Червоний провулок (Житомир)
Червоний провулок — провулок у Богунському районі міста Житомира.
| Червоний провулок Житомир | |
|---|---|
| Місцевість | Кокоричанка, Каракулі, Сурина гора, Хмільники |
| Район | Богунський |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 900 м |
| поштові індекси | 10003 |
| Транспорт | |
| Рух | двосторонній |
| Покриття | асфальт |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Забудова | садибна житлова та багатоповерхова |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | r3646556 |
| Мапа | |
.
Розташований в районі Кокоричанки. Розпочинається провулок від вулиці Перемоги, на Каракулях. Прямує на захід і закінчується кутком поряд з майданом Зарембського у мікрорайоні Хмільники.
Перетинається з провулком Безименського, вулицею Котляревського, 1-м Винокурним провулком. Від Червоного провулку бере початок 2-й Винокурний провулок.
Протяжність провулка — 900 м. Ширина провулка не перевищує 6 м в межах основної траси провулка, у найвужчих ділянках складає лише 3,50 м. Поряд з багатоповерхівками проведено роботи з розширення проїзджої частини до 9 м. Проїзджа частина заасфальтована. Електроосвітлення провулку наявне.
Забудова переважно садибна житлова. Наявні декілька багатоповерхівок.
Початок провулка та його забудова сформувалися ще до початку XX ст. Історична назва — провулок Короля — пояснюється тим, що провулок вів до садиби родини Королів. Голова родини — Олександр Король — почесний громадянин Житомира та потомственний будівничий. Саме він проводив роботи із встановлення у 1874 році хреста над дзвіницею та куполами Спасо-Преображенського собору[1]. Родина Королів і наразі проживає у Червоному провулку.
До середини XX ст. провулок був значно коротшим і доходив лише до Кокоричанського провулка (пізніше — Старопоштовий, а наразі вулиця Котляревського). Як бачимо на мапах часів німецької окупації, провулок все ще підписаний Königsgasse, тобто провулок Короля, хоча невдовзі після встановлення радянської влади провулок перейменовано на провулок Червоний. Місцевим населенням, передусім старожилами, досі вживається стара назва провулка, тобто провулок Короля(-ів).
Ділянка від вулиці Котляревського формувалася та забудовувалася житловими будинками уже після Другої світової війни.
Наприкінці Червоного провулка, на Суриній горі, уже декілька сторіч розташовується садиба шляхетського роду Суриних. Будинок збережений досі, проте майже втратив первісний вигляд. На території домоволодіння дотепер збережена скульптура Діви Марії, що створена у XVIII сторіччі та являє собою найдавнішу пам'ятку монументального мистецтва Житомира[2].
На початку 2000-х років наприкінці провулка будують 10-11 поверхові багатоквартирні житлові будинки та впорядковують прилеглу територію.
- Офіційний геопортал Житомирської міської ради з використанням шару «Історичні плани», «Адресний реєстр». [Архівовано 23 грудня 2021 у Wayback Machine.]
- Мокрицький Г. П. Вулиці Житомира / Енциклопедія Житомира. — Кн. 1. — Житомир: Волинь, 2007. — 640 с. — 1000 прим. — ISBN 966-690-084-X.
- Мокрицький Г. П. Пам'ятки Житомира / Енциклопедія Житомира. — Кн. 2 Т. 1. — Житомир: Волинь, 2009. — 244 с. — 1000 прим. — ISBN 966-690-105-X.
- Борис Дубман. Кокоричанка [Архівовано 25 липня 2021 у Wayback Machine.].
- Історія Спасо-Преображенського кафедрального собору - головного храму древньої Волинської губернії [Архівовано 4 серпня 2019 у Wayback Machine.].
- ↑ КАФЕДРАЛЬНИЙ СОБОР. Історія Спасо-Преображенського кафедрального собору - головного храму древньої Волинської губернії. Архів оригіналу за 4 серпня 2019. Процитовано 24 липня 2021.
Хрести на дзвіниці і куполах собору встановив почесний громадянин Житомира і потомствений будівник Олександр Король (жив він в Червоному провулку в районі нинішніх Хмільників).
- ↑ Мокрицький, Георгій (2009). Пам'ятки Житомира. Енциклопедія Житомира.Том ІІ. Книга 1. Житомир: Волинь. с. 207.