Шевченко Максим Леонардович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Шевченко.
Шевченко Максим Леонардович
рос. Максим Леонардович Шевченко
Народився22 лютого 1966(1966-02-22) (58 років)
Москва, РСФСР, СРСР
Країна СРСР
 Росія
ДіяльністьЖурналист, редактор, телеведучий, політик, проагандист
Alma materМосковський авіаційний інститут (1990) і Moscow school number 1249d
Знання мовросійська[1]
ЧленствоРада при Президенті РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людиниd, Ізборський клуб[2], second Civic Chamber of the Russian Federationd, third Civic Chamber of the Russian Federationd і Legislative Assembly of Vladimir Oblastd
Конфесіяправослав'я
У шлюбі зNadezhda Kevorkovad
Нагороди«Срібна кнопка YouTube»
«Золотое перо России» (2008)
IMDbID 11761501

Макси́м Леона́рдович Шевче́нко (нар. 22 лютого 1966 року, Москва) — російський, журналіст, телеведучий, пропагандист, політик та громадський діяч.

Депутат Законодавчого зібрання Владимирської області VII скликання з 9 вересня 2018 року. Член Ради при президенті Російської Федерації по розвитку цивільного громади і правам людини (2012—2018). Член Суспільної палати Російської Федерації другого і третього складів (2008—2012).

Біографія

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Дід Шевченка по матері, Василь Фомич Юськович, походив з селян Західної Білорусі. Відсидів рік за шпигунство на користь Польщі по звинуваченню у тому, що він за завданням розвідки мав підірвати міст через Волгу[3]. Дід був професором і займався викладанням фізики в Ульянівському педагогічному інституті, володів п'ятьма мовами. За переконаннями — комуніст. Бабця по матері, Номоконова Нона Петрівна, — дочка революціонера Номоконова Петра Кузьмича, який був евенком за походженням (також є далеким родичем радянського снайпера Семена Номоконова).[4] Василь Фомич і Нона Петровна переїхали жити до Москви[5]. За одними даними, його тато — єврей, за іншими — українець[6][7], працював геофизиком у Туркменії, Сибиру, Печорському вугільному басейні[8] та на Мангишлаці.[9]

Мати (нар. 1932) — з Благовещенська[4][10].

Освіта

[ред. | ред. код]

Закінчив 3-ю спеціальну школу з поглибленим вивченням німецької мови. Навчався у одній школі зі Станіславом Белковським[11][12][13].

У 1990 р. закінчив Московський авіаційний інститут ім. Серго Орджонікідзе за спеціальністю «Конструювання та технологія електронних обчислюваних засобів». Має незакінчену другу вищу освіту зі сходознавства — прослухав курс лекцій в Інституті країн Азії та Африки МГУ з історії культури та арабської мови[14][15].

Викладацька діяльність

[ред. | ред. код]

З 1993 по 1995 рік викладав історію Росії та історію Західної Європи у православній класичній гімназії «Радонеж-Ясенево».[14]

Робота журналістом, теле- і радіоведучим

[ред. | ред. код]

З 1989 по 1991 р. працював спеціальним кореспондентом газети «Вісник християнської демократії», яку видавав Християнсько-демократичний союз Росії.[14]

З 1994 по 1995 р. працював редактором у педагогічній газеті «Перше вересня».

З 1991 по 1996 рік керував відділом поезії літературного журналу «Твёрдый ЗнакЪ».

У виданні «Независимая газета» з січня 1996 року вів спеціалізовану шпальту, присвячену релігійним проблемам; з січня 1997 року — відповідальний редактор додатку «НГ-релігії».[14]

За пору роботи у «НГ» неодноразово виїжджав у спеціальні відрядження до «гарячих точок»: у 1996 та 1997 рр. — до Афганістану, у 1996—1998 рр. — неодноразово до Північного Кавказу: у Чечню та Дагестан[14].

Автор великої кількості публікацій, у яких він висловлює свої погляди на релігійну, культурну та воєнну тематику.[16] Керівник Центру стратегічних досліджень релігії та політики сучасного світу.

У 2002 р. вперше з'явився на телебаченні у кадрі в якості гостя ток-шоу Володимира Познера «Времена» на каналі ОРТ. Також багато виступав у програмі Світлани Сорокіної «Основний інстинкт».[17]

З жовтня 2005 по червень 2011 рр., прийнявши запрошення Костянтина Ернста, вів авторське суспільно-політичне ток-шоу «Судіть самі» на «Першому каналі». У 2007 та 2008 рр. — ведучий теледебатів кандидатів у депутати Держдуми та президента Росії на тому ж каналі. У 2008 р. за свою професійну діяльність у рамках телепередачі «Судіть самі» отримав премію Союзу журналістів Росії «Золоте перо Росії».[18][19][20][21][22]

Також Шевченко — частий гість ранкового шоу «Сергій Стіллавін та його друзі» радіостанції «Маяк» та передачі «Особлива думка» на станції «Эхо Москвы».

