Перейти до вмісту

Чорна металургія США

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Чорна металургія США — галузь обробної промисловості США. Має високий рівень розвитку. З кінця 19-го століття до 1970-х років, тобто протягом 75 років, США безперервно посідали 1-е місце в світі за обсягами виробництва продукції чорної металургії (чавуну, сталі, прокату). У економіці США у 20 столітті чорна металургія посідала одне з провідних місць за рівнем виробництва і по силі та впливу монополій — її часто називали «ключем»[1] або «барометром» американської економіки (як правило саму по собі, іноді поряд з автомобілебудуванням і енергетикою).[2][3][4][5] В подальшому, роль чорної металургії в економіці США знизилася, крім того, країна втратила домінуючи позиції в світі в цій галузі у зв'язку зі зменшенням виробництва в США та розвитком металургії в інших країнах. Однак, США залишаються серед лідерів в цій галузі.

Історія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Історія чорної металургії США
Гамарні американського металургійного заводу 17 століття. Согас. Реконструкція.

До приходу європейських колоністів металургія заліза у індіанців на території США була відсутня. Перші металургійні заводи — мануфактурного типу — з'явилися на території США у 1630-х роках на північному сході країни — неподалік від антлантичного узбережжя. Вони являли собою доменну піч для виплавлення чавуну і гамарню для виготовлення брускового заліза — напівпродукту, яким користувалися ковалі для виготовлення готових виробів. Виникненню і розвитку металургії у місцях поселення сприяли ліси, що давали деревину для випалу деревного вугілля і поклади болотяної руди. Звідси протягом кількох століть, по мірі освоєння величезних територій, центри металургії розповсюджувалися далі на захід.

У 19 столітті розвиток металургії відбувався в цілому на рівні з тогочасними досягненнями техніки. Багаті поклади залізної руди навколо озера Верхнього і великі поклади вугілля у Пенсильванії дозволили Середньому Заходу стати вогнищем американського виробництва.

Обсяги виробництва чавуну і сталі у США у 1900—2020 роках.

У період з 1880 року до початку 20 століття американське виробництво сталі зросло з 1,25 млн т сталі до понад 10 млн т. Наприкінці 19 століття країна посіла 1 місце в світі за виробництвом сталі і займала його до 1970 року. Для чорної металургії США у 20 столітті характерною була нестабільність у виробництві — у де-які роки виробництво падало майже у 2-4 рази порівняно з попередніми роками (у 1921, 1929—1933, 1938), тобто було чергування років з зростанням і падінням виробництва. Однак, не дивлячись на падіння, навіть у ці роки США залишалися лідерами світового виробництва чавуну і сталі. З розвитком металургії в інших країнах, зокрема в Японії, частка США зменшилася. З 1950 по 1970 рокми частка США у світовому виробництві чавуну знизилася з 45 % до 20 %. У 1970 і 1971 роках США поступилися 1-м місцем у чорній металургії СРСР.[6] :16-17

Чорна металургія Сполучених Штатів пережила спад наприкінці 1970-х років. Через кризу у чорній металургії у 1970-х роках у капіталістичних країнах (англ. Steel crisis) виробництво сталі у США впало з 111,4 млн т у 1973 році і 97,9 млн т у 1979 році до 70 млн т у 1984 році. Падінню виробництва сприяв також імпорт сталі. У 1980-х — 1990-х роках багато заводів, в тому числі великих, було закрито, де-котрі з них було перетворено на музеї просто неба.

У 1980-х роках з'явилися заводи з установками безпосереднього одержання заліза. У 21 столітті спостерігається зростання частки сталі виплавленної з металобрухту, аніж з чавуну.

Загальні данні

[ред. | ред. код]
Доменні печі.
Установка прямого відновлення заліза компанії «Клівленд-Кліфс» у місті Толедо (штат Огайо).

У 2023 році в країні було вироблено 20,6 млн т чавуну, 81,4 млн т сталі і 90,5 млн т готового прокату. США посідають 4-е місце в світі за виробництвом сталі (після Китаю, Індії і Японії), 8-е місце за виробництвом чавуну і 3-е місце за виробництвом готового прокату (після Китаю і Індії) (данні 2023 року). В наш час (2023) для чорної металургії США характерним є домінування виробництва сталі переплавкою металобрухту порівняно з обсягами виробництва первинної сталі, тобто виготовленої за схемою руда — чавун — сталь. З чавуну виплавляють лише 31,7 % сталі у кисневих конверторах, 68,3 % сталі виплавляється з металобрухту і іншої залізовмісної сировини у електросталеплавильних печах. Мартенівського виробництва в країні немає (з 1993 року). За показником споживання сталі на душу населення, який становить для США 266,3 кг (2023 рік), країна посідає 14 місце в світі.[7]:17 Американська металургія у 2023 році виробила сталі на оціночну вартість біля 110 мільярдів доларів, що на 15 % менше, ніж у 2022 році, коли було вироблено металургійної продукції на 128 мільярдів доларів. Чавун, одержаний у доменних печах, переплавляється на сталь, лише частина його розливається на розливних машинах з одержанням бабкового чавуну. Майже вся одержана сталь, призначена для прокатного виробництва, розливається на установках безперервного розливу сталі з одержанням сталевих заготовок і слябів. У 2023 році на установках безперервного розливу сталі було розлито 99,7 % виплавленної сталі, лише 0,3 % було розлито з отриманням зливків.[8] У 2017 році було виготовлено лише 295 тис. т зливків.[9]

Сталеплавильний цех.
Листопрокатний стан.

