посилання з 01.05.2020]
  49. ↑ The Duke of Kent awards the 10th Dresden Peace Prize. The Royal Family. 12 лютого 2019. Архів оригіналу за 2 червня 2022. Процитовано 2 червня 2022.
  50. ↑ "Napalm Girl" Kim Phuc from iconic Vietnam photo honored for peace work. CBS News. 11 лютого 2019. Архів оригіналу за 23 лютого 2019. Процитовано 23 лютого 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фан_Тхі_Кім_Фук&oldid=44364765