Федір Весна
Федір Весна (рус. Федор Весна, Fedor Wesna, Chwiedor Viosna) — наближений польського короля Ягайла, його сокольничий відповідно до «Літописця великих князів литовських». Найімовірніше, він був православним й не вирізнявсь якимось знатним походженням.
Історик Олег Ліцкевич потрактовує його за зрущеного балта, ототожнюючи зі згаданим в Торунських анналах дядьком, себто вихователем Ягайла на ймення Ходор (лат. Codar patrui Yagell) — одним з учасників змови супроти Кейстута літа 1382-го (у ВКЛ здавен побутував звичай «дядькування», коли спадкоємців великородних сімейств віддавали на тимчасове виховання дрібним нобілям або навіть селянам)[1].
У джерелах Федір подибується як власник Новосілок, розташованих на р. Ошмянкою неподалік Жупран (Novam villam alio nomine in vulgari Nowesyolo nuncupatam, quam olim quidam Wyesna tenuit et possedit)[2], і прозваних зарівно Вешниками (Wieszniki)[3]. Також значиться як поручитель перед князем Скиргайлом за Гридька Костянтиновича, щоправда, без титулу та жодної посади й на досить низькій позиції порівняно з іншими поручителями (сама ж грамота була видана межи 1387 й 1390[a])[5][1].
По кончині княгині Уляни Олександрівни 17 березня 1392 року, але не пізніше серпня господар призначив служебника намісником Вітебської землі, чим покривдив Свидригайла, що вважав її своєю вотчиною по кужелю. «Не можучи терпіти», що Весна «градом володіє, а йому не послушний», молодший Ольгердович пізньою зимою чи то пак ранньою весною 1393 р. захопив місто й повелів оного вбити. Згідно з твердженням хроніста XVI століття Матея Стрийковського, бідолаху низринули із замкових мурів, так що той скрутив собі шию. Те саме повторює й Хроніка литовська і жомойтська. Втім, звістки про цей епізод доволі плутані, рясніють анахронізмами на кшталт згадки про те, що Свидригайло заручився допомогою лівонців та підбунтував козаків — заледве чи випадає говорити про їхню надійність. Як слушно завважив дослідник Роберт Фрост, подібні вияви ворохобного норову князя даватимуться взнаки протягом усього його життя[6][7][8].
Коли ж про скоєне довідався Ягайло, то сильно засмутився, і надіслав Вітовтові грамоту з наказом одомстити. Тож великий князь та Скиргайло зібрали до червня військо з Литви й Руси, і рушили в похід. Найперше були взяті Друцьк та Орша, а затим із поміччю раті Юрія Святославича Смоленського здобутий Вітебськ. Самого ж Свидригайла при тому ймили й допровадили к Кракову в почесну неволю[9].
- ↑ а б Ліцкевіч А. Да пытання пра рутэнізацыю балтаў у ВКЛ у XIV — пачатку XV ст. // Arche. — 2009. — № 11-12. — С. 50-51.
- ↑ Semkowicz W. Przywileje Witołda dla Moniwida, starosty wileńskiego i testament jego syna Jana Moniwidowieza // Ateneum Wileńskie. № 2, 1923. — S. 259.
- ↑ Rowell, Stephen Christopher (2008). Ką ankstyvieji rašytiniai šaltiniai byloja apie Kreivosios pilies vietą. Lietuvos pilys. 4: 116.
- ↑ Polechow, Sergiej (2020). Poręczenie za kniazia Żedywida a wydarzenia lat 1392-1393 w Wielkim Księstwie Litewskim. Zapiski historyczne. 85 (3): 74.
- ↑ а б Пам'ятки української мови. Грамоти XIV cтоліття / Упорядкування, вступна стаття, коментарі і словники-покажчики М. М. Пещак. — Київ: Наукова думка, 1974. — С. 108
- ↑ Стрийковський М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / відп. ред. О. Купчинський. — Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 2011. — С. 590-591.
- ↑ Nikodem, Jarosław (2013). Witold: Wielki Książę Litewski (1354 lub 1355-27 października 1430). Kraków: Avalon. с. 162. ISBN 978-83-7730-051-0.
- ↑ Frost, Robert I. (2018). The Oxford History of Poland-Lithuania. Volume I. Oxford: University Press. с. 84. ISBN 9780192568144.
- ↑ Стрийковський М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / відп. ред. О. Купчинський. — Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 2011. — С. 590-591.
- Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 289-290, 537-541. — ISBN 978-5-86007-918-2.