Влітку 2009 р. спільно з окружною державною ТРК «Ямал-Регіон» підготувив ток-шоу «Цивілізація-Північ».[23]

Автор проектів «НГ-Релігії», політико-філософського тижневика «Смысл», прес-клубу «Східна політика»; експерт з проблем етнокультурної та релігійної тематики.[24]

Разом з медіа-ідеологом Мариною Леско модерував проєкт «Астана у віртуальному просторі Second Life».[25]

2 вересня 2009 року Шевченкові було відмовлено в отриманні візи для подорожі до Грузії у складі делегації «суспільної комісії з врегулювання гуманітарних наслідків грузино-російського конфлікту»[26].

В 2012 р. вів програму «У контексті» на «Першому каналі». Через 6 років після звільнення з каналу визнав: «Працюючи ведучим на „Першому каналі“, я повинен був говорити не те, що думаю, а те, чого вимагає редакційна політика».[27][28]

З 2013 року — гість програми «Позиція» на радіостанції «Російська служба новин». З березня 2015 року — колумніст радіостанції Коммерсантъ FM у програмі «Точка зору».[29] Також працював редактором інтернет-видання «Кавказька політика».[30]

У вересні 2015 р. перейшов на НТВ[31]. З 6 вересня по 27 грудня 2015 р. був ведучим інформаційно—аналітичної програми «Точка», з 22 січня по 18 березня 2016 р. разом з Сергієм Мінаєвим вів ток-шоу «Більшість».[32][33]

З 7 грудня 2016 року вів нічну авторську програму «Один» на радіостанції «Эхо Москвы».

Суспільна та політична діяльність

[ред. | ред. код]
Максим Шевченко на засіданні Ради з розвитку цивільного суспільства і правам людини 14 жовтня 2014 р.
  • З 2012 по 2018 рр. був членом Ради при Президенті Російської Федерації з розвитку цивільного суспільства і правам людини.
  • З 2012 по 2018 рр. входив до складу Ради при Президенті Російський Федерації з міжнациональних відносин.[43][44]
  • Постійний член Ізборського клубу.
  • Є фундатором та директором «Фонду незалежних інформаційних досліджень», Фонду «Кавказський Цивільний Форум», «Фонда содействия развитию культурного многообразия народов» (разом з Олександром Бородаєм), Фонду підтримки історичних традицій «Повернення» (разом з Петром Мультатулі), Видавництва «Незалежний Релігійний Огляд» (разом з Віталієм Третьяковим), Видавничого Дому «Контент» (разом з ЗАО «Росбалт»), ТОВ «Кавказська Медіагруппа», та ін.[45]

Участь у лівому русі

[ред. | ред. код]

З жовтня 2017 р. — член правління Лівого фронту[46][47].

На початку 2018 р. Шевченко став довіреною особою кандидата від КПРФ Павла Грудініна[48], підтримував його на президентський виборах[49][50].

У червні 2018 року став одним з керівників виборчого штабу кандидата від КПРФ Вадима Кумина на виборах мера Москви[51].

16 червня 2018 року був выдвинут КПРФ кандидатом у губернатори Владимирської області. Сам Шевченко позначив, що це пов'вязано, зокрема, з тим, що він дуже добре знає цей регіон. Також він очолив список КПРФ на виборах у региональный парламент[52].

3 серпня виборчком Владимирської області відмовив Максиму Шевченко у реєстрації, посилаючись на те, що він не подолав «муніципальний фільтр», представивши недостатню кількість підписів муніципальних депутатів, 6 серпня був зареєстрований список на вибори у Законодавче зібрання на чолі з Шевченко.[53][54] Виборча кампанія була побудована на жорсткій критиці діючої губернаторки Світланы Орловой[55][56].

9 вересня 2018 року обраний депутатом Законодавчого зібрання Владимирської області, де зайняв пост керівника фракції КПРФ, а також увійшов у склад комітету обласного парламента з аграрної політиці, природокористування та екології, а також став членом Комітета з питань промислової політиці, інвестицій, малого і середньому бізнеса, стратегічного планування і власності.[57]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Одружений на Любові Шевченко (Цветковій), колишній журналістці телеканала «Перший ярославський». Тато двох дітей.[58] Перша дружина — журналістка російського державного телеканалу «Russia Today» Надія Кеворкова[59][60][61].

У квітні 2020 р. Максима Шевченка госпіталізували із двосторонньою пневмонією тільки після того, як він сам звернувся у приватну клініку, де зробили комп'ютерну томографію і біохімічний аналіз крові, після чого підтвердили діагноз запалення легенів. Про це він розповів 8 квітня в ефірі радіостанції «Эхо Москвы». За словами журналіста, у нього протягом 10 днів була висока температура, але російські лікарі відмовляли його робити тест на коронавірус і намагалися переконати в діагнозі ГРВІ. Дільничний лікар і зовсім сказав журналісту, що у нього ГРЗ.[62] «Здати тест на коронавірус складніше, ніж поставити запитання Путіну на „Прямій лінії“ (щорічний прямий ефір, під час якого президнт РФ відповідає на запитання громадян)», — каже він. Наразі Шевченко у лікарні, де лікарі також не знають, де результати його тесту на коронавірус.[63]

