Хрисіпп
| Хрисіпп | ||||
|---|---|---|---|---|
| дав.-гр. Χρύσιππος ὁ Σολεύς | ||||
| Антична філософія | ||||
 бюст Хрісіппа | ||||
| Народження | 281/278 до н. е. Соли, Кілікія | |||
| Смерть | 208/205 до н. е. Афіни, Греція помер від сміху | |||
| Громадянство (підданство) | Soli[d] | |||
| Знання мов | ||||
| Ім'я при народженні | дав.-гр. Χρύσιππος | |||
| Діяльність | ||||
| Школа / Традиція | стоїцизм | |||
| Основні інтереси | етика, логіка | |||
| Вплинув | Діоген Вавилонський, Арістокреон | |||
| Літературний напрям | стоїцизм[1][2] | |||
| Зазнав впливу | ||||
| Вчителі | Cleanthesd і Аркесілай | |||
| Відомі студенти | Зенон Тарсійський, Діоген Вавилонський, Dioscoridesd і Aristoboulusd[3] | |||
| Історичний період | Елліністична філософія | |||
| Посада | Схоларх стоїчної школиd | |||
| Батько | Apollonius of Tarsusd[4] | |||
|
| ||||
 Хрисіпп у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Хрисіпп (Хрисипп[5]) із Соли (281/278-208/205 до н. е.) — давньогрецький філософ, головний систематизатор раннього стоїцизму, логік, етик, схоларх[6], архонт школи стоїків (232 — 208)[5].
Хрисіпп, син Апполонія, народився у кілікійському місті Сола, походив з фінікійців, займався бігом. Уже в молоді роки приїхав до Афін, де слухав Клеанфа (з яким швидко розійшовся з цілої низки питань), а згодом (ймовірно, у 240-ті роки) — академіків Аркесілая і Лакіда; після смерті Клеанфа очолив школу. Мав разючу широту інтересів і працездатність — писав «по 500 рядків на день» (тому твори Хрісіппа рясніли повторами, протиріччями і відрізнялися поганим стилем). Більша частина каталогу творів Хрісіппа у Діогена Лаертія (який повинен був містити понад 705 назв) втрачена — збереглася 161 назва логічних та частина етичних творів: «Логічні положення», «Діалектичні визначення», «Етичні положення» та ін.) Серед творів, відомих за іншими джерелами (в основному фізичних), найважливіші: «Про сутність», «Про природу», «Про порожнечі», «Про рух»,«Про богів», «Про промисел», «Про душу», а також «Про пристрасті», «Логічні дослідження». Хріссіп помер від сміху, сміючись над самим собою.
Філософія, за Хрісіппом, має три види: логіку, фізику і етику. Якщо порівнювати філософію з плодоносним полем, то огорожа навколо нього буде відповідати логіці, земля і дерева — фізиці, а врожай — етиці.
Логіка підрозділяється на риторику (мистецтво красномовства) і діалектику (мистецтво суперечки). Та, у свою чергу, розпадається на дві області: означуване та звук. Область означуваного має наступні розділи: уявлення, що виникають з судження, підмети та присудки, прямі і зворотні висловлювання, роди та види, міркування, згортання і умовиводи, софізми. До розділів області звуку відносяться частини мови, неправильні звороти і слова, поетичність, двозначність і т. д.
Логіка для Хрісіппа має фізичне коріння, будь-яке міркування виявляється можливим лише завдяки наявності у світі причинності. Усі тіла розподіляються за чотирма категоріями — це субстрат; якість; стан, визначений зсередини; стан, визначений ззовні. Кожна попередня категорія розкривається в наступній. Принципом, за яким оформлюють суще за категоріями, виступає «пневма», розумне дихання. Пневмі іманентно властивий розум (логос), оскільки в ній одночасно здійснюється рух всередину і назовні — рух, властивий тільки логосу. Цей особливий вид руху називається тонічним, тобто «напругою». Напруга є співіснування руху і спокою в одній і тій же сингулярній системі. На думку Хрісіппа, саме таким специфічним рухом забезпечується єдність космосу, тому що в його результаті відбувається експансія найдрібніших речовин в область більших, внаслідок чого будь-яке місце, зайняте кожним з них, займається ними разом. Якщо пневма являє собою діючий принцип каузальних відносин, то логос висловлює конкретні причини. Тонічний рух надає причинності можливість здійснюватися в кожному окремому випадку. У субстраті пневма ще мало проявляє себе, тоді як є якась пропорція повітряноподібної та вогнеподібної сутності, а в стані, обумовленому ззовні, вже повністю розкривається істота каузальності. Завдяки наявності у світі причинності — судження можуть бути істинними або помилковими.
