Хомжа Феофан Степанович
| Феофан Теофан Степанович Хомжа | ||
| ||
|---|---|---|
| Обрання: | 27.11.1925 | |
| Деномінація: | УАПЦ | |
| Церква: | Миколаївський собор | |
| Парафія: | Парафія Святого Миколи Української Автокефальної Православної Церкви міста Новомиргорода | |
| Альма-матер: | Великосорочинська вчительська семінарія | |
| Діяльність: | пресвітер | |
| Національність: | українець | |
| Громадянство: |  Російська імперія СРСР
| |
| Народження: | 1891 Бабанка | |
| Смерть: | невідомо | |
| Дружина: | вдівець | |
| Священство: | єпископ | |
| Єп. хіротонія: | 31.01.1922 | |
| Посада: | Єпископ Новомиргородський і Зінов'євський | |
| Єпископства: | 27.11.1925 | |
| Титулярна церква: | Миколаївський собор | |
Феофа́н Степа́нович Хомжа́ (нар.1891) — український церковний та громадський діяч, єпископ Української автокефальної православної церкви.
Феофан (Теофан) Степанович Хомжа народився 1891 року в Бабанці Уманського повіту.
В 1911 році закінчив Великосорочинську вчительську семінарію.
До 1917 року вчителював у Маньківці Уманського повіту[1].
Станом на 1 січня 1918 року — вчитель в Мошурі.
За урядів Петлюри та Денікіна — вчитель в Бабанці.
Учасник Білого руху, підпоручик, взятий в полон. З 1923 року на особливому обліку Шевченківського ДПУ[2].
.jpg)
Миколаївський собор
(1752, зруйнований)
31 січня 1922 року висвячений Єпископом Юхимом Калишевським на священика парафії Святого Вознесіння Української автокефальної православної церкви в Лисянці.
З 15 жовтня 1923 року священик Української автокефальної православної церкви Спаського Собору в місті Сміла.
5 вересня 1924 року отримує сан протоієрея та призначається настоятелем Української автокефальної православної церкви Миколаївського собору в Новомиргороді.
З 27 листопада 1925 року Єпископ Новомиргородський і Зінов'євський Української автокефальної православної церкви[3].
24 грудня 1925 року в соборі колишнього Михайлівського монастиря його хіротонія була переведена на Єпископа Новомиргородського і Зінов'євського Діяльно-Христової Церкви (ДХЦ). При цьому були присутні Єпископ Ніжинський Микола (Ширяй), Єпископ Білоцерківський Володимир Бржосневський та Єпископ Київський Петро Тарнавський[4].
Станом на 23 січня 1926 року мешкав за адресою: Новомиргород, вул. Іллінська, буд. Поспєлових[5].
Станом на 1935 рік мешкав: Західноказахстанська область (Уральська), Теректинський район, селище Федорівка. Арештований 13 серпня 1935 року УНКВС по ЗКО. Оголошений вирок: Казахстанським відділенням Верховного Суду РРФСР 29 березня 1936 року, зв.: 58-10, 58-11 КК РРФСР. Вирок: 10 років ВТТ. Реабілітований 22 червня 1990 року Верховним Судом КРСР за відсутністю складу злочину[6].
- ↑ Історія школи. Архів оригіналу за 5 лютого 2017. Процитовано 4 лютого 2017.
- ↑ Волков С. В. База даних «Учасники Білого руху в Росії» на січень 2014. Літера Х. С.90 [Архівовано 27 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Кукурудза А. Р. Демократизація православ’я в 20-х рр. ХХ ст. (український контекст). : [Монографія] / Андрій Ростиславович Кукурудза. – Рівне: видавець Зень О., 2008. – 249 с. - С.65
- ↑ Державний архів Кіровоградської області. Акт (Копія). Фонд Р249, оп. 1, спр. 150, С.27 [Архівовано 30 листопада 2016 у Wayback Machine.] В акті: Єпископ Білоцерківський Володимир Бржосківський
- ↑ Державний архів Кіровоградської області. Облікова карта служителя Культу. Фонд Р249, оп. 1, спр. 150, С.4. Архів оригіналу за 30 листопада 2016. Процитовано 24 червня 2016.
- ↑ Жертвы политического террора в СССР//Мемориал [Архівовано 11 лютого 2021 у Wayback Machine.](рос.)
- Державний архів Кіровоградської області. Реєстраційна карта служителя Культу. Фонд Р249, оп. 1, спр. 150, С.24 [Архівовано 30 листопада 2016 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про культуру. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