Заявив, що офіційна статистика захворюваності знижується. Незважаючи на результати тестів, Шевченко впевнений, що захворів на COVID-19. «Я перехворів на коронавірус, як і величезна кількість інших людей. Статистика знижується, а лікарні переповнені хворими з пневмонією. Лікарі — святі люди, які тут працюють, кажуть, що немає різниці і двостороння пневмонія одне і те ж, що і COVID-19. Вони навіть діагноз вже стали ставити COVID-пневмонія. Ви навіть не уявляєте, яка кількість реально хворих людей», — наголосив Шевченко. Він впевнений в наявності корупційної схеми навколо тестів на коронавірус. «Ці тести просто хтось отримав контракт, величезні гроші, і тепер вся країна змушена сидіти і залежати від чиїхось злочинних дій. Тести — це абсолютна розводка і комерційне шахрайство! Вони нічого не показують і, спираючись тільки на тести, можна довести людину до смерті», вважає журналіст.[64]

Погляди

[ред. | ред. код]

Шевченко називає себе інтернаціоналістом[65], вважає себе безумовним державником, але не є імперіалістом. Говорить, що ніколи не сприйме розпад СРСР, виступає за розрив співпраці Росії з НАТО[66].[67] Щодо своїх релігійний поглядів у інтерв'ю интернет-виданню «Релігія та ЗМІ» позначив наступне: «Я був і лишаюся православним християнином, членом Руської Православної Церкви Московського патриархата. У мене є добрі знайомі серед мусульман і серед православних, серед протестантів і серед атеїстів, серед комуністів і серед демократів».

У 2013 р. Шевченко називав геноцид росіян у Чечні «легендою, що не має достатньо внятного підтвердження», оскільки масштабне вбивство росіян «відбулося після початку масових бомбардувань Грозного».[68]

У 2014 р. Шевченко висловився з приводу підсумків царювання Романовых: «Династія Романовых, починаючи з Олексія Михайловича, та Петра, — це, швидше, династія окупантів на руській землі».[69]

У грудні 2014 року виступав за війну з Україною: «Воювати слід по-справжньому. Цей закон — закон війни. Я за війну… Ті російські військові, що там [в Україні] перебувають… туді відправлені у спеціальне відрядження. І ще раз підкреслю, дивно було би, якщо б їх там не було. Чесно кажучи, тоді можна було б здивовано подивитися на наш уряд… Грош ціна була би такому уряду». Вважав, що «слід було брати Мариуполь», і що «війна не повинна обмежуватися ось цим простором двох анклавів (ДНР і ЛНР)».[70][71]

У 2015 р. схвалив Міжнародний руський консервативний форум за участі фашистських партій у Петербурзі: «Росія бореться не з фашизмом, а з ліберал-фашизмом, тому участь представників фашистський партій у „Міжнародному руському консервативному форумі“ — це нормально». За його словами, те, що Росія дає майданчик для виступу всіх політичних сил — це добрий знак. Росія дає висловитися тим політикам, яких виключили з політичного діалогу у Європі. «Це значить, у Росії більше демократії, ніж у Європі».[72]

У жовтні 2015 р. член Ради з прав людини при президентові Росії Максим Шевченко попросив Володимира Путіна створити на федеральному рівні спеціальну групу з розслідування вбивств журналістів у Дагестані, а також запропонував законодавчо прирівняти замах на життя журналіста до замаху на життя суспільно значущої особи.[73]

В економіці Шевченко схвалює інфляцію («Діло в тому, що інфляція не є бідою. Інфляція є природним інструментом подолання економічної кризи. І штучне стримування грошової маси, інфляції, на руку тільки тім спекулянтам, що працюють з доларами»), продовольче ембарго («Ці санкції [продембарго] введені правильно, коли вони були введені, я їх відразу підтримав.[74] Я вважаю, що міжнародні спекулянти, знищуючи російське сільське господарство і внутрішнє сільгоспвиробництво, завалюють Росію продукцією чужого сільгоспвиробництва, підтримують чужі країни і просто висмоктують з нашого населення гроші… А ми що, самі не можемо виробляти молочні продукти? Ось і навчимося») зі знищенням «санкційних» продуктів («Ну, ось я, припустимо, бачив в інтернеті репортаж про знищення там кількадесятьох тонн польського сала.[75] Вам шкода польського сала? Ви вважаєте, що польське сало за будь-яких обставин потрапити до соціально незахищених росіян?»).[76]

Добре відгукується про Фонд Карнеги, у якому працював: «Є ЗМІ, припустімо, які мають західне походження, ось „Карнеги“, наприклад.[77] Мені дуже подобається „Карнеги“, загину проти того, щоб його подвергали якимось репресіям.»[78]

Шевченко вітає дезурбанизацию: «переїзд російського населення у село приведе до стабільності, у кожній сім'ї буде по п'ять дітей».[79] Геїв між тим називає «зброєю антихриста»[80]

У 2017 р. Шевченко рішуче висловився у захист російського олігарха Сулеймана Керимова[81], арештованого у Ніцці. Керимов, на думку Шевченко, — «один із стовпів російського легального, респектабельного бізнесу».[82]