У 2023 році на штат Індіану припадало приблизно 24 % від загальнодержавного об'єму виробництва сталі, за нею слідували штати Огайо — 12 % та Пенсильванія і Техас — по 5 %. Жоден інший штат не виробляв сталі більш ніж 4 % від загальнодержавного об'єму виробництва сталі. Головні центри чорної металургії — передмістя Чикаго, Пітсбургу, Детройта.

У 2014 році у галузі працювало 149 тис. осіб на заводах і 89 тис. осіб на ливарнях. У 2020 році біля 0,3 % всього населення США працювало у чорній металургії країни.[10]

В США налічується 12 металургійних заводів повного виробничого циклу, всі вони належать лише 2 компаніям — «Ю. С. Стіл» і «Клівленд-Кліфс». Крім того, існує ще 105 заодів неповного циклу, що виробляють лише сталь і прокат, і належать 49 компаніям. Такі заводи тут називаються «міні-заводами». У 2022 році найбільшими металургійними компаніями США були «Клівленд-Кліфс», «Карпентер Технолоджі» (Carpenter Technology), «Кемешл Металс Компані» (Commercial Metals Company), «Нукор» (Nucor), «Стіл Дайнемікс» (Steel Dynamics) і «Ю. С. Стіл».

Листовий прокат у рулонах.

З кінця 1990-х років в США почалося зростання виробництва заліза прямого відновлення (1-й завод з його виробництва з'явився у 1980-х роках), яке продовжилося у перші десятиріччя 21 століття. З 510 тис. т у 1998 році виробництво заліза зросло до 1560 тис. т у 2000 році і 5240 тис. т у 2022 році.[11][12] У 2023 році США посідали лідируючі позиції на північноамериканському ринку заліза прямого відновлення, випереджаючи Канаду і Мексику.

США є великим імпортером чавуну, сталі, металобрухту, металопрокату й напівпродуктів для прокатного виробництва.[13] Через те, що велика залежність США від імпорту металобрухту і напівпродуктів досягла такого рівня, що може загрожувати національній беспеці, з ініціативи Міністерства торгівлі США для підтримки американського виробника 8 березня 2018 року було прийнято указ президента США про 25 % мито на імпорт певних видів сталевої продукції (виключення є лише для окремих країн).[14][15]

Виробництво основних видів сировини, палива і продукції чорної металургії США, млн. т.[16][17]
1990 1995 2000 2001 2005 2010 2015 2020 2022
Залізна руда Видобуток 56,4 62,5 63,1 46,2 54,3 49,9 46,1 38,1 39,00
Імпорт 18,1 17,3 15,7 10,7 13,0 6,4 4,6 3,24 3,04
Експорт 3,2 5,3 6,1 5,6 11,8 10,0 7,5 10,4 11,4
Кокс Виробництво н.д. 21,5 19,1 17,2 15,2 13,6 12,5 9,390 10,3
Імпорт н.д. 1,65 3,43 2,12 3,2 1,1 0,127 0,147 0,061
Експорт н.д. 0,68 1,04 0,97 1,59 1,33 0,777 0,62 2,12
Чавун Виробництво 49,7 50,9 47,9 42,1 37,2 26,8 25,4 18,3 21
Імпорт 0,349 2,36 4,97 4,37 6,03 3,78 4,53 4,5 4,58
Експорт 0,014 0,056 0,072 0,044 0,051 2,22 0,017 0,036 0,01
Залізо прямого відновлення Виробництво 0,390 0,460 1,56 1,2 0,220 — 1,1 3,35 5,24
Імпорт 0,333 1,19 1,09 1,65 2,17 1,64 1,86 1,36 1,48
Експорт 0,004 0,005 0,002 0,001 — 0,001 0,02 0,688 0,052
Сталь Виробництво н.д. 95,2 102 90,1 94,9 80,5 78,8 72,7 80
Імпорт1 н.д. 4,72 7,76 5,84 6,27 4,60 6,62 н.д. 5,07
Експорт1 н.д. 0,418 0,102 0,127 0,304 0,609 0,138 0,11 0,11
Металопрокат Виробництво н.д. 88,4 99 89,7 95,2 75,7 78,5 73,5 77
Імпорт2 н.д. 22,1 34,4 27,3 29,1 21,7 35,2 20,0 25
Експорт2 н.д. 6,4 5,9 5,6 8,5 11,0 9,0 6,8 8
Примітки. 1. Сталеві зливки, блюми, заготовки, сляби. 2. Готовий прокат і сталева заготовка.

Шлак, побічний продукт, що утворюється при виробництві чавуну і сталі, є відходом. Однак, він затребуваний у виробництві бетону і будівництві доріг. У 2017 році галузь виробила приблизно, оціночно, 14-19 млн т шлаку, з яких 6-7 млн т доменного і 8-12 млн т сталеплавильного шлаку. У 2017 році в США було продано або використано 16 млн т шлаку різних металургійних виробництв на загаьну суму 398 млн доларів.[18]

Сировинна база

[ред. | ред. код]
Залізорудний кар'єр Галл-Раст-Магонінг родовища Месабі Залізорудного району озера Верхнього.
Родовища залізорудного району озера Верхнього.

