Фрідріх Церха

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фрідріх Церха
нім. Friedrich Cerha
Основна інформація
Повне ім'янім. Friedrich Paul Cerha
Дата народження17 лютого 1926(1926-02-17)[1][2][…]
Місце народженняВідень, Перша Австрійська Республіка[1] або Австрія[4]
Дата смерті14 лютого 2023(2023-02-14)[5] (96 років)
Місце смертіВідень, Австрія[5]
ГромадянствоАвстрія
Професіїдиригент, композитор, інструменталіст, музичний педагог
ОсвітаВіденський університет музики й виконавського мистецтва
Відомі учніKarlheinz Essld, Petr Kotikd, Benet Casablancasd, Gerald Barryd і Георг Фрідріх Гаас
Інструментискрипка
Жанриопера
Magnum opusConcerto for Violoncello and Orchestrad
ЧленствоЄвропейська академія наук і мистецтв, Саксонська академія мистецтвd і Баварська академія витончених мистецтв
Нагороди
ДітиRuth Cerhad
friedrich-cerha.com
CMNS: Файли у Вікісховищі

Фрідріх Церха (нім. Friedrich Cerha; 17 лютого 1926, Відень — 14 лютого 2023) — австрійський композитор і диригент.

Життя та творчість

[ред. | ред. код]

Здобув музичну освіту у Віденській музичній академії у Альфреда Уля (композиція), Ваші Пржигоди і Ґотфріда Файста (скрипка). Навчався також у Віденському університеті (теорія музики, германістика, філософія). У 1956—1958 відвідував Міжнародні літні курси нової музики в Дармштадті. 1958 року спільно з Куртом Швертзіком він створює Ensemble die reihe, за допомогою якого займався популяризацією сучасної музики в Австрії. Крім власне композиторської діяльності, займався також майстерною інтерпретацією творів А. Берґа, А. Шенберґа і А. Веберна; вершиною цієї його діяльності стала постановка опери А. Берґа Лулу, для якої Церха закінчив інструментування 3-ї дії (прем'єра відбулася в Парижі 1979 року).

З 1959 року викладає у віденському Університеті музики і виконавського мистецтва (в 1976—1988 був професором композиції та інтерпретації сучасної музики). Продовжуючи композиторську діяльність аж до глибокої старості, Ф. Церха виступав в першу чергу як автор оркестрових і оперних творів. Тут слід зазначити його пізню оперу, «Велетень з Штейнфельда», написану на замовлення Віденської державної опери, поставлену в червні 2002 року і зустрінуту дуже тепло глядачем. У січні 2006 року успішно пройшла прем'єра Імпульсу (Impulse) для великого оркестру (замовлення Віденської філармонії до її 150-річчя). В даний час Ф. Церха визнаний найбільшим сучасним австрійським композитором, що було підтверджено врученням йому «Золотого лева» на музичному бієналі у Венеції 2006 року.

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • 1964 премія Теодора Кернера
  • 1986 Велика Австрійська державна премія з музики
  • 2005 Австрійський почесний знак За науку і мистецтво
  • 2006 «Золотий лев» музичного бієнале у Венеції
  • 2007 Почесний член віденського Товариства друзів музики
  • 2008 Золотий знак за заслуги землі Відень
  • 2010 Музична премія Зальцбурга
  • 2012 Премія Ернста фон Сіменса

Твори

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Der Turandotstoff in der deutschen Literatur, Wien 1950. Dissertation

Музика

[ред. | ред. код]

Опери

[ред. | ред. код]
  • Ваал / Baal, 1974/81 — текст: Б. Брехта
  • Щуролов / Der Rattenfänger, 1987 — текст: К. Цукмаєра
  • Завершення незакінченою опери Лулу А. Берга, 1962—78
  • Велетень з Штейнфельда / Der Riese vom Steinfeld, 2002 — текст: П. Турріні, 2002

Інші твори

[ред. | ред. код]
  • Hommage à Igor Stravinski, 1954
  • Relazioni fragili für Cembalo und Kammerensemble, 1956-1957
  • Espressioni fondamentali für Orchester, 1957
  • Intersecazioni für Violine und Orchester, 1959-1973
  • Spiegel I-VII, 1960-72
  • Catalogue des objets trouvés für Kammerensemble, 1969
  • Langegger Nachtmusik I-III für Orchester, 1969-1991
  • Netzwerk, 1981
  • Doppelkonzert für Flöte, Fagott und Orchester, 1982
  • Requiem für Hollensteiner, 1982/83
  • Baal-Gesänge für Bariton und Orchester, 1983
  • Requiem für Hollensteiner, текст Томаса Бернгарда, 1983
  • Keintaten, 1983 ff.
  • Triptychon für Tenor und Orchester, 1983-1997
  • Momentum für Karl Prantl, 1988
  • 8 Sätze nach Hölderlin-Fragmenten для струнного секстету, 1995
  • Jahrlang ins Ungewisse hinab для камерного ансамблю і голоси, 1995-1996
  • Lichtenberg-Splitter für Bariton und Ensemble, 1997.
  • Im Namen der Liebe für Bariton und Orchester, на вірші П.Турріні, 1999.
  • Fünf Stücke für Klarinette in A, Violoncello und Klavier, 1999-2000
  • Konzert für Sopransaxophon und Orchester, 2003-2004
  • Konzert für Violine und Orchester, 2004
  • Trio für Violine, Violoncello und Klavier, 2005
  • Berceuse céleste für Orchester, 2006
  • Wiener Kaleidoskop für Orchester, 2006
  • Auf der Suche nach meinem Gesicht für Sopran, Bariton und Ensemble, 2006-2007
  • Malinconia für Bariton und Posaune, 2007
  • Konzert für Schlagzeug und Orchester, 2007-2008
  • Quintett für Oboe und Streichquartett, 2007
  • Like a Tragicomedy für Orchester, 2008-2009
  • Bruchstück, geträumt für Ensemble 2009
  • Acht Bagatellen für Klarinette und Klavier 2009
  • Paraphrase über den Anfang der 9. Symphonie von Beethoven 2010
  • Für Marino (gestörte Meditation) для фортепіано 2010
  • Zwei Szenen ('Wohlstandskonversation' und 'Hinrichtung') für sieben Vokalisten, 2011

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #119172267 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  5. ↑ а б https://apa.at/news/komponist-friedrich-cerha-gestorben-3/

Література

[ред. | ред. код]
  • Lothar Knessl: Friedrich Cerha. Schriften - Ein Netzwerk. Verlag Lafite, Wien 2001 (Komponisten unserer Zeit, Bd. 28), S. 312, ISBN 978-3-85151-065-2.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Фрідріх_Церха