Перейти до вмісту

Шупик Платон Лукич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Шупик Платон Лукич
Народився28 листопада 1907(1907-11-28)
Будилка
Помергрудень 1986
Київ
Країна Російська імперія →  УРСР
Діяльністьуролог Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materХарківський державний медичний інститут (1931) Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладХарківський національний медичний університет Редагувати інформацію у Вікіданих
ПосадаЗ 1952 до 1954 і з 1956 до 1969 — міністр охорони здоров'я УРСР
Вчене званняпрофесор[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступінькандидат медичних наук
ПартіяВКП(б) Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Заслужений лікар України
Заслужений лікар України
Орден Леніна Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани» Орден «Знак Пошани» Орден «Знак Пошани» Орден Жовтневої Революції
Автограф
CMNS: Шупик Платон Лукич у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Плато́н Лу́кич Шу́пик (28 листопада 1907(19071128), село Будилка Лебединського району Сумської області — грудень 1986, Київ) — український лікар-хірург, міністр охорони здоров'я Української РСР, заслужений лікар України (1967), кандидат медичних наук (1940), професор (1947[1], без захисту докторської дисертації). Громадський діяч, депутат Верховної Ради УРСР 3-го, 5—7-го скликань. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1952—1954 рр. і 1960—1961 рр., член ЦК КПУ у 1954—1956 рр. і 1961—1971 рр.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився у багатодітній селянській родині. Після смерті матері, з 10 років працював на сезонних роботах у сільському господарстві[2]. У 1924 році вступив до Богодухівської професійно-технічної школи на Харківщині, після закінчення якої з 1926 року працював слюсарем і машиністом радгоспу «Пролетарський» Золочівського району Харківщини, звідки в 1927 році вступив на робітфак при Харківському медичному інституті (ХМІ). Потім навчався на лікувальному факультеті.

У 1931 році закінчив Харківський медичний інститут. Під час навчання, був учнем В. М. Шамова[3]. Вступив до аспірантури при кафедрі факультетської хірургії, з 1935 року — асистент урологічної клініки кафедри факультетської хірургії Харківського медичного інституту. Згодом перейшов на кафедру урології, брав активну участь у роботі урологічної секції Харківського медичного товариства. У 1940 році захистив кандидатську дисертацію «Диагностическая ценность измерения сопротивления электрическому току органов и тканей».

Член ВКП(б) з 1940 року.

У листопаді 1940 року наказом по Наркомату охорони здоров'я Української РСР був призначений директором 2-го Харківського медичного інституту. Під час німецько-радянської війни у 1941 році евакуював інститут з Харкова до міста Фрунзе (тепер Бішкек) Киргизької РСР. З березня 1942 року до травня 1944 очолював Киргизький медичний інститут, до складу якого увійшов і евакуйований Харківський медінститут. У травні 1944 року був відряджений у розпорядження Наркомату охорони здоров'я Української РСР[4].

У червні 1944 — березні 1952 року — начальник управління медичних навчальних закладів Наркомату (Міністерства) охорони здоров'я Української РСР.

У 1947 році йому присвоєно звання професора[5].

1 березня 1952 — 23 липня 1954 року — міністр охорони здоров'я Української РСР.

23 червня 1954 — травень 1956 року — 1-й заступник міністра охорони здоров'я СРСР.

6 червня 1956 — 24 березня 1969 року — міністр охорони здоров'я Української РСР.

У 1965—1979 роках — завідувач кафедри соціальної гігієни і організації охорони здоров'я Київського інституту удосконалення лікарів, у 1980—1981 роках — професор-консультант Київського інституту удосконалення лікарів[1].

За час перебування на керівних посадах, П. Л. Шупик також займався практичною роботою хірурга-уролога в клініці О. П. Кримова[3].

Помер П. Л. Шупик у грудні 1986 року в Києві[5]. Похований у рідному селі Будилка[6].

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Автор понад 160 праць з питань хірургії, зокрема пластичної хірургії, урології та організації і управління системою охорони здоров'я. Також значну увагу Платон Шупик приділяв історико-медичним дослідженням. Він вважав, що доцільним  було б вивчати історію кожної кафедри медичних інститутів та кожного науково-дослідного інституту[7].

Під керівництвом Платона Шупика було підготовлено 6 кандидатів медичних наук[джерело?].

Був одним із перших хірургів, який брав участь в розвитку пластичної урології в Україні. Він започаткував операцію уретропластики при гіпоспадії з використанням філатовського стебла, викроєного зі шкіри живота[5].

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

За часів перебування Платона Шупика на посаді міністра охорони здоров'я було організовано 4 вищих навчальних медичних заклади — інститути в Луганську, Запоріжжі, Тернополі та Полтаві[1]. Також засновано й ряд інших  науково-дослідних інститутів медичного профілю (подаються за сучасною назвою): Інститут загальної і невідкладної хірургії НАМН України (Харків), Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка (Київ), Інститут урології НАМН України (Київ)[1], отоларингології ім. О. С. Коломийченка АМН України, НДІ травматології та ортопедії Донецького медичного університету ім. О. М. Горького, Українського НДІ промислової медицини АМН України у Кривому Розі[3], геронтології АМН України у Києві[8]. Здійснена реорганізація Київського рентген інституту в інститут онкології й радіології[3].