США мають поклади всіх необхідних корисних копалин для розвитку чоної металургії. Великі поклади заліза пов'язані з породами докембрійського фундаменту Північно-Американської платформи у районі озера Верхнього і плато Колорадо. Залізорудний басейн Верхнього озера, розташований біля західного берега Верхнього озера, є одним з найбільших залізорудних басейнів світу. Він знаходиться на території штатів Міннесота, Вісконсин і Мічиган. У 20 столітті він давав понад 4/5 видобутку залізної руди у США.[19] :62 Сьогодні (2025) частину кар'єрів закрито, в інших ведеться видобуток відкритим способом. На північному сході США є поклади магнетитів, з яких найбільшим є Андірондакське (Adirondack iron ore district) у штаті Нью-Йорк, з запасами 900 млн т і вмістом 30 — 35 % заліза. На півдні США, у штаті, Алабама, знаходиться велике родовище гематитів і бурих залізняків з запасом 1 млрд т, що містять біля 35 % заліза.[6] :62 З 2-ї половини 20 століття чорна металургія США задовольняла потреби у руді за рахунок внутрішнього видобутку лише частково. Видобуток коливається у межах 90 млн т, в той же час з Канади, Венесуели, Бразилії і інших країн довозилося біля 60 млн.т. Об'єм видобутку всередині країни не збільшувався.[6] :62

Перевезення котунів водним транспортом.

У 2019 році було видобуто 48 млн т залізняку. У 2023 році вся залізна руда в США видобувалася відкритим способом у 7 кар'єрах, розташованих у штатах Мічиган і Міннесота. 98 % видобутої руди використовується у чорній металургії, інші 2 % — використано у неметалургійних цілях. Руда збагачується і грудкується на місці видобутку або неподалік від нього. У 2023 році США виробили рудних матеріалів на оціночну вартість 7,5 млрд доларів, що на 22 % більше, ніж 6,2 млрд доларів у 2022 році.[20]:100 Виробництво котунів значно переважає над виробництвом агломерату. За оцінками, у 2023 році США видобули 1,6 % і спожили 1,4 % світового видобутку залізної руди.[20]:100

США мають значні поклади кам'яного вугілля в межах Північно-Канадської платформи у породах середнього і верхнього карбону у Іллінойському і Пітзбурзькому басейні, а також у Передапалачському перегині. На заході США у Скелястих горах є вугленосні мелові і палеогенові відклади.

Перевезення рудних матеріалів, вапняку і палива з місць видобутку до споживачів здійснюється залізничним і водним транспортом.

Підприємства чорної металургії

[ред. | ред. код]
Розташування заводів повного циклу з доменними печами у США у 2025 році.

У 2000 році в США було 13 металургійних заводів повного виробничого циклу. З тієї пори їх кількість зменшилася, склавши у 2017 році 9 працюючих і 1, що перебував у простої. Станом на 2024 рік в США 9 заводів повного виробничого циклу, на яких є доменні печі. На заводи повного циклу припадає 31 % сталі, що виплавляється. Всі заводи повного циклу знаходяться під управлінням лише 2 компаніями — «Ю. С. Стіл» (4 заводи) і «Клівленд-Кліфс» (5 заводів). У США було біля 112 міні-заводів або спеціалізованих заводів, що у 2013 році виробили 59 % від загального об'єму виробництва сталі у США. Спецзаводи використовують в ролі сировини чавунний і сталевий брухт і переплавляють його у електросталеплавильних печах.

Зменшилася й кількість металургійних заводів повного циклу — з 18 у 2007 році до 12 у 2023 році. Всі великі металургійні заводи повного циклу виробництва, на яких працюють доменні печі, залишилися лише на північному сході країни (в минулому географія розташування таких заводів була дещо ширшою).

Заводи повного металургійного циклу

[ред. | ред. код]

Завод Гері

[ред. | ред. код]
Завод Гері. Аерофотознимок 2024 року.
Докладніше: Металургійний завод Гері

41°37′00″ пн. ш. 87°21′00″ зх. д. / 41.61667° пн. ш. 87.35000° зх. д. / 41.61667; -87.35000

Завод Гері розташований у місті Гері у штаті Індіана, на південному березі озера Мічиган. Став до ладу 1908 року. Належить компанії «Ю. С. Стіл». Найбільший металургійний завод компанії і один з найбільших металургійних заводів США. У складі заводу 4 доменних печі, 3 сно́вних кисневих конвертори з горішньою продувкою, 3 кисневих конвертори з продуванням знизу, вакуумний дегазатор, 4 МБЛЗ для виробництва слябів, кілька прокатних станів. Продуктивність його по сталі становить 7,5 млн т на рік.[21] У 1970 роках кількість працюючих на заводі доходила до 30 тис. осіб, у 2023 році вона становила 2246 осіб.

Завод Грейт Лейкс

[ред. | ред. код]

42°17′19.7″ пн. ш. 83°06′33.6″ зх. д. / 42.288806° пн. ш. 83.109333° зх. д. / 42.288806; -83.109333

Завод Грейт Лейкс.

