Перейти до вмісту

Франтішек Кріґель

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Франтішек Кріґель
чеськ. František Kriegel
Народився10 квітня 1908(1908-04-10)[1][2][…]
Станиславів, Австро-Угорщина
Помер3 грудня 1979(1979-12-03)[1] (71 рік)
Прага, Чехословаччина[2][1]
·інфаркт міокарда
ПохованняCemetery in Motold[4]
Країна Австро-Угорщина
 Чехословаччина[3]
Діяльністьлікар, політик
Галузьмедицина[2] і політика[2]
Alma materКарлів університет
Знання мовчеська
Учасникгромадянська війна в Іспанії і Японсько-китайська війна
Посададепутат Федеральних зборів Чехословаччиниd
ПартіяКомуністична партія Чехословаччини
У шлюбі зRiva Krieglovád
Автограф
Нагороди
орден Томаша Гарріга Масарика Order of the Republic Орден Червоної Зірки (ЧССР) Order of February 25 орден Праці

Франтішек Кріґель (чеськ. František Kriegel; 10 квітня 1908, Станиславі́в — 3 грудня 1979, Прага) — чехословацький політик єврейського походження, комуністичний активіст, військовий лікар інтербригади в іспанській цивільній війні, чільний діяч Празької весни. Член ЦК КПЧ, голова Національного фронту ЧССР. Після вторгнення у Чехословаччину військ Варшавського договору відмовився підписати «Московський протокол». Останнє десятиліття життя був чехословацьким дисидентом, підписав Хартію-77. Відомий також як медик.

Студент, медик, комуніст

[ред. | ред. код]

Народився у єврейській родині дрібного будівельного підрядника в Станиславові (нині Івано-Франківськ), що входило до складу Австро-Угорської імперії. У віці 10 років Франтішек втратив батька. З 14 років заробляв приватними уроками.

Поширений у Польщі 20-х рр. антисемітизм вимусив Франтішека Кріґеля 1926 року перебратися на навчання у Чехословаччину. Він оселився у Празі, вступив на медичний факультет Німецького університету. Під час навчання заробляв на життя помічником шевця, статистом у Національному театрі, продавав сосиски й ковбаси на стадіонах під час футбольних матчів, розвантажував залізничні вагони, був підсобним робітником у лікарні.[5]

1934 року Кріґель захистив диплом лікаря. Працював ревматологом у клініці робітничого району Праги Виногради.

Ідейно-політично Франтішек Кріґель дотримувався радикальних лівих поглядів. Ще у Польщі він був членом організацій робітничої молоді. 1931 року під час Великої депресії вступив у Компартію Чехословаччини (КПЧ).[6]

Лікар на двох війнах

[ред. | ред. код]

1936 року Франтішек Кріґель поїхав до Іспанії — брати участь у цивільній війні на боці республіканців. Був начальником медичної служби 11 республіканської дивізії і 45 інтербригади. Брав участь у боях як військовий лікар. Мав звання майора республіканської армії.

У 1939 цивільна війна в Іспанії завершилася перемогою франкістів. Франтішек Кріґель через Піренеї відступив у Францію, де був інтернований як особа без громадянства. Повернення у окуповану нацистами Чехословаччину було для нього неможливим. Кріґель прийняв завдання Норвезького Червоного Хреста й у складі групи з двадцятьох лікарів поїхав у Китай[5].

Під час китайсько-японської війни Франтішек Кріґель служил у польовому шпиталі китайської армії. Разом з китайськими республіканськими військами відступив у Бірму в розташування британських і американських військ. Представники союзного командування відзначали досконалу медичну підготовку й безстрашність Кріґеля в боях.[6]

1941 року Кріґель прийшов до радянської місії і подав заяву з проханням зарахувати його до РСЧА[5].

Після капітуляції Японії та закінчення Другої світової війни Франтішек Кріґель повернувся у Чехословаччину.

Активіст КПЧ

[ред. | ред. код]

Працюючи й далі лікарем, Франтішек Кріґель залучився до діяльності КПЧ. Він був секретарем Празького комітету партії, організатором комуністичної Народної міліції, а також одним з основних керівників партійних силових структур, заступником Йозефа Павела.[7] Кріґель брав активну участь у Лютневому перевороті 1948, який забезпечив монопольну владу КПЧ і диктатуру Клемента Ґотвальда[8].