У 1962 році за ініціативою Платона Шупика було відкрито першу в СРСР кафедру психотерапії, психопрофілактики та психогігієни[4].

Багато часу П. Шупик присвятив розвитку Київського інституту удосконалення лікарів (сучасна назва — Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика), покращив його матеріальну, навчальну та наукову базу[1].

До числа заслуг Платона Шупика слід віднести розробку навчального посібника «Організація та зміст процесу управління в органах та установах охорони здоров'я», в якому розглядаються  питання про втілення заходів щодо до  розвитку охорони здоров'я, основи керівництва в системі охорони здоров'я, а  також визначення організації підвищення кваліфікація лікарів[1].

Вів активну діяльність партійно-громадську діяльність. Декілька разів його обирали членом Київського міського комітету КПУ[8].

Пам'ять

[ред. | ред. код]

У 1998 році ім'я Платона Шупика присвоєно Київській медичній академії післядипломного навчання (тепер Національний університет охорони здоров'я України імені Платона Шупика).

На честь 90-річчя від дня народження Шупика Платона Лукича у рідному селі на будинку, де він жив, було встановлено меморіальну дошку. 14 квітня 2010 року меморіальну дошку відкрито в Національній медичній академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика[7].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  1. Богатирьова Р. В. П. Л. Шупик — видатний діяч вітчизняної медицини (до 105-річчя з дня народження) / Р. В. Богатирьова, В. М. Лісовий, Ю. В. Вороненко, Ж. М. Перцева, Ю. Д. Древаль // Вірні клятві Гіппократа: розповіді про тих, хто є взірцем для прийдешніх поколінь лікарів / за ред. В. М. Лісового, В. А. Капустника, Ж. М. Перцевої ; укладачі: Ж. М. Перцева, І. В. Киричок, О. В. Семененко ; Харківський національний медичний університет. — Харків: ХНМУ, 2020. — С. 534—538. — Режим доступу : http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/28094.
  2. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  3. Людина великої душі (До 100-річчя П. Л. Шупика)
  4. Перцева Ж. М. Шупик Платон Лукич (1907—1986) / Ж. М. Перцева // Керівники вищої медичної школи: Харківський національний медичний університет / за заг. ред. В. М. Лісового, В. А. Капустника, Ж. М. Перцевої ; укладачі: Ж. М. Перцева, І. В. Киричок, О. В. Семененко ; Харківський національний медичний університет. — Харків: ХНМУ, 2020. — С. 123—128, фото. — Режим доступу : http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/28095.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е Богатирьова, Р. В. П.Л. Шупик – видатний діяч вітчизняної медицини (до 105-річчя з дня народження). Вірні клятві Гіппократа: розповіді про тих, хто є взірцем для прийдешніх поколінь лікарів / за ред. В. М. Лісового, В. А. Капустника, Ж. М. Перцевої ; укладачі: Ж. М. Перцева, І. В. Киричок, О. В. Семененко ; Харківський національний медичний університет. – Харків: ХНМУ, 2020. – С. 534-538.
  2. ↑ Бєлєвцова, Я. С.; Бобін, В. В.; Бойко, В. В.; Васильченко, В. М.; Гончаренко, Л. Й.; Гузь, А. Г.; Дащук, А. М.; Зайченко, Л. О.; Захаревич, В. М. (2020). Керівники вищої медичної школи: Харківський національний медичний університет (укр.).
  3. ↑ а б в г Лісовий, В. М. Шупик Платон Лукич (1907-1989). Видатні вихованці Харківської вищої медичної школи : біобібліографічний довідник / за заг. ред. В. М. Лісового. – Харків : ХНМУ, 2010. – С. 184-185.
  4. ↑ а б Лісовий, Володимир Миколайович; Перцева, Жаннета Миколаївна (2007). Людина великої душі. До 100-річчя з дня народження Платона Лукича Шупика (укр.). Процитовано 22 червня 2021.
  5. ↑ а б в Перцева, Ж. М. Шупик Платон Лукич. Історія Харківського державного медичного університету. 200 років. – Харків, 2005. – С. 723–725.
  6. ↑ Платон Лукич Шупик (до 115-річчя з дня народження)
  7. ↑ а б Лісовий, В. М. (ред ); Капустник, В. А. (ред ); Перцева, Жаннета Миколаївна; Киричок, І. В.; Семененко, О. В. (2020). Вірні клятві Гіппократа: розповіді про тих, хто є взірцем для прийдешніх поколінь лікарів (укр.).
  8. ↑ а б Перцева, Ж. М. Шупик П.Л. – директор 2-го Харківського медичного інституту (1940-1944). Керівники вищої медичної школи: Харківський національний медичний університет / за заг. ред.: В. М. Лісового, В. А. Капустника, Ж. М. Перцевої ; укладачі: Ж. М. Перцева, І. В. Киричок, О. В. Семененко ; Харківський національний медичний університет. – Харків : ХНМУ, 2020. – С. 123-127.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шупик_Платон_Лукич&oldid=40877796