Завод Грейт Лейкс (англ. Great Lakes Works, також англ. U.S. Steel Ecorse, U.S. Steel Zug Island) розташований у місті Ікорсі (штат Мічіган), біля міста Детройта, на березі ріочок Руж і Детройт. Розташований на штучному острові Цуг (Zug Irland), утвореному після прориття судноплавного каналу навколо території заводу. Належить компанії «Ю. С. Стіл». Лише за 4 км від нього — великий металургійний завод Дірборн. Став до ладу 1902 року. У 1940-х роках кількість працівників на заводі сягала 16000 осіб.[22] У 2002 році National Steel Corporation збанкрутувала і продала завод компанії «Ю. С. Стіл» за 850 млн долларів.

Прокатні цехи віддалені від основної частини заводу пристанню для яхт і зводом компанії Praxair, що постачає промислові гази, такі як кисень, азот і водень, багатьом металургійним заводам країни.[23][24] З 2-го кварталу 2020 до грудня 2021 доменний цех перебував у простої. Після зупинки заводу у 2020 році кількість працівників було скорочено з 1545 до 500 осіб.[22]

Завод Граніт-Сіті

[ред. | ред. код]

38°41′41.5″ пн. ш. 90°07′53.7″ зх. д. / 38.694861° пн. ш. 90.131583° зх. д. / 38.694861; -90.131583

Завод Граніт-Сіті (англ. Granite City Works) розташований у місті Граніт-Сіті у штаті Ілінойс (пердмістя Сент-Люїса), на лівому березі річки Міссісіпі. Належить компанії «Ю. С. Стіл». До складу заводу входять 2 доменних печі, 2 кисневих конвертори з верхньою продувкою, піч-ківш, УБРС для виробництва слябів, прокатні стани. Завод має док на річці Міссіссіпі. Продуктивність заводу по сталі становить 2,8 млн т на рік.[21] Завод став до ладу у 1895 році, у 1927 році був придбаний компанією «Ю. С. Стіл». З 2015 по 2018 роки перебував у простої.[25][26]

Завод Мон Веллі

[ред. | ред. код]
Докладніше: Edgar Thomson Steel Works

40°23′31.2″ пн. ш. 79°51′14.4″ зх. д. / 40.392000° пн. ш. 79.854000° зх. д. / 40.392000; -79.854000

Доменний і сталеплавильний підрозділ «Едгар Томсон» заводу «Мон Веллі».
Коксове відділення заводу «Мон Веллі».

Завод «Мон Веллі» (англ. Mon Valley Works) розташований у Норт-Браддок, передмісті Пітсбурга. Фактично є металургійним комбінатом. Його цехи в минулому були окремими підприємствами, об'єднаними компанією «Ю. С. Стіл», якій вони тепер належать. Розташовані вздовж берегів річки Мононгахелла. Комбінату належат 3 підрозділи — сталеварне «Едгар Томсон» (в минулому окремий завод), що має у своєму складі доменний і сталеплавильний цехи, прокатний підрозділ — в минулому відомий як завод «Ірвін» (англ. Irvin plant) і Клеіртонський коксовий завод (англ. Clairton plant). Коксовий завод має продуктивність 4,5 млн т коксу на рік. Вантажі до заводу і з нього доставляються річковим і залізничним транспортом. Завод має 2 доменних печі. Сталь розливається на установці безперервного лиття заготовок, побудованій у 1992 році.

Завод Індіана Харбор

[ред. | ред. код]

41°41′08.6″ пн. ш. 87°25′28.4″ зх. д. / 41.685722° пн. ш. 87.424556° зх. д. / 41.685722; -87.424556

Завод Індіана Харбор.

Завод Індіана Харбор (англ. Indiana Harbor Works) розташований у місті Іст-Чикаго (штат Індіана), за 20 км від Чикаго, на південному березі озера Мічиган, на правому березі гавані Індіана. З 2020 року належить омпанії «Клівленд-Кліфс», у минулому належав компанії «Інленд-Стіл-Компані» (у 1893—1998 роках) і «Іспат Інленд» (у 1998—2020 роках). Продуктивність — 4 млн т сталі на рік. У складі заводу 3 доменних печі (наприкінці 2024 року працювала 1), 4 кисневих конвертори, установка вакуумної дегазації, 3 МБЛЗ, прокатні цехи. На заводі працює 3431 особа (2023 рік).[27]

Завод Бернс Харбор

[ред. | ред. код]

41°38′14.9″ пн. ш. 87°08′24.2″ зх. д. / 41.637472° пн. ш. 87.140056° зх. д. / 41.637472; -87.140056

Завод Бернс Харбор.

