Шиплячі приголосні
Шипля́чі при́голосні[1] (англ. hushing consonants, hushing sibilants) — у фонетиці збірна назва приголосних звуків, при вимові яких виникає специфічний шум (шипіння). Входять до складу заясенних приголосних. За місцем творення й ступенем палаталізації (пом'якшення) поділяються на три групи: піднебінно-ясенні, ясенно-твердопіднебінні та ретрофлексні приголосні. В українській мові шиплячими є піднебінно-ясенні звуки, які на письмі позначаються кириличними літерами ш, ж, ч, дж. У ряді українських досліджень середини ХХ століття шиплячі називаються шелесни́ми при́голосними[2].
Спектр шиплячих приголосних звуків (від м'яких до твердих[3]):
| Група | ш | ж | ч | дж | Примітка |
|---|---|---|---|---|---|
| ясенно-піднебінні[3] | /ɕ/ [ш'] | /ʑ/ [ж'] | /t͡ɕ/ [ч'] | /d͡ʑ/ [дж'] | М'які (палаталізовані) шиплячі |
| піднебінно-ясенні[3] | /ʃ/ [ш] | /ʒ/ [ж] | /t͡ʃ/ [ч] | /d͡ʒ/ [дж] | Тверді (напів-м'які); можуть м'якшати залежно від позиції в слові[3]. |
| ретрофлексні[3] | /ʂ/ [ш] | /ʐ/ [ж] | /ʈ͡ʂ/ [ч] | /ɖ͡ʐ/ [дж] | Завжди тверді |
Запис /ɕ/, /ʑ/, /t͡ɕ/, /d͡ʑ/ зустрічається, переважно, в тих мовах, де є фонемне протиставлення цих звуків твердішим /ʃ/, /ʒ/, /t͡ʃ/, /d͡ʒ/ або /ʂ/, /ʐ/, /ʈ͡ʂ/, /ɖ͡ʐ/, як скажімо в польській чи стандартній китайській[4]. У мовах, в яких таке протиставлення (розрізнення) відсутнє, як в японській, замість /ɕ/, /ʑ/, /t͡ɕ/, /d͡ʑ/ часто використовуються символи /ʃ/, /ʒ/, /t͡ʃ/, /d͡ʒ/, незалежно від фонетичної якості самих звуків[4]. Такий запис відповідає принципу простоти транскрибування[4]. Так само, /ʂ/, /ʐ/, /ʈ͡ʂ/, /ɖ͡ʐ/ можуть записуватися як /ʃ/, /ʒ/, /t͡ʃ/, /d͡ʒ/. Тобто, у різних мовах /ʃ/, /ʒ/, /t͡ʃ/, /d͡ʒ/ можуть позначати шиплячі звуки різного ступеня м'якості.
- [ɕ] (м'який ш) — глухий ясенно-твердопіднебінний фрикативний
- [ʑ] (м'який ж) — дзвінкий ясенно-твердопіднебінний фрикативний
- [ʈ͡ɕ] (м'який ч) — глухий ясенно-твердопіднебінний африкат
- [d͡ʑ] (м'який дж) — дзвінкий ясенно-твердопіднебінний африкат
- [ʃ] (ш) — глухий піднебінно-ясенний фрикативний
- [ʒ] (ж) — глухий піднебінно-ясенний фрикативний
- [t͡ʃ] (ч) — глухий піднебінно-ясенний африкат
- [d͡ʒ] (дж) — глухий піднебінно-ясенний африкат
- [ʂ] (твердий ш) — глухий ретрофлексний фрикативний
- [ʐ] (твердий ж) — дзвінкий ретрофлексний фрикативний
- [ʈ͡ʂ] (твердий ч) — глухий ретрофлексний африкат
- [d͡ʐ] (твердий дж) — дзвінкий ретрофлексний африкат
| Мова | ɕ | ʑ | t͡ɕ | d͡ʑ | ʃ | ʒ | t͡ʃ | d͡ʒ | ʂ | ʐ | ʈ͡ʂ | ɖ͡ʐ | ɕː | ʑː | t͡ɕʰ | d͡ʑʱ | ʈ͡ʂʰ | ɖ͡ʐʱ | t͡ʃʰ | d͡ʒʱ |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| англійська | sh / ti | si / su | ch / tch | j / g / dg | ||||||||||||||||
| білоруська | ш | ж | ч | дж | ||||||||||||||||
| верхньолужицька | š | ž | č / ć | dź | ||||||||||||||||
| гінді | श | झ़ | च | ज | ष | छ | झ | |||||||||||||
| давньоруська[5] | ш | ж | ч | |||||||||||||||||
| іспанська | ch | |||||||||||||||||||
| італійська | sc | c | g / j | |||||||||||||||||
| кашубська | sz | ż | cz | dż | rz | |||||||||||||||
| китайська | x | j | sh | zh | q | ch | ||||||||||||||
| корейська | sh / s | j | ch | |||||||||||||||||
| латинська (церковна) | sc | с | g | |||||||||||||||||
| литовська | š | ž | č | dž | ||||||||||||||||
| нижньолужицька | ś | ź | ć | dź | š | ž | č | |||||||||||||
| німецька | sch | tsch | dsch | |||||||||||||||||