У новому уряді Антоніна Запотоцького Франтішек Кріґель обійняв посаду заступника міністра охорони здоров'я. Відтоді у нього почалися конфлікти з партійним керівництвом. Кріґель виступав категорично проти підбору кадрів за політико-ідеологічними принципами, наполягав на пріоритеті професійних якостей, підтримував безпартійних спеціалістів.[5]

На початку 50-х років Ґотвальд розпочав чистки партійно-державного апарату. Під ударом опинилися передусім євреї та колишні бійці інтербригад. Кріґель був звинувачений у «гальмуванні фармацевтичного виробництва», відсторонений від посади і змушений покинути Прагу. Перебрався у Татри, завідував сільською лікарнею.[6] Під час процесу Сланського проти Кріґеля було висунено політичні звинувачення, однак до переслідування справа не дійшла. Кріґель був усунений з посади завідувача й дістав місце терапевта у Виноградській лікарні, де починав практику.

Всі звинувачення з Кріґеля знято 1957 року після XX з'їзду КПРС. У 1960 його направили на Кубу як радника Фіделя Кастро з організації системи охорони здоров'я. Займався військово-медичною підготовкою кубинських збройних сил, організовував цивільне медичне забезпечення, надаючи особливої уваги гінекології і пологовим палатам. Перебував на Кубі під час боїв на Плайя-Хірон і Карибської кризи.

У 1963 Франтішек Кріґель повернувся у Чехословаччину. Перший секретар ЦК КПЧ Антонін Новотний запропонував йому керівну партійну посаду, але Кріґель вирішив замість цього працювати головним лікарем у НДІ ревматичних захворювань, відтак у празькій лікарні.

У 1964 Кріґеля обрано до Національних зборів ЧССР, з 1966 кооптовано до ЦК КПЧ. Був знаний як опонент неосталіністської політики Новотного (хоча свого часу сам був сталіністом). Закликав посилити депутатський контроль над урядовими установами й критику міністрів — «навіть якщо вона їм не подобається». Наполягав на гласності й відкритості в державних установах.[9]

Франтішек Кріґель мав кілька високих нагород ЧССР, зокрема Орден 25 лютого 1948 року — за активну участь у зазначених подіях.

Діяч Празької весни

[ред. | ред. код]

На початку 1968 Франтішек Крігель рішуче підтримав обрання першим секретарем Олександра Дубчека і курс Празької весни. У партійному керівництві Кригель займав найрадикальніші реформаторські позиції, пропагував ідеї єврокомунізму і демократичного соціалізму. Водночас у зовнішній політиці він закликав подолати залежність від Москви і переорієнтуватися з СРСР на Китай.[10]

У квітні 1968 року Франтішек Кріґель став головою Національного фронту Чехословаччини (НФЧ) — формальної коаліції КПЧ і організацій-сателітів. Під його керівництвом формально некомуністичні групи поступово отримували самостійність. НФЧ перетворювався на потенційний генератор багатопартійності. 23 травня 1968 Кріґель брав участь у перемовинах про легалізацію Соціал-демократичної партії.[11]

Політичний вплив Кріґеля посилився після його введення у склад Президії ЦК. Водночас Крігель не залишав медичної діяльності, продовжував працювати головним лікарем.

Позиція і виступи Франтішека Кріґеля забезпечили йому широку популярність у чехословацькій громаді. Водночас він став ненависною фігурою для сталіністських ортодоксов, керівників КПРС і консервативних функціонерів КПЧ.[12] Конче негативно сприймали Кріґеля керівники держав Варшавського договору, передусім СРСР, НДР і ПНР. У разі Владислава Гомулки і його колег ворожість до Кріґеля посилювалася його національністю (того ж року у Польщі розгорнулася антисемітська кампанія).[13]

Під час зустрічі чехословацького і радянського партійного керівництва у Чиєрна-над-Тисоу 29 липня — 1 серпня 1968 року на адресу Кріґеля лунали антисемітські образи, передусім від першого секретаря ЦК Компартії України Петра Шелеста, а Йозефу Смрковському довелося заявити протест проти викривлення прізвища товариша по Президії ЦК КПЧ.[14]

Відмова у Москві

[ред. | ред. код]

21 серпня 1968 почалося вторгнення у Чехословаччину військ Варшавського договору. Франтішек Кріґель разом з Олександром Дубчеком, Олдржихом Черником, Йозефом Смрковським і другими лідерами Празької весни був арештований агентами StB і КДБ і доставлений у Москву. Керівники КПРС вимагали підписати «Московський протокол», який означав фактичну капітуляцію і повну відмову від курсу Празької весни.

