Фавр Володимир Володимирович

Фавр Володимир Володимирович
Народився	5 липня 1874(1874-07-05) Харків, Харківська губернія, Російська імперія
Помер	24 березня 1920(1920-03-24) (45 років) П'ятигорськ, Терська область, Російська СФРР ·тиф
Країна	Російська імперія
Діяльність	науковець
Alma mater	ХНУ ім. В. Н. Каразіна Харківська губернська гімназіяd
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Науковий ступінь	доктор медицини
Нагороди

Володи́мир Володи́мирович Фавр (5(17) липня 1874, Харків — 24 березня 1920, П'ятигорськ) — український гігієніст, один із засновників санітарно-гігієнічної служби у Харкові.

Життєпис

Народився. в Харкові в родині лікаря. У 1892 р. закінчив зі срібною медаллю Першу харківську гімназію та вступив на медичний факультет Імператорського Харківського університету. У студентські роки займався науковою роботою у сферах хімії, бактеріології та гігієни. Під час канікул після четвертого курсу працював у гігієнічному інституті професора Флюгге в Бреславі.

У 1897 р. закінчив університет, одержавши звання «лекаря с отличием».

У 1897—1904 рр. працював в університеті асистентом кафедри гігієни. У 1905 р. виконував обов'язки помічника директора Харківського земського повивального училища.

Делегат XII Міжнародного з'їзду лікарів у Москві (1897 р.).

У 1901 р. був відряджений університетом до чумної лабораторії Інституту експериментальної медицини в Петербурзі для вивчення мікробіології та чумної палички. Займався дослідженням малярії, брав участь в експедиціях у вогнищах розповсюдження малярії.

Підчас написання докторської дисертації у 1902 р. заразив себе малярією від нового виду комара, щоб довести, що той є переносником хвороби.

У 1903 р. захистив докторську дисертацію «Опыт изучения малярии в России в санитарном отношении». у 1904 р. став приват-доцентом кафедри гігієни.

У 1903—1904 рр. вивчав малярію на Кавказі, у Воронізькій та Харківській губерніях. У 1904 р. разом з Г. Я. Остряніним очолив бактеріологічний загін, працював на театрі воєнних дій російсько-японської війни.

У 1906—1911 р. викладав фабричну гігієну в Харківському технологічному інституті.

У 1911 р. був обраний приват-доцентом на кафедру гігієни Жіночого медичного інституту Харківського медичного товариства, з 1916 р. — професор цього інституту. У різні роки читав курси та лекції з гігієни й епідеміології на курсах сестер-жалібниць при Харківській громаді сестер-жалібниць Червоного Хреста, на курсах для робітників, у Ветеринарному інституті.

Кілька разів виїжджав за кордон, де знайомився з постановкою санітарно-епідеміологічної справи.

У 1910 р. був відряджений протичумною комісією до Одеси для боротьби з чумою, керував заходами проти чуми майже до кінця епідемії. У 1911 р. був відрядженний комісією до Приморської та Амурської областей для запобігання занесенню чуми до Росії.

У 1915—1916 рр. — член навчального комітету Харківських вищих комерційних курсів.

З 1918 р. — штатний доцент кафедри гігієни Харківського університету.

Діяльність з організації санітарної служби Харкова

З лютого 1905 р. і до листопада 1919 р. Фавр був організатором, консультантом, а часом й виконавецем робіт щодо організації лікарсько-санітарної сфери Харкова.

З 1905 р. очолив санітарне бюро міської управи (створене у 1878 р.). За часів керування установою Фавра кількість міських санітарних лікарів зросла від 1 до 4, з його ініціативи була створена 5-та дільнична амбулаторія.

У 1907 і 1913 рр. був відряджений від міської думи до Європи для вивчення споруд біологічних очисток в містах.

Встановив тісний контакт міської санітарної служби з лікарнями, дільничними амбулаторіями та інститутом шкільних лікарів. Займався розширенням та впорядженням нічліжних притулків, організацією їдалень, влаштуванням лазень, боротьбою з пияцтвом. Виступав за заборону проституції, вважаючи, що її регламентація суперечить не тільки моральним нормам, а й санітарним вимогам.

