105-мм польова гармата leFH 18

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з 10,5 cm leFH 18)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
105-мм польова гармата leFH 18
105-мм польова гармата leFH 18 в музеї Війська Польського. Варшава. 19 травня 2018
105-мм польова гармата leFH 18 в музеї Війська Польського. Варшава. 19 травня 2018
Типлегка польова гаубиця
ПоходженняТретій Рейх Третій Рейх
Історія використання
На озброєнні19351945 (Німеччина)
19391982 (Швеція)
ОператориТретій Рейх Третій Рейх
ВійниСловацько-угорська війна
Друга світова війна
Колоніальна війна Португалії
Громадянська війна в Сирії
Історія виробництва
РозробникRheinmetall
Розроблено1927-1930
ВиробникКрупп, Rheinmetall
Вартість одиниці16 400 RM (1943)
Виготовлення1935-1945
Виготовлена
кількість
11 848
ВаріантиleFH 18М, leFH 18/40
Характеристики
Вага3 490 кг
Довжина6 100 мм
Довжина стволаL/28
Обслуга6

Снаряд105×155 mm R
Вага снаряду14,81 кг
Калібр105 мм
Казенникгоризонтальний ковзний блок
Відбійпротивідкотний пристрій
Підвищення-5° до +42°
Траверс56°
Темп вогню6-8 постр/хв.
Дульна швидкість470 м/с
Дальність вогню
Максимальна10 675 м

105-мм польова гармата leFH 18 у Вікісховищі

105-мм польова гармата leFH 18 (нім. 10,5-cm-leichte Feldhaubitze 18) — німецька 105-мм легка польова гаубиця, яка використовувалася під час Другої світової війни як стандартна артилерійська система піхотних формувань вермахту. Прийнята на озброєння в 1935 році та перебувала на озброєнні усіх німецьких дивізій та окремих артилерійських дивізіонів. З 1935 року до кінця війни німецька промисловість виробила 11 848 одиниць, а також 10 265 одиниць модифікованого варіанту leFH 18/40.

Розроблена наприкінці 1920-х років, гаубиця являла собою суттєвий прогрес у порівнянні зі своїм попередником 10,5 cm leFH 16. Вона перевершувала за калібром своїх ранніх суперників у війні, маючи адекватну дальність і вогневу міць, але мала сучасний розділений лафет, який забезпечував їй більшу стійкість і рухливість, що також сприяло ефективності застосування артилерійської системи, особливо в бруді та снігу на Східному фронті.

Версія LeFH 18 отримала подальший розвиток як leFH 18М і leFH 18/40. Починаючи з 1942 року, гаубицю почали встановлювати на самохідні артилерійські установки на шасі Panzer II, Н35, Char B1 або 37L. 105-мм польова гармата leFH 18 також перебувала на озброєнні союзників Німеччини та армій європейських нейтральних країн до та під час війни.

Історія

[ред. | ред. код]

Створення

[ред. | ред. код]

У 1920-х роках керівництво Рейхсверу провело дослідження, за результатами якого було з'ясовано, що 105-мм артилерійський снаряд був ефективнішим за 75-мм еквівалент, без значного збільшення його собівартості. 1 червня 1927 року Управління військової техніки (Heereswaffenamt) опублікувало секретний наказ № 59/27 з вимогами до розробки на замовлення сухопутних військ нової легкої польової гаубиці. Проєкту було присвоєно II рівень пріоритетності, «найважливіша робота». В 1928 році компанія Rheinmetall-Borsig з Дюссельдорфа розробила креслення та провела початкові розрахунки на цей проєкт. У 1930 році проєктування було завершено, а серійне виробництво почалося на початку 1930-х років.

На момент початку Другої світової війни вермахт мав на озброєнні 4862 гаубиці leFH 18. Поставки з вересня 1939 року по лютий 1945 року склали 6933 одиниці «leFH 18 на колісних лафетах». Rheinmetall і Krupp були першими виробниками, але до 1942 року попит почав перевищувати обсяги виробництва, тому виробництво перемістили на шість фірм у Пльзені, Альтоні, Ельбінгу, Магдебурзі, Дортмунді та Борзігвальде. У 1943 році виготовлення гаубиці коштувало в середньому 16 400 рейхсмарок, 6 місяців і 3 200 людино-годин.

