Чорна гвардія
Чорна гва́рдія — збройні загони анархістів часів Громадянської війни в Росії та Україні. Формувалися у 1917-1918 роках, в різних частинах постімперських територій. Так, наприклад, загони чорногвардійців діяли у 1917 році в Україні під проводом Нестора Махна, який сформував полк Чорної Гвардії в Гуляйполі[4].
1917 р. почалися перші спроби створення власних військових формувань. У вересні 1917 р. було оголошено про запис до «Чорної гвардії», куди вступило 60 чоловік місцевої молоді. За твердженням А. Чубенка зброя була куплена на гроші, отримані від експропріації банку. Загін цей був створений в короткий термін. До січня 1918 р. його чисельність досягла 300 чоловік, але у військовому відношенні вона була несильною, оскільки більшість її членів ніколи в армії не служили. Анархісти початку століття не могли виправити положення, оскільки по заповітах ідеології, або ухилялися від військової служби або дезертирували. Тому були докладені зусилля для залучення фронтовиків першої світової війни, що відверто ігнорували «Чорну гвардію». У 1917 році серед анархістів з'явилася майбутні командири Повстанською Армією — Ф. Щусь, П. Гавриленко, О. Марченко увійшли О.Калашников, С. Каретников, П. Петренко, С. Лютий, О. Чубенко, та інші. Майже всі вони були земляками і ровесниками Махна, брали участь у першій світовій війні, деякі навіть були нагороджені георгієвськими хрестами, а в майбутньому стали активними учасниками махновщини[5].На початковому етапі обов'язки таких загонів П. Аршинов характеризує так: а) вести найенергійнішу пропагандистську і організаційну роботу серед селянства; б) безпощадну партизанську боротьбу з ворогами селянства.[6]
Для озброєння «Чорна Гвардія» Махно використовувала вогнепальну і холодну зброю, що відняла в російської армії, місцевих поміщиків, німецьких колоністів і інших заможних людей. В. Белаш навів спогади анархіста з Гуляйполя Н.Зуйченко, що брав участь у перших махновських акціях здобування зброї. Він писав:
"Числа 10 вересня ми, людей 200, виїхали потягом в Горіховий. Зброї, за винятком десяти рушниць і стількох же револьверів, узятих в міліції, у нас не було. На станції Горіховий ми оточили склади полку і в цейхгаузі знайшли рушниці. Потім оточили в містечку штаб, командир встиг утекти, а офіцерів Маруся власноручно розстріляла. Солдати здавалися без бою і охоче складали рушниці, а після роз'їхалися по будинках. Маруся виїхала в Олександрівськ, а ми із зброєю повернулися в Гуляйполе. Тепер було не страшно"[7] .
Це була «армія на колесах». Тачанки, обладнані кулеметами, складали її ядро.
Вже на початку своєї військової діяльності Махно відкинув тактику позиційної війни на захоплення і утримання території, що панувала тоді. Уперше в ХХ столітті він вів лише маневрову війну, обґрунтувавши її концепцію. Тухачевський, Гудеріан і Шарль де Голль схожі концепції подібної війни обґрунтували через 15—20 років опісля.
Аршинов досить красномовно змальовує швидкість пересування, блискавичність дій загону Махна, причому до такої міри, що каральні загони просто не могли усвідомити свою безпорадність. За два-три тижні дій загін цей став предметом жаху не лише для місцевої буржуазії, але і для австро-німецьких властей. Махно мав величезний район військово-революційних дій — від Лозової до Бердянська, Маріуполя і Таганрога, і від Луганська і Гришина до Катеринослава, Олександрівська і Мелітополя. Швидкість пересування була особливістю його тактики. Завдяки швидким пересуванням він завжди як сніг на голову з'являвся в тому місці, де його менше всього чекали.
"Всі ті, хто за останні два-три місяці гетьманщини встигли влаштуватися в старих дворянських гніздах, хто користувався безправ'ям селян, грабуючи їх працю і землю, хто начальникував над ними, раптом виявилися під нещадною, невблаганною рукою Махно і його партизан. Швидкі як вихор, не знаючі страху і жалю до ворогів, налітали вони на поміщицьку садибу, вирубували всіх ворогів селянства, що були на обліку, і зникали. А на інший день Махно здійснював наліт вже на відстані ста з гаком верст від цієї садиби на яке-небудь велике село, вирубував там всю варту, офіцерів, поміщиків і зникав, не давши часу схаменутися німецьким військам, що стояли під боком, і обміркувати, що сталося по сусідству з ними. Наступного дня він знов більш ніж за сто верст від цього села розправлявся з яким-небудь мадярським каральним загоном, що усмиряв селян, або вішав вартових»[6] .
Звістка про укладення Брестського миру і наступ німецьких армій, що почався, була приголомшливою. У квітні 1918 року на Махна вперше напали німецько-гетьманські війська. Виступаючи проти німців треба було думати про створення по справжньому бойової, масової організації з обов'язковою участю носіїв фронтового досвіду. У справі їх агітації було досягнуто певних успіхів. «Чорна гвардія» була розформована, а її члени влиті до складу «Вільних батальйонів революції» — так називалася нова озброєна організація, що підкоряється вже ревкому, оскільки Махно діє спільно з більшовиками.
- ↑ Н. Махно., Дело Труда, № 23-24, апрель-май 1927, с. 8-10 (рос.)
- ↑ Яланський В. Верьовка Л. Нестор і Галина, розповідають фотокартки, Київ-Гуляйполе: «Ярмарок», 1999. 544 с. — ISBN 966-95615-0-7
- ↑ Кравец Ю. П. Знамена повстанческой армии Н. Махно. 1918—1921 гг // Музейний Вісник No 7. — Запоріжжя, 2007. — 190 с. (рос.)
- ↑ Азаров В. Чёрная Гвардия[недоступне посилання з серпня 2019] // Автоном № 20, май 2003. С. 14
- ↑ Волковинский В. Махно и его крах. — М., 1991. — С. 75.
- ↑ а б Аршинов П. История махновського движения (1918—1921 гг.). — Берлин, 1923. — С. 109.
- ↑ Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. - К.: РВЦ "Проза", 1993. С. 21.
- Азаров В. Черная Гвардия[недоступне посилання з серпня 2019] // Автоном № 20, май 2003. С. 14-15
- Волковинский В. Махно и его крах. — М., 1991.
- Волин В. Неизвестная революция, 1917—1921. — М.: НПЦ «Праксис», 2005.
- О. І. Ганжа. Чорна гвардія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 554. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Белаш А.В, Белаш В.Ф Дороги Нестора Махно. — К.: РВЦ «Проза», 1993
- Махно Н. И. Книга вторая. Под ударами контрреволюции // Воспоминания // Азбука анархиста. — М.: Вагриус, 2005
- Шубин А. В. Анархия — мать порядка. Между красными и белыми. — М.: Яуза, Эксмо, 2005.
- Шубин А. В.Махно и махновское движение. — М.: МИК, 1998.
- Тимощук А. В. Анархо-коммунистические формирования Н. Махно (сентябрь 1917 — август 1921). — Симферополь, 1996.