30 січня 2018 року в ефірі радіо «Комсомольська правда» М. Сванідзе вступив у спір з М. Шевченко щодо відповідальності І. Сталина за катастрофічні поразки Радянської армії на початку Другої Світової війни в СРСР.[83] У ході спору Сванідзе пообіцяв ударити Шевченко, а той встав і запропонував зробити це. Сванідзе ударив Шевченко по обличчю, а той кількома ударами у відповідь повалив Сванидзе на піл студії.[84]

У травні 2018 року заявив про вихід із Ради при Президенті РФ з прав людини у знак протесту на відмову даного органу обговорювати публічні массові арешти та побиття у Москві невідомими озброєними формуваннями митингарів під час акції «Він нам не цар» 5 травня 2018 р.[85] Його рішення публічно підтримав відомиі телеведучій Володимир Познер, назвавши Раду «декоративним органом, який за час свого існування не схвалив жодного рішення».[86] Пізніше Шевченко заявив, що влада готує «козаків» для придушення мирних протестів та назвав їх «чоррносотенцями»: «Ми з подивом дізнаємося, що в Москві є якісь станиці та хутори, які представляють ось ці озброєні люди у формі. Ніколи в Москві не було жодного козацтва. Козаки були на Дону, на Кубані, на Тереку, у Сибіру, на Яїку. Центральна Росія — Москва, Петербург та інші міста й села Центральної Росії — ніколи не знали жодного козацтва. Тобто ми маємо справу з чорносотенними бойовиками фашистського спрямування».[87]

Виступає проти пенсійної реформи у Росії.[88]

На думку Шевченко «ліві є по суті лібералами, ми виступаємо за свободу… не через розвиток капіталізму і великого капіталу, а через підпорядкування капіталізму і великого капіталу інтересам народу… ми повинні вирвати з пазурів колоніального капіталу нашу Батьківщину!».[89] «Я вітаю конфлікт з Заходом, розрив зв'язків з Заходом. Чим більше моя країна розірве фінансових, інформаційних, економічних, політичних чи воєнних зв'язків з Заходом, тим ліпше».[90]

Щодо Криму сприймає його окупацію позитивно, вважає його російською територією. Коментуючи у грудні 2018 р. ситуацію навколо Матроського бульвару («серця історії міста»), заявив, що «вже другий губернатор намагається зламати об коліно дух Севастополя» і оцінив дії виконавчої влади, що перешкоджають його реконструкції, як «політичний маразм».[91]

Є шанувальником соціалізму Нестора Махно, який «допоміг більшовикам розбити українських націоналістів і Денікіна».[92]

Схвалює воєнне присутність РФ у ЦАР, вважає що це важливіша країна Африці: «Це буквально розсипи алмазів, розсипи золота і уранові родовища. ЦАР — одна з найбагатших на корисні копалини країн в Африці». В інтерв'ю заявляв, що це дозволяє проводити політику в усіх навколишніх країнах, відразу стаючи оператором по всій Західній і Центральній Африці.[93] Вітає відправлення російських ЧВК у Лівію «з точки зору захисту національних інтересів нашого народу»: «якщо би відправлення воєнних підрозділів було в інтересах руського народу, ось він від цього богатів та процвітав би… Від цього у нього збільшувалося би там внутрішнє виробництво і з'являлися би #нові ринки збуту.»[94]

Схвалює діяльність ЧВК «Вагнера».[95]

Виступає за відродження звичаю кровной помсти у Росії.[96]

З оптимізмом сприйняв результати президентських виборів в Україні та перемогу В.Зеленського.[97]

Оцінки

[ред. | ред. код]

По свідоцтву Дар'ї Митиної, «Макс Шевченко — це людина, у якої немає поглядів, він однаково пристрастно, однаково переконливо може відстоювати будь-яку позицію».[98]

Публіцист Олександр Скобов називав Шевченко фашистом «з певним налітом лівизни»[99].

На думку письменника і публіциста Д. Л. Бикова, висловленому у газеті «Собеседник», серед лібералів Шевченко має репутацію фундаменталіста, його регулярно називають «людожером, провокатором і фанатиком», а також, «Шевченко займає у оцінці близькосхідної ситуації радикальну позицію» у підтримку ісламістського руху Хамас і проти Израиля. Аналогічної думки про Шевченко дотримується у статті в журналі «Континент» публіцист Т. Боярский.[100]. Завідувач відділом «Независимой газеты» Олександр Шерман вважає позицію Шевченко упередженої і стверджує, що Шевченко спотворює факти, описуючи арабо-ізраїльський конфлікт[101]. Публіцист Л. А. Радзиховский у газеті «Єврейське слово» висловив думку, що «Шевченко став, можна сказати, неофіційним послом Хамас у Росії».[102] Заяву Шевченка про те, що ідеологія Хамас тотожня до християнських демократів, розкритикував філософ и політолог Олександр Дугін[103]:

…Замечательные люди дикторами у нас работают на Первом канале, утверждающие, что «Хамас» — это аналог социал-демократии, христианской демократии. Конечно, это исламистское движение, ваххабитское движение, фундаменталистское движение. Мы знаем даже программу партии «Хамас». Смысл её сводился: ислам — наше решение. Вот с какими программами эта партия победила на выборах. И я просто удивлюсь некоей пристрастности наших людей, которые настолько любят фундаментальный исламизм, работая на Первом канале, что уже для этого утверждают самые нелепые вещи.