Завод Бернс Харбор (англ. Burns Harbor Works) розташований у місті Портедж (штат Індіана), на березі озера Мічиган. Це найсхідніший з 3 металургійних заводів розташованих на березі озера Мчиган. Належить компанії «Клівленд-Кліфс». На заводі 2 доменних печі, модернізована коксова батарея потужність заводу 5 млн т сталі на рік. Був побудований компанією Bethlehem Steel у 1964 році, належав пізніше ArcelorMittal Burns Harbor. Завод постачає прокат автомобільній, трубній, суднобудівельній, вагонобудівній та іншим галузям. Після збанкрутування Bethlehem Steel завод придбала ISG за 1.3 млрд доларів у 2003 році. У ISG завод викупила Mittal за 4,5 млрд доларів у 2004 році. Належав ArcelorMittal.[28][29]

Завод Мідлтаун

[ред. | ред. код]

39°29′10.8″ пн. ш. 84°23′07.8″ зх. д. / 39.486333° пн. ш. 84.385500° зх. д. / 39.486333; -84.385500

Завод Мідлтаун (англ. Middletown Works) розташований у місті Мідлтаун (штат Огайо). Заснований 1900 року компанією «Армко» (з 1989 року «А. К. Стіл») і належав їй до 2020 року, коли був проданий компанії «Клівленд-Кліф». Основні виробничі потужності — коксове відділення, доменна піч, конверторний цех, 2-хструмкова слябова МБЛЗ, прокатний цех зі станом гарячої прокатки, 5-иклетьовий стан холодної прокатки, лінія електроцинкування, лінія алітирування вуглецевої і неіржавної листової сталі, дресирувальні стан і установка відпалу розпущених рулонів. Продуктивність заводу — 3 млн т сталі на рік. Кількість робітників — 2363 (на 2024 рік).[30] Планують замінити доменну піч установкою прямого одержання заліза і 2 електросталеплавильними печами для переплавлення одержанного заліза, прибрати коксовий завод.[31][32]

Завод Клівленд

[ред. | ред. код]

41°27′52.2″ пн. ш. 81°40′33.5″ зх. д. / 41.464500° пн. ш. 81.675972° зх. д. / 41.464500; -81.675972

Завод Клівленд (вигляд у південному напрямку). Фото 2024 року.

Завод Клівленд (англ. Cleveland Works) розташований у місті Клівленді (штат Огайо), на березі річки Каяхоґа. Належить компанії «Клівленд-Кліфс». Розташування на березі судноплавної річки Каяхоґа дає заводу вихід до озера Ері, яким на нього постачаються вантажі. Для перевезень використовується також залізниця. У складі заводу 2 доменних печі, 2 сталеплавильних цехи з кисневими конверторами і машинами безперервного лиття заготовок, 84-дюймовий стан гарячої прокатки, лінія щавлення, багатоклітьовий прокатний стан, лінія гарячого оцинкування. Кокс на завод надходить з коксового заводу у Воррен (штат Огайо). На заводі працює 2161 робітник (дані на грудень 2023 року), потужність заводу по сталі становить 3,4 млн т на рік.[33] Завод побудовано у 1913—1916 роках компанією Corrigan, McKinney Steel Company, у 1935 році був придбаний компанією Republic Steel Corporation. Певний час належав LTV Corp, АрселорМиттал. У 2020 році придбаний компанією «Клівленд-Кліфс».

Завод Дірборн

[ред. | ред. код]

42°18′19.9″ пн. ш. 83°09′40.2″ зх. д. / 42.305528° пн. ш. 83.161167° зх. д. / 42.305528; -83.161167

Завод Дірборн. Фото 1973 року.

Завод Дірборн (англ. Dearborn Works) розташований у місті Дірборн (штат Мічиган) на березі річки Руж, належить компанії «Клівленд-Кліфс». В наш час (2023) основні виробничі потужності включають доменну піч, кисневі конвертори, дві печі-ковша, вакуумний дегазатор, дві слябові МБЛЗ, багатоклітьовий стан холодної прокатки лінії щавлення та лінію гарячого цинкування. На заводі працює 1181 робітник (дані на грудень 2023 року), потужність заводу по сталі становить 3 млн т на рік.[34] Завод став до ладу 1920 року і разом з розташованим безпосередньо біля нього заводом Рівер Руж (англ. Ford River Rouge complex) був частиною єдиного виробничого комплексу, що належав автомобільній компанії «Форд». У 2007 році завод було продано російській компанії «Северсталь», яка у 2014 році продала його компанії «А. К. Стіл» за 707 млн доларів, в якої його у 2020 році викупила «Клівленд-Кліфс».

Заводи безпосередньо відновленного заліза

[ред. | ред. код]

У США є 4 заводи з прямого одержання заліза — 1 з виробництва металізованих котунів в Луїзіанф і 3 з виробництва гарячобрикетованого заліза у Індіані, Огайо і Техасі. Ці 4 заводи поставили сировини для металургійних заводів на суму 2,1 млрд доларів.[20]

Заводи неповного циклу

[ред. | ред. код]

Компанії чорної металургії

[ред. | ред. код]

За період з 2000 по 2023 рік внаслідок поглинань і змінення виробничих ланцюгів кількість металургійних компаній, що мають заводи повного виробничого циклу, знизилася з 13 до лише 2 — «Клівленд-Кліфс» і «Ю. С. Стіл».

Клівленд-Кліфс

[ред. | ред. код]
Штаб-квартира компанії «Клівленд-Кліфс» у Клівленді.

Компанія «Клівленд-Кліфс» заснована у 1847 році як гірничо-видобувне підприємство. Штаб-квартира її розташована у Клівленді (штат Огайо), а підприємства — у багатьох місцях США і у Канаді. Компанія володіє металургійними заводами повного циклу у містах Іст-Чикаго, Бернс-Гарбор (штат Індіана) і Клівленд (штат Огайо), Мідлтауні (Огайо), Дирборні (Мічиган). Вона володіє також кар'єрами, збагачувальними комбінатами. Виробляє кислі і основні котуни і сировину для установок прямого одержання заліза. У 2019 році придбала компанію AK Steel Corporation, що мала понад як 100-річну історію, з заводами Мідлтаун, Дирборн і Ешлент (демонтований після придбання). Є найбільшим постачальником сталі для автомобільної промисловості у Північній Америці. На заводі Мідлтаун планує демонтувати доменну піч і коксовий завод.

