Шехонін Микола Олексійович
| Микола Олексійович Шехонін | |
|---|---|
| рос. Николай Алексеевич Шехонин | |
 | |
| Народження | 29 серпня 1882 або 1882[1] |
| Смерть | 24 серпня 1970 або 1970[1] |
| Поховання | Британське кладовище Буенос-Айреса |
| Національність | росіянин |
| Навчання | Петербурзький інститут цивільних інженерів |
| Діяльність | архітектор, викладач університету |
| Праця в містах | Київ |
| Архітектурний стиль | модерн, неоампір |
| Містобудівні проєкти | Генеральний план Києва |
Мико́ла Олексійович Шехо́нін (29 серпня 1882, Санкт-Петербург — 24 серпня 1970, Буенос-Айрес) — київський архітектор. Чоловік оперної співачки Олени Шехоніної-Сергеєвої.
Микола Олексійович Шехонін народився 29 серпня 1882 року у Санкт-Петербурзі. Фахову освіту отримав у Петербурзькому Інституті цивільних інженерів, який закінчив 1907 року і здобув відповідне звання.
1908 року оселився у Києві. У 1909—1941 роках на педагогічній роботі, викладач Київського Будівельного Технікуму, Київського політехнічного інституту, Дніпропетровського будівельного Інституту, Київського Художнього Інституту (архітектурне проектування і малювання). Протягом 1920—1930-х років розробив генеральний план Києва. З 1930 року — професор. З 1932 року — керівник Другої архітектурної мистецької майстерні в Києві.
Восени 1943 року виїхав за межі СРСР. З 1943 по 1945 рік жив у Відні, з 1945 по 1948 рік — у Італії. З 1948 року жив у Аргентині.
1952 року Микола Шехонін з сином Сергієм за власним проектом збудував собі в Касерос (передмісті Буенос-Айреса) невеликий дачний будиночок. Також архітектор розписав кафедральний воскресенський собор Російської православної церкви за кордоном у м. Буенос-Айрес. Микола Шехонін також написав образи та полотна для православного храму св. Володимира у Вілья-Бальєстер[2][3].
Помер Микола Шехонін 24 серпня 1970 року у Буенос-Айресі. Похований на британському кладовищі у м. Буенос-Айрес[4]. Координати поховання 34°35′24.1″ пд. ш. 58°27′53.9″ зх. д. / 34.590028° пд. ш. 58.464972° зх. д.[5].
Стилістично роботи Шехоніна відносяться до модерну та неоампіру.
- Прибутковий будинок на вул. Тарасівській, 3-а (1910).
- Прибутковий будинок на вулиці Тарасівській 6а
- Будинок Юрковича на вул. Паньківській, 8 (1910).
- Переміг на конкурсі проектів Міської публічної бібліотеки (1910, фасади збудовані за проектом Е. Клаве).
- Прибутковий будинок на вул. Саксаганського, 57.
- Прибутковий будинок на вул. Саксаганського, 78 (1911).
- Прибутковий будинок В. Ванецької на вул. Саксаганського, 73 (1911—1912).
- Брав участь у будівництві Всеросійської виставки в Києві 1913 року (архіт. Ф. Вишинський, В. Городецький та інші).
- Київська Військово-інженерна школа (1913—1917 та 1918—1920).
- Павільйон українського друкарства на сільськогосподарській виставці в Києві (1913).
- Військово-інженерне училище ім. цесаревича Олексія на бульварі Лесі Українки, 25 (1914—1916, співавтор інж. І. Лільє).
- Махоркова фабрика в Ромні (1925).
- Будинок Державних установ у Києві на Хрещатику, 5 (1929—1931, знесено 2004 року)[6].
- Клуб «Харчовик» на Контрактовій площі (1931—1932).
- Житловий будинок заготзерна на вул. Лисенка, 8 (1933—1935).
- Школа на вул. Володимирській, 1/15 (1939).
-
-
-
-
Прибутковий будинок на вул. Саксаганского, 78 -
Військово-інженерне училище ім. цесаревича Олексія, нині Київський військовий ліцей імені Івана Богуна -
Будинок клубу «Харчовик», нині Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва -
Житловий будинок заготзерна на вул. Лисенка, 8 -
Школа по вул. Володимирській, 1/15 -
,_%D0%9C%D0%B5%D0%B6%D0%B8%D0%B3%D1%96%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D1%83%D0%BB._2.jpg)
- ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Парнікоза, Іван. Касерос. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська) . Микола Жарких.
- ↑ Парнікоза, Іван. Кафедральний собор Воскресіння Христового російської православної церкви за кордоном. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українською) . Микола Жарких. Архів оригіналу за 13 грудня 2019.
- ↑ Парнікоза, Іван. Британське кладовище. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська) . Микола Жарких.
- ↑ Парнікоза, Іван. Українська громада в Буенос-Айресі після закінчення Другої світової війни. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська) . Микола Жарких. Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 07.02.2022.
- ↑ Будинок держустанов [Архівовано 14 січня 2020 у Wayback Machine.] // nin-gen.livejournal.com. — 2017. — 29 березня.
- Малаков Д. В. Архітектор Шехонін. Три епохи. — К. : КИЙ, 2017. — 320 с. — ISBN 978-617-7177-09-7.
- Шехонін Микола // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. — Т. 10. — С. 3849. [Архівовано 23 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Шехонін Микола Олексійович / Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник / В. І. Тимофієнко. — К. : «Головкиївархітектура» та «НДІТІАМ», 1999. — 477 с. — ISBN 966-7452-16-6. [Архівовано 1 лютого 2014 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про архітектора чи архітекторку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