…На Першому каналі у нас працюють дикторами чудові люди, які стверджують, що «Хамас» — це аналог соціал-демократії, християнської демократії. Звичайно, це ісламістський рух, ваххабитский рух, фундаменталістський рух. Ми знаємо навіть програму партії «Хамас». Сенс її зводився до того, що іслам — наше рішення. Ось з якими програмами ця партія перемогла на виборах. І я просто дивуюся якоїсь упередженості наших людей, які настільки люблять фундаментальний ісламізм, працюючи на Першому каналі, що вже для цього стверджують найбезглуздіші речі.

Політолог і політичний географ Д. Б. Орешкин у «Еженедельном журнале» розкритикував і спростував заяву Шевченко в ефірі «Эха Москвы» про те, що буцімто під час сталінський репресій не було массових судових процесів, у яких би підсудними було 58 людей, як у справі про терористичний акт в Нальчику у 2005 році. Орешкін вказує, що по одній тільки справі «Всеукраїнського центрального блоку» восени 1937 року в Соловецькому таборі засуджені і розстріляні 134 людини, навіть якщо не брати до уваги масові позасудові розправи.[104][105]

27 липня 2011 року Російський єврейський конгрес звернувся з листом до Громадської палати РФ із закликом виключити Максима Шевченка з її лав та направив лист керівництву «Першого канала» із закликом припинити співпрацю з Максимом Шевченком, прибравши з нічного ефіру випуски його щотижневого ток-шоу «Судите сами». Пізніше конгрес звернувся до редакції радіо «Эхо Москви» із закликом ввести мораторій на ефіри за участю Шевченка.[106] Це відбулося після того, як тележурналист назвав А. Брейвика, який скоїв у Норвегии подвійної терористичний акт, «крайнім любителем політики Израиля». Розвиваючи свою думку, він підкреслив: «Політика держави Ізраїль по щодо палестинців… нагадує у багатьох моментах нацистську політику у Німеччині щодо євреїв». Головний редактор радіостанції «Эхо Москвы» О. О. Венедиктов у свою чергу відмовився призупиняти співпрацю, пояснюючи це тим, що «свобода слова важливіша, ніж образливі і провокаційні заяви по відношенню до будь-якої держави».[107]

Про розпад СРСР:

Біловезька угода 1991 року, що була підписана у маленькому партійному будиночку у Беловежській пущі Ельциным, Кравчуком і Шушкевичем, — було, є і залишається кричущим прикладом зради інтересів народів заради інтересів, бажань і сподівань вузької групи номенклатури і бюрократії.

Щодо президентських виборів у США 2008:

… я тут побився об заклад з багатьма — впевнений, що Маккейн переможе у вівторок.[108]

Про пропаганду гомосексуалізму:

Вся ця пропаганда гомосексуалізму — це спроба зміни людської природи та людської етики. І зміни в тому сенсі, що людей хочуть перетворити на істот абсолютно керованих, невпевнених у собі, невпевнених настільки, що вони навіть не знають хто вони за своєю сексуальністю — чоловіки чи жінки. Позбавити людину тієї фундаментальної, базової ідентичності, яка їй дана.[109]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Вища професійна нагорода Союзу журналістів Росії «Золоте перо Росії» (2008).
  • Подяка Президента Російської Федерації (23 квітня 2008) — «за інформаційне забезпечення і активну громадську діяльність з розвитку громадянського суспільства у Російський Федерації».[110]
  • Срібна кнопка YouTube, якою нагороджують за досягнення каналом відзначення у 100 000 (сто тисяч) підписників чи більше (2017).

