9А85

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
9А85
Пуско-заряджальна установка 9А85, пуско-заряджальна установка 9А84 і пускова установка 9А83 (зліва направо).
Пуско-заряджальна установка 9А85, пуско-заряджальна установка 9А84 і пускова установка 9А83 (зліва направо).
ТипПуско-заряджальна установка
ПоходженняСРСР СРСР
Історія використання
На озброєнні1983 — т. ч.
ОператориРосія Росія
Білорусь Білорусь
Україна Україна
Історія виробництва
Розроблено1969—1983 роки
ВиробникСРСР СРСР
Росія Росія
Виготовлена
кількість
понад 600
Характеристики
Вага47 т
Довжинане більше 12 250
Ширинане більше 3380
Висотане більше 3270
Обслуга3 особи
----
Головне
озброєння
4 x ЗКР 9М83
Двигун

840 к.с.
Підвіскаіндивідуальна торсіонна
Операційна
дальність
250 км
Висота польоту0,025 — 30 км
Максимальна глибина6 — 75 км
Швидкість53 км/год
Прохідність1,2 м (брід)

9А85 — радянська та російська самохідна пуско-заряджальна установка зі складу ЗРС С-300В.

Опис конструкції

[ред. | ред. код]

Пуско-заряджальна установка 9А85 призначена для зберігання, перевезення та заряджання пускової установки 9А83 чотирма зенітними керованими ракетами 9М83. Крім того, є можливість проводити пуск ракет при поєднанні з пусковою установкою 9А83. Для заряджання пускової установки, на 9А85 є спеціальне кранове обладнання вантажопідйомністю 6350 кг. Заряджання може проводитися також із ґрунту або з транспортних засобів, також є можливість здійснювати самозаряджання. Повний цикл заряджання 9А83 становить від 50 до 60 хвилин. На відміну від інших елементів ЗРС С-300В, на пуско-заряджальній установці 9А85 для забезпечення електроживлення використовуються дизельні агрегати замість газотурбінних.[2]

Ходова частина

[ред. | ред. код]

Усі засоби пуско-заряджальної установки 9А84 встановлені на спеціальне гусеничне шасі, що має індекс ГБТУ — «Об'єкт 835» (рос. Объект 835).[3] Шасі розроблено у конструкторському бюро Ленінградського заводу імені Кірова. В основі конструкції лежить шасі самохідної гармати 2С7 «Піон». Змінено положення моторно-трансмісійного відділення (перенесено до кормової частини машини), вузли та агрегати шасі по окремих вузлах уніфіковані з танками Т-72 та Т-80.[4]

Модифікації

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ГОСТ 8.417-2002
  2. С-300В (9К81, SA-12A, Gladiator; SA-12B, Giant), войсковая зенитная ракетная система — ОРУЖИЕ РОССИИ, Каталог вооружения, военной и специальной техники. Архів оригіналу за 31 серпня 2011. Процитовано 10 червня 2011.
  3. Василий Н. Я., Гуринович А. Л., Зенитные ракетные комплексы, с. 275
  4. Ганин С. М., Карпенко А. В., Зенитная ракетная система С-300, с. 50

Література

[ред. | ред. код]
  • Давыдов М. В. Часть 2. Зенитные ракетные системы // Годы и люди. — (из истории ОАО "НИЭМИ", электронная версия издания с исправлениями и дополнениями, внесенными в период 2002-2010 гг.). — Москва : Радио и связь, 2009. — ISBN 5-256-01601-6.
  • Василий Н.Я., Гуринович А.Л. Самоходные зенитные ракетные комплексы // Зенитные ракетные комплексы. — Справочное издание. — Минск : Белорусский дом печати, 2001. — С. 267—268. — 11000 прим.
  • Ганин С. М., Карпенко А. В. Зенитная ракетная система С-300 // Невский бастион. — Приложение к военно-техническому сборнику. — Санкт-Петербург, 2001. — 73 с.

Посилання

[ред. | ред. код]