Компанія володіє власним науково-дослідним і інноваційним центром, розташованим у місті Мідлтаун у штаті Огайо. Компанія працює у США і Канаді, в ній зайнято біля 27000 осіб.[35]

Ю. С. Стіл

[ред. | ред. код]
Штаб-квартира «Ю. С. Стіл» у 2025 році.

Компанія «Ю. С. Стіл» заснована у 1901 році банкиром Джоном Морганом шляхом злиття металургійних компаній Carnegie Steel Company, Federal Steel Company, National Steel Company. Їй належать металургійні заводи повного виробничого циклу Гері, Мон Веллі, Грейт-Лейкс, Граніт-Сіті, коксохімічні заводи. Володіє родовищем Масабі у Залізорудному басейні Верхнього озера, де з видобутої руди виготовляється на 2 ГЗК 22 млн т котунів. На одному з цих ГЗК, Кітакському (англ. Keetac facility), у 2024 році вперше на підприємствах компанії розпочато виробництво металізованих котунів. Крім того, компанії належать кілька металургійних заводів неповного циклу, розташованих у різних місцях США.[21][36] Штаб-квартира компанії розташована у місті Пітсбурзі, у будинку побудованому у 1979 році (планується переїзд на інше місце).

У грудні 2023 року було заявлено про наміри продажу компанії «Ю. С. Стіл» японській металургійній компанії «Ніппон-Стіл».[25][26]

За кордоном компанія володіє заводом Ю. С. Сліл Кошице у Словаччині (з 2000 року), крім того, з 2003 по 2012 рік вона володіла Смедеревським металургійним комбінатом у Сербії.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

На початку 20 століття науковими дослідженнями у сфері чорної металургії займалися вищі навчальні заклади, з якими взаємодіяли металургійні компанії. В наш час компаніії мають свої власні науково-дослідницькі підрозділи і центри. Такі центри є, зокрема, у компаній «Ю. С. Стіл» у місті Манголл[37] і «Клівленд-Кліфс» у місті Мідлтаун. Крім того, існує Американський Інститут заліза і сталі, некомерційна професіональна Асоціація технології чавуну і сталі (англ. Association for Iron and Steel Technology, Варрендейл, біля Пітсбургу, штат Пенсильванія), що видає щомісячник «Iron and Steel Technology», Американський інститут гірничих, металургійних і нафтових інженерів (Сан-Рамон, штат Каліфорнія), Американське товариство металознавства (англ. American Society for Metals, штат Огайо).

Екологія

[ред. | ред. код]
Забруднення повітря металургійними заводами у США у 1970-х роках. Бірмінгем.

Чорна металургія в США, як і в усьому світі, є одним з найбільших забруднювачів навколишнього середовища — повітря і водних ресурсів. Проблемами екології займаються Агенція з охорони довкілля США, крім того, галузь співпрацює з провідними університетами щодо пошуку способів мінімізації викидів СО2.

Одна з екологічних проблем — зниження викидів оксидів вуглецю у атмосферу — вуглекислого газу. Змінення клімату залишається важливою світовою політичною проблемою. В металургії основними джерелами таких викидів є доменне виробництво і киснево-конверторне виробництво, які є необхідними ланками у виробничому ланцюжку заводів повного виробничого циклу. У США через зниження обсягів доменного і киснево-конверторного виробництва і зростаючими обсягами переплавки металобрухту у електросталеплавильному виробництві чорна металургія Сполучених Штатів, як заявляється спостерігаючі органи країни, має найнижчі показники викидів вуглекислого газу на тону продукції (American Iron and Steel Industry, 2009b). — Кливленд-Клиф применила водород как частичную замену кокса.[38][35] Але все одно хочуть демонтувати цю піч і замінити її установкою прямого одержання заліза і 2 електропечами. Має зменшити викиди парникових газів на 1 млн т на рік.[39] Електротехнічна сталь є ключовим компонентом деяких екологічних технологій.[40] Розвиток електросталеплавління у США розглядається як 1 зі способів розвитку безвуглицевої металургії.

В США переплавляється велика кількість металобрухту від автомобілів. У ньому містяться ртутні вимикачі. У серпні 2006 року Агенція з навколишнього середовища США оголосила національну програму з вилучення всіх доступних ртутних перемикачів з автомобільного брухту з досягненням ефективності вилучення 80-90 % до 2017 року. За національною програмою планувалося вилучити до 40 млн ртутьвмісних вимикачів. Це значно скоротить викиди ртуті у атмосферу четвертим за обсягами викидів її джерелом у США — печей, що переплавляють металобрухт.[41][42] У лютому 2008 року будо зібрано 1 млн ртутних автомобільних перемикачів, що склало понад 1 т ртуті, що могла потрапити у навколишнє середовище.[42] Данною Національною програмою визначено норми викидів у повітря для металургійних заводів не тільки ртуті, але й інших речовин.