Книги

[ред. | ред. код]
  • Шевченко М. Л., «Сквозь мутное время. Русский взгляд на необходимость сопротивления духу века сего». {{{Заголовок}}}. — М. : Центрполиграф, 2013. — 320 с. — 3000 прим. — ISBN 978-5-227-04755-7.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ https://izborsk-club.ru/11046
  3. ↑ Особое мнение. Максим Шевченко. 22.05.2008. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  4. ↑ а б Максим Шевченко в Амурской области на YouTube
  5. ↑ Азар И. «Собянин по происхождению — коренной евразиец». [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.] // Лента.ру, 30.07.2013
  6. ↑ Максим Шевченко: Две страны с одной историей. [Архівовано 12 липня 2018 у Wayback Machine.] // Правда.ру, 24.12.2013
  7. ↑ Вот и у меня вопрос возник. Мне сказали: «Ты — русский». Хотя у меня отец украинец. Отец Чаплин и Максим Шевченко против 'быдла с голыми животами' [Архівовано 8 грудня 2020 у Wayback Machine.] // You Tube
  8. ↑ . «У меня отец был геофизиком. Он работал в советском одном из ведущих институтов, добывал для страны нефть и газ. Мой отец работал в Туркмении, мой отец работал на Мангышлаке, в Сибири, на Печорских месторождениях.» — Максим Шевченко: Мой отец был геофизиком. [Архівовано 7 грудня 2020 у Wayback Machine.] // You Tube
  9. ↑ Еврей по отцу. Архів оригіналу за 27 квітня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  10. ↑ Итоговый стрим (22.08.2018) Обман Орловой, враньё Путину, Владимирская область, КПРФ на YouTube
  11. ↑ Шевченко: «Мы давно знакомы со Станиславом. Более того мы даже учились в одной школе.» — Шевченко vs Белковский // Russia.ru
  12. ↑ Белковский: «Я рад тому, что, скажем, Максим Шевченко, с которым учились в одной школе, находится на „Эхе Москвы“, потому что мне интересна точка зрения Максима Шевченко тоже, безусловно, а не только своя.» — Белковский о перевороте «Спартака», о том, что общего у Мозгового и Немцова [Архівовано 28 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Телеканал «Дождь», 24.05.2015
  13. ↑ Станислав Белковский. «Пушкин и Брежнев. Русское царство». 27 ноября. Инфосправка [Архівовано 19 вересня 2019 у Wayback Machine.] // Полит.ру, 12.1.2015
  14. ↑ а б в г д Максим Шевченко [Архівовано 8 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Официальный сайт Первого канала
  15. ↑ Максим Шевченко. Ищите смысл и уходите от шаблонов. [Архівовано 14 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Православие и мир, 30.11.2010
  16. ↑ Список публикаций. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  17. ↑ Премьера ток-шоу "Судите сами" на Первом канале, в студии - Максим Шевченко. Медиа-форум "Единой России". Как на РЕН ТВ исчез сюжет из программы "Неделя". Радио Свобода. 24 жовтня 2005. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  18. ↑ Человек из телевизора. Эхо Москвы. 29 жовтня 2005. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 23 квітня 2020.
  19. ↑ Судите сами. Первый канал. Архів оригіналу за 20 лютого 2016. Процитовано 23 квітня 2020.
  20. ↑ Телезрители не включились в выборы. Предвыборные дебаты почти никто не смотрит. Коммерсантъ. 13 листопада 2007. Архів оригіналу за 8 грудня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  21. ↑ Дмитрий Медведев будет агитировать в рабочем порядке. А дебаты снова пройдут не в прайм-тайм. Коммерсантъ. 29 січня 2008. Архів оригіналу за 24 вересня 2016. Процитовано 23 квітня 2020.
  22. ↑  // Труд. — 5 февраля 2008. — № 19.
  23. ↑ «Цивилизация-Север» с Максимом Шевченко [Архівовано 7 квітня 2022 у Wayback Machine.] Общественная палата Российской Федерации
  24. ↑ Биография Максима Шевченко на сайте Общественной палаты. Общественная палата Российской Федерации. 2011. Архів оригіналу за 18 травня 2012. Процитовано 10 березня 2012.
  25. ↑ Виртуально-реальный диалог о свободе и ограничениях в глобальной сети. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  26. ↑ Грузинские пограничники не пустили в страну двух известных российских журналистов. [Архівовано 31 травня 2021 у Wayback Machine.] // Newsru.com, 02.09.2009
  27. ↑ Максим Шевченко: Мы устраиваем мозговой штурм в эфире. Комсомольская правда. 1 лютого 2012. Архів оригіналу за 30 серпня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  28. ↑ Максим Шевченко: «На пороге война: мясо будет украинское, а технология — польская». Бизнес Online. 21 березня 2018. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  29. ↑ Точка зрения: Максим Шевченко [Архівовано 31 травня 2021 у Wayback Machine.] // «Коммерсантъ FM», 2015
  30. ↑ а б Максима Шевченко не зарегистрировали на выборы в Госдуму от Дагестана [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.] // «Новая газета», 13.08.2016
  31. ↑ Владимир Кара-Мурза: Новый начальник НТВ всех разгонит?. Собеседник. 5 вересня 2015. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 23 квітня 2020.
  32. ↑ С осени на НТВ появятся новые общественно-политические программы. Интерфакс. 24 серпня 2015. Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  33. ↑ Прелести Семенович. Теленеделя с Александром Мельманом. Московский комсомолец. 18 лютого 2016. Архів оригіналу за 27 листопада 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  34. ↑ Максим Шевченко. Особое мнение. 20.02.2014. [Архівовано 31 травня 2021 у Wayback Machine.]
  35. ↑ Список членов Палаты (2008 год). Общественная палата Российской Федерации. 2011. Архів оригіналу за 10 квітня 2012. Процитовано 10 березня 2012.