105-мм польова гармата leFH 18 на моторизованій тязі з напівгусеничним артилерійським тягачем Sd.Kfz 11. Район Воронежа. Східний фронт. Літо 1942 року

Моторизована версія гармати кріпилася безпосередньо без перекладини до Sd.Kfz.6 або Sd.Kfz 11 і міг легко досягти маршової швидкості 40 км/год, що дорівнювалося денному маршу батареї на кінній тязі. Моторизована батарея leFH 18 мала радіус дії в 10 разів більший, ніж кінна, і вимагала на 49 осіб обслуги менше.

Бойове застосування

[ред. | ред. код]

26 липня 1935 року після успішного проведення випробувань польова гаубиця leFH 18 була офіційно прийнята на озброєння вермахту та, починаючи з 1937 року, замінила leFH 16 в артилерійських дивізіонах. В пріоритеті при проведення переозброєння були танкові дивізії. Незабаром артилерійська система стала стандартною дивізійною польовою гаубицею, яку використовував вермахт у ході Другої світової війни. Загалом у вермахті було 1023 дивізіонів легкої польової артилерії на кінній тязі та 62 дивізіони легкої моторизованої артилерії в танкових і панцергренадерських дивізіях, а також у резерві Головного артилерійського штабу Сухопутних військ.

Хоча гаубиця споконвічно не призначалася для ведення протитанкового вогню в бойових порядках першої лінії, за відповідних обставин її доволі ефективно використовували в протитанковій боротьбі, зокрема в Північноафриканській кампанії, де 23 листопада 1941 року артилерійські батареї 33-го артилерійського полку 15-ї танкової дивізії відіграли важливу роль у розгромі британських бронетанкових сил у зіткненнях під Сіді-Резег під час операції «Крусейдер». Водночас, через особливості характеру бойових дій на Східному фронті легкі польові гаубиці leFH 18 були менш успішними в протитанковій ролі.

У ході радянського контрнаступу в битві під Москвою відступаючу німецьку артилерійську техніку на кінній тязі часто доводилося кидати напризволяще через сильні снігопади та виснаження тварин. Досвід першої зими привів до використання більшої кількості тяглових коней і корму, навантаженого на передку. Артилерійській обслузі часто доводилося йти пішки, щоб пощадити навантажених коней, які легко виснажувалися. Бажання створити легший лафет, який би не перешкоджав мобільності, безпосередньо призвело до розробки leFH 18/40.

Зброя схожа за ТТХ та часом застосування

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
Виноски
Джерела

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Bishop, C. (1998). The Encyclopedia of Weapons of World War II. Barnes & Noble. ISBN 978-0760710227.
  • Engelmann, J. (1995) [1990]. Deutsche leichte Feldhaubitzen 1935—1945. Translated by Johnston, D. Atglen, PA: Schiffer Publishing. ISBN 978-0887407604.
  • Engelmann, Joachim and Scheibert, Horst. Deutsche Artillerie 1934—1945: Eine Dokumentation in Text, Skizzen und Bildern: Ausrüstung, Gliederung, Ausbildung, Führung, Einsatz. Limburg/Lahn, Germany: C. A. Starke, 1974
  • Gander, Terry and Chamberlain, Peter. Weapons of the Third Reich: An Encyclopedic Survey of All Small Arms, Artillery and Special Weapons of the German Land Forces 1939—1945. New York: Doubleday, 1979 ISBN 0-385-15090-3(англ.)
  • Fritz Hahn: Waffen und Geheimwaffen des deutschen Heeres 1933—1945. 3. Auflage. Sonderausgabe in einem Band. Bernard und Graefe, Bonn 1998, ISBN 3-7637-5915-8.(нім.)
  • Hogg, Ian V. German Artillery of World War Two. 2nd corrected edition. Mechanicsville, PA: Stackpole Books, 1997 ISBN 1-85367-480-X (англ.)
  • А. Иванов. Артиллерия Германии во Второй мировой войне. — СПб.: Нева, 2003. — 64 с. — ISBN 5-7654-2634-4.(рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]