Матчі Групи 1 першого групового етапу чемпіонату світу з футболу 1978 відбувалися з 2 по 10 червня 1978 року на стадіонах Хосе Марія Мінелья у Мар-дель-Плата та Монументаль у Буенос-Айресі.
До Групи 1 було включено господарів турніру збірну Аргентини, за результатами жеребкування її конкурентами за вихід до другого групового етапу стали збірні Італії, Франції та Угорщини.
Вигравши усі свої матчі у групі, її переможцем стала італійська команда, а другим учасником другого групового раунду з Групи 1 стали аргентинці.
Поз
|
Команда
|
І
|
В
|
Н
|
П
|
ГЗ
|
ГП
|
РГ
|
О
|
Кваліфікація
|
1
|
Італія
|
3
|
3
|
0
|
0
|
6
|
2
|
+4
|
6
|
Вихід до другого групового раунду
|
2
|
Аргентина
|
3
|
2
|
0
|
1
|
4
|
3
|
+1
|
4
|
3
|
Франція
|
3
|
1
|
0
|
2
|
5
|
5
|
0
|
2
|
|
4
|
Угорщина
|
3
|
0
|
0
|
3
|
3
|
8
|
−5
|
0
|
Італійці вважалися фаворитами протистояння, проте саме їх голкіперу Діно Дзоффу довелося діставати м'яч із сітки власних воріт вже на 37-й секунді гри, коли фланговий прохід Дідьє Сікса завершився навісом на Бернара Лякомба, який ударом головою забив перший гол турніру. Швидкий пропущений гол змусив італійців від самого початку гри відійти від улюбленої захисної тактики і грати першим номером. Це їм цілком вдалося, вони захопили ініціативу і раз-по-раз загрожували воротам суперників. Тиск на ворота французів приніс результат ще до завершення першої половини години гри — після декількох рикошетів під час масованої атаки італійців м'яч влучив у Паоло Россі, від якого з лінії воротарського майданчика закотився у ворота.
По перерві тренерський штаб Італії випустив на поле Ренато Дзаккареллі, якому судилося стати автором вирішального гола зустрічі. Вже на 54-ій хвилині він відгукнувся на фланговий простріл і вразив ворота дальнім ударом з льоту. У подальшому збірна Італії продовжувала контролювати гру і довела її до переможного завершення, хоча суперники мали шанси зрівняти рахунок, зокрема після удару Максима Боссі, який пройшов поруч зі стійкою воріт Дзоффа[1].
Початок виступів аргентинців на домашній світовій першості виявився досить нервовим, адже вони пропустили вже на дев'ятій хвилині дебютної гри, коли їх голкіпер Убальдо Фільйоль не зумів зафіксувати м'яч після удару Шандора Зомборі, і Карой Чапо виявився найвправнішим на добиванні. Утім вже за п'ять хвилин господарі схожим чином зрівняли рахунок — після удару зі штрафного цього разу вже угорському воротарю вдалося лише відбити м'яч, і Леопольдо Луке проштовхнув його в сітку воріт.
Зрівнявши рахунок, аргентинці заспокоїлися і почали контролювати гру, перериваючи спроби суперників атакувати дрібними порушеннями правил, які зазвичай арбітри гри залишали поза увагою. Вирішальний гол зустрічі на 83-ій хвилині забив аргентинець Даніель Бертоні, учергове використавши вдалий підбір м'яча. У час, що лишався до завершення гри, угорці не мали реальних шансів її врятувати, натомість їх нападники Тібор Нілаші та Андраш Теречик один за одним заробили свої другі попередження за грубі підкати і були вилучені[1].
У другій грі на турнірі італійці знову мали статус фаворитів протистояння, утім розпочали матч невпевнено, дозволивши угорцям створити декілька гарних нагод відкрити рахунок, що, утім, були змарновані. Натомість ближче до перерви із різницею у хвилину Італія провела дві результативні атаки, у першій з яких Паоло Россі вдало зіграв після рикошету, а в другій відзначився Роберто Беттега, який окрім забитого гола по ходу гри ще тричі влучав у каркас воріт Ференца Месароша.
У другому таймі апеннінці продовжували домінувати і на 61-ій хвилині відзначилися утретє після дального удару Ромео Бенетті. Їх суперники спромоглися лише на гол престижу, автором якого за десять хвилин до завершення гри став Андраш Тот, реалізувавши пенальті. Впевнена перемога збірної Італії дозволила їй забезпечити прохід до другого групового раунду вже після двох перших ігор[1].
Попри домінування у першому таймі французької команди, яка на відміну від першої гри турніру мала можливість виставити усіх свої найсильніших гравців, рахунок перед самою перервою відкрили господарі чемпіонату аргентинці. Їх капітан Данієль Пассарелла реалізував сумнівний пенальті, призначений після того як Маріус Трезор, падаючи у власному карному майданчику, зачепив м'яч рукою.
Рахунок на 60-ій хвилині зрівняв Мішель Платіні, добивши м'яч, що влучив у поперечку воріт суперника після удару Бернара Лякомба. Завершальні півгодини гри пройшли в атаках обох команд, з яких, утім, увінчалася успіхом лише одна у виконанні аргентинців, яку потужним дальнім ударом завершив Леопольдо Луке. Таким чином команда-господар здобула свою другу мінімальну перемогу і достроково пробилася до наступного раунду, на думку багатьох не без сприятливого суддівства[1].
Гра не мала турнірного значення, адже обидві команди, програвши свої перші дві гри, не мали шансів на продовження боротьби, і тренери скористалися можливістю дати зіграти на чемпіонаті своїм резервним гравцям.
Матчу передувала курйозна ситуація — через непорозуміння обидві команди прибули на гру у своїй резервній формі, білих футболках. Початок матчу відклали на 45 хвилин, протягом яких було знайдено рішення, французька збірна позичила комплект форми у місцевої команди «Кімберлі» і грала у зелено-білих смугастих футболках. При цьому комплект форми для польових гравців мав номери з 2 до 11 та з 13 до 16, через що французькі футболісти, заявлені під номерами 12, 18, 19 і 20, що взяли участь у грі, мали на спинах інші номери, а їх справжній ігровий номер визначався лише цифрами на шортах[2].
Сама ж гра мала два різні тайми — у першому глядачі побачили відразу чотири забиті м'ячі, а по перерві обійшлося без голів. У першій половині гри на голи французів Лопеса і Бердолля влучним дальнім ударом відповів Шандор Зомборі, проте вже за хвилини французи повернули собі перевагу у два м'ячі, яка й протрималася до фінального свистка[1].
На момент гри обидві команди вже гарантували собі прохід до другого групового раунду, тож на кону був лише розподіл місць у підсумковій турнірній таблиці групи. Врешті-решт на першому її рядку фінішували італійці, адже єдиний гол зустрічі у середині другого тайму після комбінації за участю декількох гравців завершив їх нападник Роберто Беттега. Протягом решти ігрового часу європейська команда вдало стримувала спроби тиску з боку господарів турніру[1].