  36. ↑ Список членов Палаты (2010 год). Общественная палата Российской Федерации. 2011. Архів оригіналу за 31 січня 2012. Процитовано 10 березня 2012.
  37. ↑ Максим Шевченко вошёл в состав Попечительского совета портала "Проект-Закона.ru. Архів оригіналу за 18 вересня 2013. Процитовано 19 травня 2011.
  38. ↑ Состав Анти-оранжевого комитета.
  39. ↑ Сердцу не прикажешь [Архівовано 20 серпня 2020 у Wayback Machine.] «Lenta.ru», 04.02.2012
  40. ↑ Владимир Кара-Мурза-ст.: "Церковный ТАСС". Сами погрязли во грехе. Собеседник. 23 липня 2016. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  41. ↑ Анна Байдакова. Самовыдвиженцы сдали подписи — станут ли они кандидатами? [Архівовано 8 вересня 2016 у Wayback Machine.] «Новая газета», № 84 от 3 августа 2016
  42. ↑ Байдакова А., Ребров Д., Егорова А. Испытание подписным листом [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] «Новая газета», № 88 от 12 августа 2016
  43. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 05.06.2012 г. № 776 : [арх. 15.07.2018] // Kremlin.ru. — 2012. — 5 червня. — Дата звернення: 15.07.2018. (О Совете при Президенте Российской Федерации по межнациональным отношениям.)
  44. ↑ Путин исключил Максима Шевченко из совета под своим руководством. РБК. 12 липня 2018. Архів оригіналу за 15 липня 2018. Процитовано 15 липня 2018.
  45. ↑ ЗАЧЕСТНЫЙБИЗНЕС — проверка контрагента 774302403470[недоступне посилання]
  46. ↑ Иван Зуев. Максим Шевченко — об обновлении «Левого фронта» и выборах президента: «Против нас будет работать вся машина власти» [Архівовано 23 серпня 2018 у Wayback Machine.] Накануне.ру, 10.2017
  47. ↑ СМИ России: бойкот выборов могут запретить законодательно [Архівовано 8 грудня 2020 у Wayback Machine.] Русская служба Би-би-си, 15.01.2018
  48. ↑ Заступившийся за Сталина журналист Максим Шевченко стал доверенным лицом Павла Грудинина. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  49. ↑ П.Грудинин, С.Удальцов, М.Шевченко на съезде Левого фронта — YouTube. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  50. ↑ Результаты Выборов 2018. Новости дня. Шевченко рассказал, почему стал доверенным лицом Грудинина — Свободная Пресса — Итоги Выборов 2018. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  51. ↑ Штаб кандидата в мэры Москвы от КПРФ возглавят Шевченко, Прилепин и внук Зюганова. ТАСС. 8 червня 2018. Архів оригіналу за 22 серпня 2018. Процитовано 22 серпня 2018.
  52. ↑ КПРФ выдвинула Максима Шевченко кандидатом в губернаторы Владимирской области. Коммерсантъ. 16 червня 2018. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 18 червня 2018.
  53. ↑ Постановление № 312 : [арх. 06.08.2018] // Избирательная комиссия Владимирской области. — Дата звернення: 06.08.2018. (Об отказе в регистрации кандидата на должность Губернатора Владимирской области Шевченко Максима Леонардовича.)
  54. ↑ Степанов, Иван (6 серпня 2018). Кого зарегистрировал избирком. Владимирские ведомости. Архів оригіналу за 14 серпня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
  55. ↑ Максим Шевченко: об Орловой, о разрухе в области, о мусорных авантюрах на YouTube
  56. ↑ Произвол Владимирских людоедов на YouTube
  57. ↑ Журналист Максим Шевченко стал членом двух комитетов заксобрания Владимирской области : [арх. 22.02.2019]. — ТАСС, 2018. — 5 жовтня. — Дата звернення: 22.02.2019.
  58. ↑ Максим Шевченко [Архівовано 31 травня 2021 у Wayback Machine.], биографическая справка газеты «Взгляд»
  59. ↑ Приплыли. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 жовтня 2015.
  60. ↑ Жена Шевченко: неевреи ЦАХАЛа ненавидят палестинцев. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 жовтня 2015.
  61. ↑ Максим Шевченко: Надежда Кеворкова насильно удерживается на территории Израиля. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 14 жовтня 2015.
  62. ↑ Больной пневмонией Максим Шевченко пожаловался на бездействие медиков. versia.ru (рос.). Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 23 квітня 2020.
  63. ↑ Російський пропагандист Шевченко: Зробити тест на коронавірус складніше, ніж поставити запитання Путіну. gordonua.com. Архів оригіналу за 16 квітня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  64. ↑ «Все тесты - разводка, а статистика занижается!» Максим Шевченко о подробностях своего коронавируса. Национальная Служба Новостей - НСН (рос.). Архів оригіналу за 22 квітня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  65. ↑ Особое мнение: Максим Шевченко [Архівовано 25 вересня 2019 у Wayback Machine.] / echo.msk.ru
  66. ↑ Максим Шевченко: России пора прекращать следовать в охвостье американского империализма [Архівовано 25 вересня 2019 у Wayback Machine.] // Собеседник, 03.04.2014
  67. ↑ Внутренние враги России [Архівовано 17 вересня 2019 у Wayback Machine.] / russia.ru
  68. ↑ РСН Эфир:18:03 — 18:40 (пн — чт) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Шевченко Максим: «Легенда о геноциде русских, которая так устоялась в Интернете, на самом деле, не имеет достаточно внятного подтверждения».
  69. ↑ Максим Шевченко [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.], интервью старообрядческому СМИ.