Крім простих суджень, які складаються з одного підмета і одного присудка, бувають судження складові, що включають два і більше простих. Види простих суджень: негативні («день не стоїть»), невизначено-негативні («ніхто не ходить»), обмежувальні («не добра він людина»), стверджувальні («Діон гуляє»), вказівні («він гуляє»), невизначені («хтось ходить»).
Види складних суджень: умовні («якщо на дворі день, то ясно»), ствердно-умовні («оскільки на дворі день, то ясно»), з'єднувальні («і день на дворі, і світло»), роз'єднувальні («або день на дворі, або ніч»), причинні («так як на дворі день, то ясно»), порівняльні до більшого («день більше, ніж ніч»), порівняльні до меншого («ніч менше, ніж день»). У логіці Хрісіппа найбільше значення має трактування умов істинності умовного судження. Цей вид судження вважається, відповідно до Хрісіппа, істинним тільки в тому випадку, якщо протилежність висновку суперечить початку. Так, у судженні «якщо на дворі день, то ясно», «не ясно» суперечить «на дворі день», отже, вислів істинний. Міркуванням (логосом) Хрісіпп називає поєднання великої посилки, малої посилки і висновку. Якщо протилежність висновку суперечить посилкам, то міркування має висновок. Справжнім міркування вважається тоді і тільки тоді, коли висновок утворюється з істинних посилок. Будь-яке міркування з укладенням передбачає п'ять недовідних міркувань.
По-перше, «якщо перше є, то і друге є; але перше є; отож, і друге є». По-друге, «якщо на дворі день, то ясно; але якщо ніч, стало бути на дворі не день». По-третє, «Платон не може бути відразу і живий і мертвий; але Платон мертвий, отож, Платон не живий». По-четверте, «є або перше, або друге, але якщо є перше, стало бути, немає другого». По-п'яте, «або день на дворі, або ніч; ніч не на дворі; отож, на дворі день». Для зведення всіх міркувань з висновком до однієї з перерахованих фігур існували чотири певних «правила» («теми»). Збереглися свідчення тільки про дві «теми». По-перше, «якщо з двох висловлювань випливає третє, то з наявності одного з них за наявності протилежного висновку слідує протилежне іншому вислову». По-друге, «якщо з двох висловлювань випливає третє і якщо є інші висловлювання, з яких можна вивести одну з посилок, то інша посилка разом з цими висловлюваннями потребує висновку (третього висловлювання)». За параметрами системної цілісності та логічності філософських побудов Хрісіппа можна зіставляти, серед античних мислителів, лише з Арістотелем, в логіці ж Хрісіпп перевершує навіть і його. За словами сучасників, «якби боги займалися діалектикою, вони б займалися діалектикою за Хрісіппом». Саме уродженець Сол став творцем першої системи пропозіціональної логіки, яка володіла великими виразними можливостями, ніж сіллогістика Аристотеля.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Encyclopædia Universalis — Encyclopædia Britannica, 1968.
- ↑ Arnim H. v. Aristobulos 17 // Kategorie:RE:Band II,1 — 1895.
- ↑ Smith W. Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology / W. Smith — 1849. — P. 700. — 1219 p.
- ↑ а б Хрисипп // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 701. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- ↑ Хрисіпп із Соли // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.
- Хрисипп // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 701. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Bruhier U. Chrysippe et l'ancien stoicisme. Paris, 1951. 2 bd.
- SVF II–III.; логические фрг.: Hulser K.-H. Die Fragmente zur Dialektik der Stoiker. Stuttgart, 1987–1988. Bd. I — IV.; рус. пер.: Фрагменты ранних стоиков // Пер. и комм. А. А.
- Столярова. М., 1999. T. II часть 1.
- Gould J. B. The Philosophy of Chrysippus. Leiden; N.Y., 1970.
- Tieleman T. Galen and Chrysippus. Argument and Refutation in the De Placitis. Utrecht, 1992. Books II — III.