У 1897 р., по закінченні університету, вступив у Харківське медичне товариство. У 1898 р. виступив з доповіддю «О голодном хлебе», після чого за ініціативою Фавра була створена комісія допомоги голодуючим Харківського медичного товариства. Також після його доповідей у різні роки були створені комісії з побудови притулку для невиліковно хворих імені доктора В. А. Франковського, боротьби із чумою, холерою, тифом, трихінозними захворюваннями в Харкові, з організації бактеріологічного загону на Далекий Схід, з відкриття хіміко-фармацевтичного інституту, з реорганізації установ медичного товариства тощо.

Був одним з організаторів у 1907 р. секції громадської медицини, гігієни та демографії в складі Харківського медичного товариства, у 1909 р. був обраний головою цієї секції.

Неодноразово читав лекції на бактеріологічних курсах медичного товариства.

У 1906—1912 рр. був редактором відділу гігієни і відповідальним секретарем «Харьковского медицинского журнала». Від 1918 р. до своєї смерті працював відповідальним редактором і редактором відділу гігієни, санітарії та міської медицини журналу «Врачебное дело».

Помер від висипного тифу, працючи у складі надзвичайної комісії боротьби з епідемією цієї хвороби.

Наукова діяльність

Фавр є автором праць, присвячених питанням гігієни та епідеміології (малярія, туберкульоза, чума, венеричні хвороби тощо). Займався проблемами санаторного лікування легеневих хворих, санітарно-побутових умов життя містян і селян, шкільного санітарного нагляду, способам громадсько-державної боротьби з пияцтвом, організації народних їдалень у Харкові, вивченню статевого життя харківського студентства та поширення в його середовищі венеричних захворювань, боротьби із заразливими хворобами в умовах воєнного часу, розвиткові санітарно-епідеміологічної справи в Харкові.

Громадська позиція

Фавр разом з професорами Харківського університету М. А. Гредескулом, Д. І. Багалієм, М. Ф. Сумцовим був одним з лідерів харківського осередку партії кадетів. Позиціонував себе як українофіл. Був послідовним противником антисемітизму, активно виступав проти єврейських погромів.

У 1913 р. добився у Петербурзі скасування рішення про закриття Харківського медичного товариства за антиурядову резолюцію щодо «справи Бейліса».

З 1914 р. із самого заснування Всеросійського союзу міст працював у Харківському обласному комітеті союзу, в 1916—1917 рр. очолював його санітарно-технічне бюро. За ініціативою і планом Фавра в Харкові було побудовано шпиталь № 13 союзу міст.

Брав участь у діяльності Харківського товариства поширення у народі грамотності (Харківське товариство грамотності, ХТГ).

Беззастережно прийняв лютневу революцію. Тимчасовий уряд запросив Фавра до Петрограду для розробки проекту реорганізації лікарсько-санітарної справи.

Насильство більшовиків після жовтневого перевороту гнітюче подіяли на Фавра. Під час окупації Харкова військами Денікіна у 1919 р. очолював міську санітарну службу та входив до складу кадетської фракції міської думи. Після повернення до Харкова влади більшовиків активно співпрацю з радянською владою в налагодженні нової системи охорони здоров'я.

Нагороди

• Орден Святого Станіслава 3-го ступеня (1913) за боротьбу з холерою та чумою у 1910 році.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — Т. 3 : Плюс — Ь. — 856 с.
• Робак І. Ю. Кадрове забезпечення охорони здоров'я в Харкові в післяреформений дожовтневий період // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — 2006. — Вип. XX. — С. 102-106.
• Робак І. Ю. Талант, відданий оздоровленню Харкова (до 140-рїччя народження В.В. Фавра) // Краєзнавство. — 2015. — № 1/2 (90/91). — С. 207-212.
• Лутаєва Т. В. Науково-педагогічна та громадсько-просвітницька діяльність Володимира Фавра // Вісник післядипломної освіти. Серія "Педагогічні науки". — 2016. — Вип. 2(31). — С. 73-86. — ISSN 2218-7650.
• Abashnik Volodymyr O. Deutsche Einwirkungen auf Hygiene an der Universität Char'kov (1873—1920) // Hygiene als Leitwissenschaft. Die Neuausrichtung eines Faches im Austausch zwischen Deutschland und Russland im 19. Jahrhundert (Internationale Tagung, Leipzig, 7.-8.10.2013). Hg. v. Ortrun Riha u. Marta Fischer. Aachen: Shaker Verlag, 2014. — S. 111—129.
• Телеграммы // Утро. — 1913. — № 1871 (6 лютого).