  70. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 03.12.2014. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  71. ↑ Максим Шевченко: Война не должна ограничиваться пространством двух анклавов — Блоги — Эхо Москвы, 08.02.2018. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  72. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 23 квітня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  73. ↑ MediaSapiens (2 жовтня 2015). Максим Шевченко попросив Путіна створити групу з розслідування вбивств журналістів. ms.detector.media (укр.). Процитовано 23 квітня 2020.
  74. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 01.01.2015. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  75. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 30.07.2015. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  76. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 13.08.2015. Архів оригіналу за 2 червня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  77. ↑ Фонд Развития Гражданского Общества. Архів оригіналу за 16 лютого 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  78. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 05.10.2017. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  79. ↑ Русские обгонят кавказцев по рождаемости. Архів оригіналу за 7 червня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  80. ↑ Максим Шевченко - Геи как оружие Антихриста - видео на Вокруг.ТВ. www.vokrug.tv (англ.). Процитовано 23 квітня 2020.
  81. ↑ Арест Керимова — атака на Россию — YouTube
  82. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 23.11.2017. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  83. ↑ Члени Ради з прав людини при президенті РФ Шевченко і Сванідзе побилися у прямому ефірі. Відео. gordonua.com. Архів оригіналу за 31 липня 2018. Процитовано 23 квітня 2020.
  84. ↑ Эхо Москвы 30.01.18 Сванидзе и Шевченко подрались в эфире радио «Комсомольская правда» [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.]
  85. ↑ Максим Шевченко: Я выхожу из Совета по развитию гражданского общества и правам человека при президенте. Эхо Москвы. 10 травня 2018. Архів оригіналу за 10 травня 2018. Процитовано 10 травня 2018.
  86. ↑ Познер підтримав рішення Шевченка про вихід зі складу Ради з прав людини при президентові РФ. gordonua.com. Архів оригіналу за 31 липня 2018. Процитовано 23 квітня 2020.
  87. ↑ Журналіст Шевченко: Ніколи в Москві не було жодного козацтва. Ми маємо справу з чорносотенними бойовиками фашистського спрямування. gordonua.com. Архів оригіналу за 16 серпня 2018. Процитовано 23 квітня 2020.
  88. ↑ Все на бой с пенсионной реформой. Архів оригіналу за 31 травня 2021. Процитовано 23 квітня 2020.
  89. ↑ Максим Шевченко: Уроки выборов для левого движения. YouTube. Левый Фронт. 17 вересня 2019. Процитовано 9 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  90. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 грудня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  91. ↑ Журналист и политик Максим Шевченко назвал ситуацию в Севастополе «политическим маразмом». НТС Севастополь.
  92. ↑ Шевченко: Махно помог большевикам разбить Деникина инационалистов. Украина.Ру. Архів оригіналу за 6 серпня 2021.
  93. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 02.08.2018. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  94. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 11.10.2018. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  95. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 листопада 2019. Процитовано 23 квітня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  96. ↑ Максим Шевченко — Особое мнение — Эхо Москвы, 22.08.2018. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 квітня 2020.
  97. ↑ Шевченко Максим: "Мне Зеленский очень симпатичен".
  98. ↑ Как «вирус Шевченко» угробил кампанию Грудинина — YouTube
  99. ↑ Ресурс заблокирован — Resource is blocked. Архів оригіналу за 19 лютого 2020. Процитовано 23 квітня 2020.
  100. ↑ Ложь в особо крупных размерах [Архівовано 1 листопада 2013 у Wayback Machine.] // «Континент», 30.05.2011
  101. ↑ Шерман А. Об израильских репортажах. [Архівовано 1 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Независимая газета, 11.11.2000
  102. ↑ Радзиховский Л. А.Я сам — (неразб.) [Архівовано 4 лютого 2020 у Wayback Machine.] // «Еврейское слово», № 05 (423), 2009.
  103. ↑ Кремль готов к сотрудничеству с «Хамасом» [Архівовано 31 травня 2021 у Wayback Machine.] // Радио Свобода, 11.02.2006
  104. ↑ Особое мнение [Архівовано 31 травня 2021 у Wayback Machine.] // «Эхо Москвы», 24.06.2010
  105. ↑ Орешкин Д. Б. Максим Шевченко как диагноз. // Еженедельный журнал, 22.07.2010
  106. ↑ Сбор подписей в поддержку Максима Шевченко. [Архівовано 2 січня 2019 у Wayback Machine.] // Информационное издание Всетатарского общественного центра, 12.08.2011
  107. ↑ Юрий Васильев. Максим Шевченко не пересек красную линию [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] «Радио Свобода», 29.07.2011
  108. ↑ Бычкова О. Е. (30 жовтня 2008). Максим Шевченко, журналист. Эхо Москвы. Архів оригіналу за 22 жовтня 2017. Процитовано 3 червня 2016. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  109. ↑ Максим Шевченко, журналист Первого канала: Гомосексуализм не пройдет
  110. ↑ РАСПОРЯЖЕНИЕ О поощрении. Электронный фонд правовой и нормативно-технической документации. 23 квітня 2008. Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 23 квітня 2020.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Шевченко_Максим_Леонардович