Більшість старих великих металургійних заводів повного циклу виробництва розташовані на північному сході країни, в районі прісноводних Великих озер (на берегах озер або на берегах річок, що впадають у Великі озера) і, відтак, є забруднювачами не лише повітря, а й важливих джерел питної води. Державними органами встановлено норми скидів для заводів, однак, через аварії на заводах можлві несанкційні скиди забруднювачів. Наприклад, у 2019 році на заводі Бернс Харбор зламався насос циркуляції води у системі газоочистки доменного газу. Це змусило завод забирати воду з озера Мічиган. Оскільки насоси системи очистки води не працювали, вода стала «одноразовою» — замість очищення її і повторного використання у замкнутій системі очищення доменного газу, її довелося скидати неочищенною у річку Літл-Кальюмет-Рівер (англ. Little Calumet River). До річки потрапили ціаніди і аміачний азот. Постраждали водні тварини, було припинено забор питної води поблизу і закрито пляжи. Заводом було скинуто на кілька мільйонів галонів забрудненої води більше, ніж зазвичай. Насоси починили через 5 днів.[43]

За перевищення норм викидів та несанкційні викиди у повітря і воду компаніям виписуються штрафи, що залежно від масштабів порушень можуть сягати від десятків тисяч до кількох мільйонів доларів.[44][45][46][22][47][48] Компанії доволі часто порушують норми викидів і часто перевищують їх у дуже багато разів.[46][49] З 2003 по 2007 рік компанія U.S. Steel порушила норми дозволів Національної системи ліквідації викидів забруднюючих речовин на одному лише заводі Грейт Лейкс понад 170 разів.[50]

Заводи і компанії інколи одержують гранти на поліпшення екологічності свого виробництва.[51][52][53][54]

Планують замінити доменну піч установкою прямого одержання заліза і 2 електросталеплавильними печами для переплавлення одержанного заліза, прибрати коксовий завод.[31][32]

