Харківський жіночий медичний інститут
Харківський жіночий медичний інститут — приватний вищий медичний заклад у Російській імперії, УНР та УРСР у 1910—1920 роках. Організований Харківським медичним товариством.
З 1908 року в Харкові були створені приватні вищі медичні курси пані Н. І. Невіандт. Попри обіцянки розгорнути власну лабораторну й клінічну базу та велику суму зібраних на це грошей, 2 роки по тому нічого з обіцяного власниця не зробила, а на зауваження професорів і слухачок відреагувала усуненням незадоволених професорів від прийняття рішень на курсах[1].
8 травня 1910 року на засіданні Харківського медичного товариства на запит слухачок медичних курсів Невіандт було прийнято рішення створити комісію для написання проєкту статуту жіночого медичного інституту. 17 травня головою оргкомітету інституту був обраний Василь Данилевський. Впродовж літа 1910 року оргкомітет звернувся до професорів та викладачів медицини з проханням взяти участь у конкурсі на посади в новому закладі. При цьому низка професорів негативно поставилися до звернення, зокрема Груздев Сергій Сергійович[ru].[2] Опір здійснювали й на рівні Харківського навчального округу, зокрема його попечитель Павло Соколовський[ru]. Призначена ним комісія блокувала дозвіл на передачу медичному інституту будівлі клініки Харківського медичного товариства через її ніби-то непристосованість для навчання. Утім після звернення голови товариства Овсія Браунштейна та секретаря П. Сергієвського до петербурзького міністерства справу владнали.[1]
31 жовтня 1910 року відкрився Харківський жіночий медичний інститут. Директором став Василь Данилевський, його заступником — Чиріков Андрій Дмитрович[ru]. До складу ради інституту ввійшли 20 викладачів. Завідувачі кафедр через недержавність інституту не мали права носити звання професора.
у 1910—1911 навчальному році лекції слухали близько 1000 слухачок, прийнятих на 1-й, 2-й і 3-й курси.[3] У вересні 1912 року Данилевський подав у відставку з посади директора інституту, а 17 жовтня новим директором став Сергій Попов.
У 1910—1911 роках було збудовано анатомічний театр інституту, де проходили заняття та розташовувався анатомічний музей[4][5][6].
Серед викладачів були Петро Шатілов, Володимир Воробйов, Віктор Недригайлов, Ісак Файншмідт, Михаїл Цинамдзгвришвілі[ru], Олександр Гейманович, Даміан Гриньов, Юстин Джанелідзе[ru], Микола Кондратьєв, Володимир Фавр та інші.
За 10 років роботи медичний інститут підготував близько 2000 лікарок[3].
- Азарх Раїса Мойсеївна (1917)
- Мір'ям Бернштейн-Коган (1917 чи 1918)
- Приходькова Єлизавета Костянтинівна (1918)
- ↑ а б Женский медицинский институт: 100-летний юбилей и 90-летнее забвение / Г. Г. Романец // Новий Колегіум. — 2011. — № 3. — С. 84—92. (рос.)
- ↑ Финкельштейн Е. А. (1955). Василий Яковлевич Данилевский — выдающийся русский биолог, физиолог и прогистолог (1852—1939). М.-Л.: Изд-во АН СССР. с. 44-49. Архів оригіналу за 25 червня 2015. Процитовано 30 березня 2020.
{{cite book}}: Вказано більш, ніж один|pages=та|page=(довідка)(рос.) - ↑ а б Женский медицинский институт Харьковского медицинского общества (1910−1920 гг.) / З. П. Петрова // Международный медицинский журнал. — 2006. — Т. 12, № 4. — С. 139—146. (рос.)
- ↑ Лісовий В. М, Перцева Ж. М, Капустник В. А., Семененко О. В., Перцев Д. П. Історія Харківської вищої медичної школи в експозиціях музею історії ХНМУ. — Харків : ХНМУ, 2019. — С. 32. — ISBN 978-966-2094-42-8.
- ↑ Ульянова Ольга (13 липня 2018). Место, где вскрывали трупы и снимали кино. История заброшенного анатомического театра в Харькове, - ФОТО. 057.ua. Процитовано 30 квітня 2021. (рос.)
- ↑ Петрова З. П. Женский медицинский институт Харьковского медицинского общества (1910–1920 гг.) // Международный медицинский журнал. — 2006. — Вип. № 4. — С. 141. (рос.)
- Видатні вихованці Харківської вищої медичної школи: біобібліографічний довідник / МОЗ України, Харківський національний медичний університет; за заг. ред. проф. В. М. Лісового. – Х.: ХНМУ, 2010. — 208 с.
- Н. П. Аржанов Харьковский женский медицинский институт: недолгая история с прологом и эпилогом // Провизор. — № 5. — 1999. (рос.)