Швидкісна залізниця Мангайм — Штутгарт

Швидкісна залізниця Мангайм — Штутгарт
Країна	Німеччина
Адміністративна одиниця	Баден-Вюртемберг
Обмеження швидкості	78 метр на секунду
Дата офіційного відкриття	9 травня 1991
Обслуговується маршрутом	IC 61
Ширина колії	європейська колія
Довжина або відстань	99 км
Тип електрифікації	15 кВ змінного струму електрифікаціяd
Номер залізничної лінії	770
Швидкісна залізниця Мангайм — Штутгарт у Вікісховищі

Швидкісна залізниця Мангайм — Штутгарт (нім. Schnellfahrstrecke Mannheim–Stuttgart) — залізниця завдовжки 99 км у Німеччині, яка сполучає міста Мангайм і Штутгарт. Офіційне відкриття лінії відбулося 9 травня 1991 року, а сполучення «Intercity-Express» розпочалося 2 червня. Тоді ж була відкрита високошвидкісна залізниця Ганновер — Вюрцбург. На будівництво цієї залізниці було витрачено приблизно 4,5 мільярда німецьких марок, вона має 15 тунелів і понад 90 мостів.

Планування

Планування нової залізниця між Мангаймом і Штутгартом (двома найбільшими містами Баден-Вюртемберга) розпочалося в 1970 році. Залізничні колії, які вона замінила, повторювали рельєф місцевості та слідували річкам і долинам, що призводило до крутих ухилів і гострих кривих і, отже, непридатних для швидкісних поїздів. Федеральний транспортний план 1973 року містив наступні мінімальні вимоги до змішаного руху для розміщення важких, повільних вантажних поїздів і легких швидких пасажирських поїздів:

• максимальний ухил 1,25% (іноді 2,0%)
• криві з невеликим вильотом і мінімальним радіусом від 4800 до 7000 м
• максимальна швидкість на лінії від 250 до 300 км/год
• середні витрати на будівництво від 30 до 50 мільйонів німецьких марок за кілометр
• сполучення між двома залізничними вузлами.

Схема маршруту

Щоб виконати ці вимоги, необхідно було побудувати велику кількість споруд, таких як мости та тунелі.

Крім того, довелося шукати нову технологію: тунель Форст по всій своїй довжині знаходиться нижче рівня ґрунтових вод і потребує нової технології водовідведення. Фройденштайнський тунель проходить через пористі товщі гірських порід, які протікають в результаті проливних дощів на схилах над ним. Ця геологічна особливість вимагала дорогих засобів захисту, які були використані вперше.

Перша заява про планування маршруту Мангайм — Штутгарт була опублікована в 1974 році. Федеральне міністерство транспорту видало дозвіл на будівництво в 1975 році, а будівництво розпочалося в 1976 році. Понад 6000 заперечень призвели до деяких змін маршруту під час будівництва. Будівництво деяких дільниць часом повністю припинялося. У семи місцях протести прилеглих мешканців призвели до будівництва тунелів мілкого закладення. Найдовшим тунелем такого типу був Пфінгстберзький тунель, який веде через ліс, оголошений водоохоронною зоною, поблизу Мангайм-Рейнау .

Маршрут має (порівняно низький) максимальний градієнт 12,5 на тисячу з кривими, які мають нормальний радіус 7000 м і мінімальний радіус 5100 м. Підйоми обмежені максимум 80 мм. Проектна швидкість для поїздів ICE становить 300 км/год, місцями обмежена до 250 км/год. Для запланованих операцій спільного використання траси пасажирськими і вантажними поїздами, а також для операцій з технічного обслуговування були передбачені роз'їзди кожні п’ять-сім кілометрів.

Будівництво

Першу дистанцію завершено 31 травня 1987 року між вузлом Рейнської залізниці в Мангеймі та Грабен-Нойдорфом . Остання секція — друга галерея Фройденштайнського тунелю, яка завершена за кілька місяців до відкриття всієї лінії. Комерційна експлуатація почалася в 1991 році.

Перед початком пасажирських перевезень було здійснено дві тисячі випробувальних рейсів для ознайомлення водіїв з технічними характеристиками водіння на високошвидкісних трасах, такими як сигналізація в кабіні та запобігання застосуванню екстреного гальмування.

Операції

Залізниця Мангайм — Штутгарт відкрита для комерційних операцій 9 травня 1991 року, а перший рейс ICE на цьому маршруті відбувся 2 червня. Максимальна швидкість спочатку становила 250 км/год з 280 км/год, дозволених для подолання затримок. Максимальна швидкість наразі становить 250 км/год незалежно чи є затримки чи ні. Відкриття лінії скоротило час у дорозі від Мангайма до Штутгарта з 90 до 44 хвилин в 1991 році. До 2007 року час у дорозі було скорочено ще до 35–38 хвилин.

З моменту відкриття на цьому маршруті працюють лінії ICE:

• Лінія 11: Берлін-Східний, Берлін-Головний, Берлін-Шпандау, Брауншвайг, Кассель-Вільгельмсгее, Фульда, Франкфурт-на-Майні, Мангайм, Штутгарт, Ульм, Аугсбург і Мюнхен (відправлення кожні дві години в обидва кінці)
• Лінія 22: Гамбург, Ганновер, Геттінген, Кассель-Вільгельмсгее, Фульда, Франкфурт, Мангайм, Штутгарт (відправлення кожні дві години в обидва кінці)
• Лінія 42: Амстердам/Дортмунд, Дуйсбург, Дюссельдорф, Кельн, Франкфуртський аеропорт – Мангайм, Штутгарт, Ульм, Аугсбург і Мюнхен (відправлення кожні дві години в обидва кінці)

Потяги, що курсують між Гайдельбергом і Карлсруе (включно з TGV), також використовують північну частину цього маршруту.

Хоча роз'їзди збудовані кожні 5-7 км, щоб дозволити вантажним поїздам курсувати на тій самій лінії та в той самий час, що й пасажирські поїзди, їх трафік перенесено на ніч, коли пасажирські поїзди не курсують.

Література

• Joachim Seyferth: Die Neubaustrecken der Deutschen Bundesbahn. Wiesbaden 1983 (нім.)
• Ernst Rudolph: Eisenbahn auf neuen Wegen: Hannover–Würzburg, Mannheim–Stuttgart. Darmstadt 1989, ISBN 3-7771-0216-4 (нім.)
• Berndt von Mitzlaff, Ralf Roman Rossberg: Jahrbuch des Eisenbahnwesens 42: Hochgeschwindigkeitsverkehr. Darmstadt 1991, ISBN 3-7771-0234-2 (нім.)
• Bundesbahndirektion Karlsruhe: Streckenkarte Neubaustrecke Mannheim–Stuttgart 1:100.000. Karlsruhe 1990 (нім.)
• Neue Bahnhöfe an der Neubaustrecke Stuttgart-Mannheim in db. 11/1988. Stuttgart 1988 (нім.)