Франтішек Кріґель став єдиним з чехословацьких керівників, який категорично відмовився підписати цей документ. Ні тиск радянських лідерів (йому навіть відмовлялися видавати ліки), ні вимоги Ґустава Гусака та Людвіка Свободи не призвели до бажаного результату.[9]

Леонід Брежнєв відверто заявив, що за таких обставин Кріґеля не можна було відпустити у Чехословаччину. Однак Людвік Свобода та Александер Дубчек заявили, що повернення без Франтішека Кріґеля неможливо, оскільки викличе вибух протестів у Чехословаччині. Цей аргумент був прийнятий, Франтішек Кріґель повернувся до Праги.[9] Перед відлітом у летовищі його затримали на дві години і вернули до делегації тільки після наполегливих вимог Дубчека і Свободи.

Дисидент під наглядом

[ред. | ред. код]

Франтішек Кріґель став одним з чотирьох депутатів парламенту ЧССР, які проголосували проти договору про розміщення радянських військ у Чехословаччині. 30 травня 1969 відбулося засідання ЦК КПЧ, на котрім було ухвалено рішення про виключенні Кріґеля з партії.[8]

Після виключення з КПЧ Франтішек Кріґель був позбавлений депутатського мандата. Йому була заборонена і лікарська практика. Проживав з дружиною у двохкімнатній квартирі на скромну пенсію.

Над Кріґелем був встановлений постійний нагляд держбезпеки. Розпочалася кампанія цькування: газетні нападки, анонімні погрози і знущання, напад на жінку у квартирі був ініційований особисто Гусаком, але сам ж Гусак наказав його зупинити, оскільки не бажав відновлювати у громаді атмосферу тих пір, коли сам був репресований.[15]

На відміну від більшості інших лідерів Празької весни, Франтішек Кріґель не примирився і не відступив від своєї суспільної позиції. Він примкнув до дисидентського руху, одним з перших підписав Хартію-77. У 1976 Кріґель передав у посольство Китаю співчуття з приводу смерті Чжоу Еньлая. Цей акт мав політичний зміст, оскільки саме Чжоу Еньлай як прем'єр Держради КНР виступив з осудою вторгнення у Чехословаччину і закликав чехословацький народ до опору інтервентам.

Ім'я Франтішека Кріґеля було широко відоме у світі. Листування з Кріґелем ініціював Андрій Сахаров. Попри поліцейський нагляд, понад двохсот людей явилися до нього 10 квітня 1978 — привітати з 70-річчям. У Мадриді єврокомуністична Компартія Іспанії організувала спеціальну конференцію під головуванням Сантьяго Каррільо (запрошений Кріґель не зміг приїхати, оскільки влада відмовила йому у закордонному паспорті, однак передав магнитофонний запис своєї промови).[15]

Кончина і пам'ять

[ред. | ред. код]

Помер Франтишек Кригель від серцевого нападу у віці 71 року. Його тіло було негайно вилучене поліцією, кремація проведена у таємниці.[16] Влада мала підстави боятися, що траурні заходи можуть перетворитися на антиурядову демонстрацію.[6]

Урна з прахом Франтішека Кріґеля десять років зберігалася у друзів. Церемонія захоронення у Мотолі відбулася лише у грудні 1989, під час Оксамитової революції[15].[17]

Пам'ять

[ред. | ред. код]

У сучасній Чехії Франтішек Кріґель вважається національним героєм (як і припускав Брежнев). У заслугу йому ставиться не стільки його роль у Празькій весні, скільки відмова підписати «Московський протокол», стійкість і активність у останнє десятиліття.[8]

З 1987 щороку присуджують правозахисну премію Франтішека Кріґеля, яку фінансує Фонд Хартії-77. На домі, де жив Кріґель у Празі, і на будівлі лікарні, де він працював, встановлено меморіальні дошки. У 2015 президент Чехии Мілош Земан посмертно присвоїв Франтішеку Кріґелю орден Томаша Ґарріґа Масарика.