| польська | si / ś | zi / ź | ci / ć | dzi / dź | sz | ż / rz | cz | dż | ||||||||||||
| португальська | x / ch | g / j | ch / ti | |||||||||||||||||
| російська | ч | ш | ж | щ | ||||||||||||||||
| сербська | ћ | ђ | ш | ж | ч | џ | ||||||||||||||
| українська | ш | ж | ч | дж | ||||||||||||||||
| хорватська | ć | đ | š | ž | č | dž | ||||||||||||||
| французька | ch | j | ||||||||||||||||||
| чеська | š | ž | č | dž | ||||||||||||||||
| чорногорська | ć | з´ | ћ | ђ | ш | ж | ч | џ | ||||||||||||
| шведська | kj | rs | ||||||||||||||||||
| японська | sh | j | ch | j | ||||||||||||||||
В сучасній українській мові шиплячими є приголосні звуки /ʃ/, /ʒ/, /t͡ʃ/, /d͡ʒ/. На письмі вони передаються літерами ш, ж, ч, дж. Ш і ж — фрикативи, ч і дж — африкати. Українські шиплячі — тверді, але частково пом'якшуються в позиції перед і, я, ю, є[джерело?] в питомо українських словах та словах іншомовного походження.
ш походить з х перед голосними переднього ряду і з груп с або х + й (рух: рушити, дух: душа, носити: ноша), ж — з ґ перед голосними переднього ряду і з груп ґ або з + й (нога: ніжка з *ножька, стерегти: сторожа, гризти: грижа), а також із сполуки д + й (пропаде: пропажа). У цьому останньому випадку однак, правдоподібно, первісним рефлексом групи дй було дж, яке згодом спростилося в ж. Сліди первісного дж такого походження вбачають у чергуванні д : дж в дієсловах (ходити: ходжу), а також у тих формах з дж, що зберігаються в говірках (бойківських і лемківських).
Шиплячі перед голосними переднього ряду — явище праслов’янське (близько VI ст.) і характеризують усі слов’янські мови, шелесні, що утворилися зі сполучень з й, постали в період розпаду[джерело не вказане 1100 днів] праслов’янської мови (близько VI — IX століття) і почасти різняться в поодиноких слов’янських мовах.
У давньоруській мові шиплячі в будь-якій позиції вимовлялися як м'які приголосні — ч [t͡ɕ], ш [ɕ], ж [ʑ][5]. Через цю особливість в тогочасній орфографії спеціальне позначення їх палатальної вимови не було обов'язковим[5]. Тому поряд з ѥ, ѧ, ю після ч, ш, ж писали також є, а, у. Наприклад, чѧдо—чадо [t͡ɕadɔ], чюдити—чудити [t͡ɕudɪtɪ], чюдєса [t͡ɕudesa], жѧлость [ʑalostʲ], положю [pɔlɔʑu][5].
Нове дж утворилося в українській мові близько 1600 року в поодиноких словах зі старого ж або ч (джерело, джміль), а крім того, ширилося в новопозичуваних чужих словах (кинджал). Через те, що пом’якшення шелесних не мало фонологічної вартості, воно втратилося в більшості українських говірок, за винятком гол. бук.-покутських, гуцульських і бойківських. Ці процеси ствердіння спостерігаються від XV ст.
- ↑ Курс сучасної української літературної мови [Архівовано 22 червня 2015 у Wayback Machine.], I, 1951, 185.
- ↑ Шерех (1951:375)
- ↑ а б в г д Wells (2014:98-9)
- ↑ а б в Wells (2014:98)
- ↑ а б в г Жовтобрюх, Русанівський & Скляренко (1979:311)
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Шерех Ю. Нарис сучасної літературної української мови. — (Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Бібліотека українознавства. Ч. 3). — Мюнхен : Молоде життя, 1951. — 404 с.
- Жовтобрюх М. А., Русанівський В.М., Скляренко В.Г. Історія української мови. Фонетика. — Киïв : Наукова думка, 1979. — 367 с.
- Wells, J. C. Sounds Interesting: Observations on English and General Phonetics. — Cambridge : Cambridge University Press, 2014. — 217 с. — ISBN 978-1107074705.