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Problems of American Small Business. Part 10. U.S. Government Printing Office, Washington, 1947]. Page 1864. (англ.)
  2. ↑ 1945 Extension of Reciprocal Trade Agreements Act. U.S. Government Printing Office, Washington, 1945. Page 1020. (англ.)
  3. ↑ How Much Railroad Plant Is Needed? // Railway Age. Vol. 122, April 5, 1947, № 14]. Page 1022. (англ.)
  4. ↑ Foreign Trade and Tariff Proposals. U.S. Government Printing Office, 1968. 2249. (англ.)
  5. ↑ Raymond A. Mohl, Neil Betten. Steel City: Urban and Ethnic Patterns in Gary, Indiana, 1906—1950. Holmes & Meier, 1986. Page 4. (англ.)
  6. ↑ а б в Г. Г. Ефименко, А. А. Гиммельфарб, В. Е. Левченко. Металлургия чугуна. — Издание второе. — К.: Вища школа. — 1974. (рос.)
  7. ↑ World Steel in Figures 2024 (PDF). World Steel Association. 2024. Процитовано 15 грудня 2024.
  8. ↑ 2024 Minerals Yearbook. 2024 P. 94. (англ.)
  9. ↑ 2017 Minerals Yearbook. 2020 P. 37.1. (англ.)
  10. ↑ Rickard, Stephanie J. (2020). Economic Geography, Politics, and Policy. Annual Review of Political Science. 23: 187—202. doi:10.1146/annurev-polisci-050718-033649. (англ.)
  11. ↑ Iron and Steel. Minerals Yearbook 2000. 2001. P. 40.5 (англ.)
  12. ↑ Iron and Steel. Minerals Yearbook 2022. 2024. (англ.)
  13. ↑ Iron and Steel. // Mineral Commodity Summaries 2024. U.S. Geological Survey, Reston, Virginia: 2024. pp. 94 — 95. ISBN 978-1-4113-4544-7 (англ.)
  14. ↑ Horsley, Scott (8 березня 2018). Trump Formally Orders Tariffs on Steel, Aluminum Imports. NPR. Архів оригіналу за 31 грудня 2019. Процитовано 14 березня 2018.
  15. ↑ Iron and Steel. Minerals Yearbook 2019. 2020. (англ.)
  16. ↑ Iron Ore Statistics and Information. https://www.usgs.gov. U.S. Geological Survey. Процитовано 3 січня 2025. (англ.)
  17. ↑ Iron and Steel Statistics and Information. https://www.usgs.gov. U.S. Geological Survey. Процитовано 3 січня 2025. (англ.)
  18. ↑ Slag—Iron and Steel. // 2017 Minerals Yearbook. U.S. Department of the Interior, U.S. Geological Survey, 2020. P. 69.1 — 69.8. (англ.)
  19. ↑ Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  20. ↑ а б в Iron ore. // Minerals Yearbook. U.S. Geological Survey, 2024. (англ.)
  21. ↑ а б в Locations. https://www.ussteel.com. United States Steel Corporation. 2024. Процитовано 15 грудня 2024. (англ.)
  22. ↑ а б в Steel mill at Zug Island still operating with a fraction of the workforce it once had. Detroit Free Press. 2024. Процитовано 15 грудня 2024. (англ.)
  23. ↑ Great Lakes Ssteel Works. https://clui.org. Center for Land Use Interpretation. 2024. Процитовано 15 грудня 2024. (англ.)
  24. ↑ United States Steel Great Lakes Works. Abandoned. 17.04.2024. Процитовано 15 грудня 2024. (англ.)
  25. ↑ а б Future of Granite City plant in limbo after Japanese company buys U.S. Steel. St. Louis Public Radio. 18.12.2023. Процитовано 31 грудня 2024. (англ.)
  26. ↑ а б As U.S. Steel-Nippon deal waits for OK, hundreds of Granite City steelworkers still in limbo. Charter Communications. 18.10.2024. Процитовано 31 грудня 2024. (англ.)
  27. ↑ Indiana Harbor. https://www.clevelandcliffs.com. Cleveland-Cliffs Inc. 2024. Процитовано 28 грудня 2024. (англ.)
  28. ↑ Burns Harbor. https://www.clevelandcliffs.com. Cleveland-Cliffs Inc. Процитовано 17 листопада 2024. (англ.)
  29. ↑ Burns Harbor Works. ttps://clui.org. CLUI. Процитовано 17 листопада 2024. (англ.)
  30. ↑ Middletown Works. https://www.clevelandcliffs.com. Cleveland-Cliffs Inc. Процитовано 17 листопада 2024. (англ.)
  31. ↑ а б A $500M grant for Middletown Works could have a ripple effect on Ohio's green economy. https://www.wcpo.com. Scripps Media, Inc. Процитовано 17 листопада 2024. (англ.)
  32. ↑ а б Middletown’s Cleveland-Cliffs to become one of several green steel plants in the U.S. https://www.fox19.com. A Gray Local Media Station. 25.03.2024. Процитовано 17 листопада 2024. (англ.)
  33. ↑ Cleveland. https://www.clevelandcliffs.com. Cleveland-Cliffs Inc. Процитовано 17 листопада 2024. (англ.)
  34. ↑ Dearborn Works. https://www.clevelandcliffs.com. Cleveland-Cliffs Inc. Процитовано 17 листопада 2024. (англ.)
  35. ↑ а б Cleveland-Cliffs Completes Successful Blast Furnace Hydrogen Injection Trial at Middletown Works. https://www.clevelandcliffs.com. Cleveland-Cliffs Inc. 8/05/2023. Процитовано 3 січня 2025.
  36. ↑ Investors News Details. https://www.clevelandcliffs.com. Cleveland-Cliffs Inc. Процитовано 17 листопада 2024. (англ.)
  37. ↑ U. S. Steel’s Research and Technology Center. https://www.ussteel.com. United States Steel Corporation. 2024. Процитовано 15 грудня 2024. (англ.)
  38. ↑ https://www.greencarcongress.com/2023/05/20230509-cliffs.html
  39. ↑ https://www.gem.wiki/Cleveland-Cliffs_Middletown_steel_plant
  40. ↑ https://pubs.usgs.gov/periodicals/mcs2024/mcs2024-iron-steel.pdf
  41. ↑ Iron and Steel. // Minerals Yearbook. 2008. P. 37.1. (англ.)
  42. ↑ а б Iron and Steel. // Minerals Yearbook. 2009. P. 37.1. (англ.)
  43. ↑ Cleveland Cliffs LLC, Burns Harbor (formerly ArcelorMittal Burns Harbor), Portage, Indiana. Unated States Environmental Protection Agency. 20.05.2024. Процитовано 1 грудня 2024.
  44. ↑ U.S. sues AK Steel on pollution. https://www.marketwatch.com. MarketWatch, Inc. 20.06.2000. Процитовано 17 листопада 2024. (англ.)
  45. ↑ EPA probes air quality near ArcelorMittal's Cleveland mill. Advance Local Media LLC. 9.03.2008. Процитовано 1 грудня 2024.
  46. ↑ а б Environmental groups file notice to sue over air pollution concerns at Dearborn factory. https://www.detroitnews.com The Detroit News. www.detroitnews.com. 3.03.2021. Процитовано 17 листопада 2024. (англ.)
  47. ↑ https://www.freep.com/story/news/local/michigan/wayne/2016/11/23/us-steel-fined-michigan/94338764. Процитовано 2 січня 2025. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  48. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою EP не вказано текст
  49. ↑ https://www.insurancejournal.com/news/midwest/2018/04/05/485479.htm
  50. ↑ {{cite web |url= }https://eponline.com/articles/2007/02/01/us-steel-to-pay-300000-fine-for-zinc-ammonia-discharges.aspx |title= |author= |date= |website= |publisher= |archive-url= |archive-date= |url-status= |access-date=2 січня 2025}
  51. ↑ https://www.yahoo.com/news/middletown-works-steel-plant-may-021030152.html. {{cite web}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка); Пропущений або порожній |url= (довідка)
  52. ↑ https://www.clevelandcliffs.com/news/news-releases/detail/629/cleveland-cliffs-selected-to-receive-575-million-in-us. Процитовано 2 січня 2025. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  53. ↑ https://www.energy.gov/articles/biden-harris-administration-announces-6-billion-transform-americas-industrial-sector. Процитовано 2 січня 2025. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  54. ↑ (PDF) https://d9-wret.s3.us-west-2.amazonaws.com/assets/palladium/production/mineral-pubs/iron-steel/myb1-2011-feste.pdf. Процитовано 2 січня 2025. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чорна_металургія_США&oldid=44283322