Водночас більшість депутатів муніципальної ради Праги 2 відхилили пропозицію Земана оголосити Франтішека Кріґеля почесним громадянином муніципалітету. Своє рішення представники Громадянської демократичної партії обґрунтували тим, що у біографії Кріґеля є не тільки заслуги 1968 року: окрім цього, він «двадцять років будував комунізм, брав участь у лютневому перевороті і допоміг Ґотвальду встановити диктатуру». Особливим доводом проти почесного громадянства був названий орден, отриманий Кріґелем за переворот 25 лютого 1948.[18][19]

У серпні 2018 — до 50-ліття подій 1968 року — у Чехії був виданий роман про Франтішека Кріґеля «Muž, který stál v cestě» — Людина, яка перегородила шлях.[20] Автор — відомий кінематографіст Іван Філа — працює над біографічним фільмом про Кріґеля.[21]

Сім'я і особистість

[ред. | ред. код]

Понад тридцяти років Франтішек Кріґель був одружений з Рівою (народженою Любецькою). Дружина Ріва, родом з білоруського Несвижа, у юності була активісткою сіоністського руху, організувала кіббуц в Палестині. Відтак повернулась у Європу і разом з першим чоловіком Павлом Фрідом брала участь у комуністичній групі антинацистського Спротиву на чолі з Юліусом Фучіком. Була заарештована гестапо, заключена у Освенцим, відтак у Равенсбрюк.

Павел Фрід загинув у Освенцимі. Ріва Кріґель дожила до визволення. Після війни вийшла заміж за Франтішека Кріґеля і до кінця життя залишалася його однодумницею. 92-літня Ріва Кріґель померла у 2001 (переживши драматичне переосмислення і заперечення ідеології комунізму).[22]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Архів образотворчого мистецтва (Чехія)
  2. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ а б Evidence zájmových osob StB
  4. ↑ BillionGraves — 2011.
  5. ↑ а б в г F. Kriegel — politik, který zachránil československou čest
  6. ↑ а б в г ФРАНТИШЕК КРИГЕЛЬ — ГЕРОЙ ШЕСТИ НАРОДІВ
  7. ↑ K činnosti Lidových milicí v únoru 1948
  8. ↑ а б в František Kriegel se nepodvolil. Na hrdiny srpna 68 se nesmí zapomenout
  9. ↑ а б в F. Kriegel — politik, který zachránil československou čest (II.)
  10. ↑ Празька весна та глобальні революційні процеси 1968 року
  11. ↑ Кроки генерала Шалговича. Архів оригіналу за 24 серпня 2018. Процитовано 21 березня 2019. [Архівовано 2018-08-24 у Wayback Machine.]
  12. ↑ František Kriegel — jediný, který nepodepsal Moskevský protokol
  13. ↑ Чеський Иван. Архів оригіналу за 22 серпня 2018. Процитовано 21 березня 2019. [Архівовано 2018-08-22 у Wayback Machine.]
  14. ↑ Той, хто не підписав… Памяти Франтишека Кригеля
  15. ↑ а б в F. Kriegel — politik, který zachránil československou čest (III.)
  16. ↑ Osamělý bojovník František Kriegl. Архів оригіналу за 25 травня 2019. Процитовано 21 березня 2019. [Архівовано 2019-05-25 у Wayback Machine.]
  17. ↑ НЕСТЕРПНА ЛЕГКОСТЬ #ІСТОРИЧНИЙ ПАРАЛЕЛЕЙ
  18. ↑ Kriegel odmítl okupaci, ale oceněn nebyl. Padla i slova o krvi na rukou
  19. ↑ Čestné občanství, malost a demokracie
  20. ↑ Kniha: Muž, který stál v cestě
  21. ↑ «МОСКОВСЬКИЙ ПРОТОКОЛ» ОЧИМА РЕЖИСЕРА-ДОСЛІДНИКА
  22. ↑ ČR pod lupou. Rozloučení s Rivou Krieglovou
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Франтішек_Кріґель&oldid=43920493