Фосфоритна війна
Фосфоритна війна (ест. Fosforiidisõda) — масштабні екологічні протести в Естонській РСР наприкінці 1980-х років, викликані планами розпочати розробку фосфоритних родовищ на північному сході республіки. Протести не тільки досягли поставленої мети, але й багато в чому сприяли розвитку руху за незалежність Естонії. Екологічний страх забруднення довкілля поєднувався з побоюваннями, що для роботи на великих шахтах знадобиться ввезення робочої сили з інших радянських республік, що ще сильніше змінить демографічний баланс. Успіх кампанії сприяв розвитку протестів із політичними вимогами та значно підірвав авторитет радянської влади.
Родовища фосфоритів в Естонії розташовані в районі Маарду, Тоолсі, Азері, Раквере, Кабала та Юлгазі[1][2]. Раквереське — найбільше серед них[1].
Видобуток фосфоритів в Естонії розпочався 1920 року в селі Юлгазі поряд з Маарду (Маардуське родовище). У 1939 році почалося будівництво нової фосфоритової шахти та збагачувальної фабрики в розташованому біля Маарду селі Крооді. Було створено акціонерне товариство «Еесті Фосфорійт», на базі якого з 1940 року став розвиватися промкомбінат «Естонфосфорит», що з 1975 року називався Маардуський хімічний завод. У 1978 році заводом, серед іншого, було вироблено 688 273 тонни простого та 500 041 тонна гранульованого суперфосфату та 201 799 тонн фосфоритного борошна; видобуто 712 828 тонн фосфоритної руди, при цьому переміщено 5,2 млн. м3[3] .
Розвідувалися та розпочинали розробку та інших родовищ, аж до 1991 року, що створило екологічні проблеми в районі[1][4].
У 1970-х роках уряд СРСР виявив інтерес до розробки родовищ у Ляені-Вірумаа[5]. Спочатку планувалося розробляти родовище Тоолсе, але пізніше фокус перемістили на родовищі Раквер[4][6]. Плани не були оголошені[6], але з ранніх стадій естонські вчені та екологи, залучені до обговорення питання, висловлювали побоювання щодо забруднення навколишнього середовища, пов'язаного з подібною розробкою[7]. Наприклад, серед них був Ендель Ліппмаа, член Естонської академії наук[8].
Питання про видобуток фосфоритів став відомим широкому загалу 25 лютого 1987 року. Цей день зазвичай вважають початком фосфоритної війни[8][4]. У цей день плани розробки родовищ на півночі Естонії були оголошені на естонському телебаченні[9][7]. І хоча комуністична партія Естонії публічно заявляла, що остаточне рішення за естонцями, уряд уже затвердив плани розробки[8][7].
Проти розробки нових родовищ були підписані петиції та почалися протести. Пік обурень припав на весну 1987 року[10][6]. На традиційній демонстрації у День праці студенти університету Тарту вийшли зі гаслами проти видобутку фосфоритів, одягнені у жовті футболки з відповідним написом протесту[11][6].
8 травня Прійт Пярн опублікував у газеті Sirp ja Vasar («Серп і молот») карикатуру під назвою «Тільки гній» (ест. Sitta kah!)[7]. На ній був зображений селянин, який кидає на свою землю шматок гною у формі Естонії. Карикатура часто обговорювалася і стала як мінімум однією з найвідоміших, що будь-коли публікувалися в Естонії[12][13]. Через протидію розробці родовищ 18 вересня 1987 року радянський уряд скасував свої плани[5]. Офіційний кінець фосфоритної війни не визначений, але протестний рух зійшов нанівець протягом наступного 1988 року[14].
Ненавмисні наслідки цієї «війни» відіграли важливу роль у подальшій долі Естонії[8]. Фосфоритна війна розворушила народні маси[10], дала людям віру в успіх спільних дій[8] і стала важливим фактором у зникненні страху перед тоталітарним режимом[9][7]. Серед іншого, вона стала однією з причин, що призвели до дестабілізації радянського уряду в Естонії[8].
Питання відновлення видобутку фосфоритів ще неодноразово порушувалося з того часу, але на пропозиції компаній уряд відповідав відмовою[15]. Однак у 2016 році міністерство навколишнього середовища повідомило, що розглядає можливість проведення досліджень та започаткування видобутку корисних копалин, у тому числі фосфоритів[7].
У 2017 році естонський академік Анто Раукас висловив думку, що «поклади фосфориту в землі Естонії вартістю сотні мільярдів доларів чекають, щоб їх з розумом переробили на цінне добриво»[16] . Про необхідність провести масштабне дослідження фосфоритів в Естонії в 2020 році висловилися також фахівці Естонський Інститут геології[2].
Фосфорит — це мінеральний ресурс, дефіцитний у світовому масштабі, і в 2010-х роках його ціна стрімко зростала. Прогнозовані світові запаси фосфориту невеликі — лише близько 290 мільярдів тонн, і Естонія з її 2,9 мільярдами тонн споживчих та резервних запасів та 8,4 мільярдами прогнозованих запасів також займає важливе місце у світовому масштабі. Естонський фосфорит — бідна сировина з точки зору наявності корисного компонента (11 %[2]), але це компенсується легкістю його збагачення. Цінність естонського фосфориту також збільшується за рахунок низького вмісту в ньому кадмію і стронцію, щодо яких у Європейському Союзі діють дуже суворі обмеження[16].
Занедбані корпуси Маардуського хімзаводу в селі Крооді та занедбана фофоритна шахта у Юлгазі, 2010 рік:
- ↑ а б в Архивированная копия. Архів оригіналу за 11 грудня 2007. Процитовано 9 квітня 2018.
{{cite web}}: Недійсний|deadlink=unfit(довідка)Архивированная копия. Архів оригіналу за 11 грудня 2007. Процитовано 9 квітня 2018.{{cite web}}: Недійсний|deadlink=unfit(довідка) - ↑ а б в Институт геологии осторожно высказался на тему добычи и обогащения фосфоритов в Эстонии. ERR. Экология. 8 червня 2020. Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 13 жовтня 2021.
- ↑ Советская Эстония. Энциклопедический справочник / Гл. ред. Г. Наан. — Таллин : Валгус, 1979. — С. 130–131.
- ↑ а б в Прибалтийский фосфоритоносный бассейн // Горная энциклопедия: [в 5 томах] / гл. ред. Е. А. Козловский. — М.: «Советская энциклопедия», 1984—1991. — Т. [1—5]. — 541—623 с. — 44 126—56 500 экз. — ISBN 5-85270-007-X.
- ↑ а б Laurisaar, Riho (26 травня 2007). Fosforiidisõda päästis Kirde-Eesti looduse pöördumatust hävingust. Eesti Päevaleht (ест.). Архів оригіналу за 26 квітня 2008. Процитовано 22 жовтня 2009.
- ↑ а б в г Олев Лийвик (7 листопада 2009). Фосфоритная война. Estonica - Энциклопедия об Эстонии (рос.). www.estonica.org. Архів оригіналу за 13 березня 2015. Процитовано 9 січня 2018. [Архівовано 2015-03-13 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в г д е Вячеслав Вишневский (25 лютого 2017). Первый гвоздь в гроб СССР удалось забить Эстонии. Деловая газета "Взгляд" (рос.). Взгляд. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 9 січня 2018.
- ↑ а б в г д е Miljan, Toivo. Historical dictionary of Estonia. — Oxford : Scarecrow Press, 2004. — С. 558.
- ↑ а б Vogt, Henri. Between Utopia and disillusionment : a narrative of the political transformation in Eastern Europe : [англ.]. — New York; Oxford : Berghahn Books[en], 2005. — С. 333. — ISBN 1-57181-895-2. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 липня 2022. Процитовано 27 лютого 2023.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ а б Raun, Toivo U. Estonia and the Estonians. — Stanford : Hoover Institution Press, Stanford University, 2001. — ISBN 0-8179-2852-9. Архівована копія. Архів оригіналу за 7 квітня 2015. Процитовано 27 лютого 2023.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Estonia: identity and independence / Subrenat, Jean-Jacques[en]. — New York : Rodopi, 2004. — ISBN 90-420-0890-3.
- ↑ Kolk, Tiina (27 квітня 2007). Priit Pärn - Botaanik kunstimaailmas. Äripäev (ест.). Процитовано 22 жовтня 2009.[недоступне посилання з 01.03.2018]
- ↑ Lõhmus, Maarja. An effect of meaning-breaker: Analysis of the cartoon 'Just shit' : [арх. 19 лютого 2012] : [англ.] // Semiotica[en] : journal. — 2004. — Vol. 150, № 1. — С. 257—282.
- ↑ Raudsep, Rein. Kümme aastat fosforiidisõjast : [арх. 24 лютого 2012] : [] // Eesti Loodus. — 1997. — № 7.
- ↑ В Эстонии собрали более четырех тысяч подписей против добычи фосфоритов — вторая фосфоритная война?. DELFI.EE. RUS Delfi. 9 січня 2014. Архів оригіналу за 10 січня 2018. Процитовано 9 січня 2018.
- ↑ а б Hakkame fosforiiti kaevandama. Äripäev (ест.). 10.05.2017. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 13 жовтня 2021.
- А.К. Потапов. «Фосфоритная проблема» в Эстонии как форма политизации масс в годы перестройки // Наука XXI века: опыт прошлого – взгляд в будущее : материалы международной научно-практической конференции.. — 2015. — 25 января. — С. 478—481.[недоступне посилання з июня 2021]
- Маловерьян, Альберт (8 вересня 2011). И ярость фосфоритная вскипала как волна... сайт «Комсомольской правды» (рос.). Процитовано 9 січня 2018.
