Перейти до вмісту

9А85

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
9А85
Пуско-заряджальна установка 9А85, пуско-заряджальна установка 9А84 і пускова установка 9А83 (зліва направо).
Пуско-заряджальна установка 9А85, пуско-заряджальна установка 9А84 і пускова установка 9А83 (зліва направо).
ТипПуско-заряджальна установка
ПоходженняСРСР СРСР
Історія використання
На озброєнні1983 — т. ч.
ОператориРосія Росія
Білорусь Білорусь
Україна Україна
Історія виробництва
Розроблено1969—1983 роки
ВиробникСРСР СРСР
Росія Росія
Виготовлена
кількість
понад 600
Характеристики
Вага47 т
Довжинане більше 12 250
Ширинане більше 3380
Висотане більше 3270
Обслуга3 особи

Головне
озброєння
4 x ЗКР 9М83
Двигун

840 к.с.
Підвіскаіндивідуальна торсіонна
Операційна
дальність
250 км
Висота польоту0,025 — 30 км
Максимальна глибина6 — 75 км
Швидкість53 км/год
Прохідність1,2 м (брід)

9А85 — радянська та російська самохідна пуско-заряджальна установка зі складу ЗРС С-300В.

Опис конструкції

[ред. | ред. код]

Пуско-заряджальна установка 9А85 призначена для зберігання, перевезення та заряджання пускової установки 9А83 чотирма зенітними керованими ракетами 9М83. Крім того, є можливість проводити пуск ракет при поєднанні з пусковою установкою 9А83. Для заряджання пускової установки, на 9А85 є спеціальне кранове обладнання вантажністю 6350 кг. Заряджання може проводитися також із ґрунту або з транспортних засобів, також є можливість здійснювати самозаряджання. Повний цикл заряджання 9А83 становить від 50 до 60 хвилин. На відміну від інших елементів ЗРС С-300В, на пуско-заряджальній установці 9А85 для забезпечення електроживлення використовуються дизельні агрегати замість газотурбінних.[2]

Ходова частина

[ред. | ред. код]

Усі засоби пуско-заряджальної установки 9А84 встановлені на спеціальне гусеничне шасі, що має індекс ГБТУ — «Об'єкт 835» (рос. Объект 835).[3] Шасі розроблено у конструкторському бюро Ленінградського заводу імені Кірова. В основі конструкції лежить шасі самохідної гармати 2С7 «Піон». Змінено положення моторно-трансмісійного відділення (перенесено до кормової частини машини), вузли та агрегати шасі по окремих вузлах уніфіковані з танками Т-72 та Т-80.[4]

Модифікації

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ГОСТ 8.417-2002
  2. С-300В (9К81, SA-12A, Gladiator; SA-12B, Giant), войсковая зенитная ракетная система — ОРУЖИЕ РОССИИ, Каталог вооружения, военной и специальной техники. Архів оригіналу за 31 серпня 2011. Процитовано 10 червня 2011. [Архівовано 2011-08-31 у Wayback Machine.]
  3. Василий Н. Я., Гуринович А. Л., Зенитные ракетные комплексы, с. 275
  4. Ганин С. М., Карпенко А. В., Зенитная ракетная система С-300, с. 50

Література

[ред. | ред. код]
  • Давыдов М. В. Часть 2. Зенитные ракетные системы // Годы и люди. — (из истории ОАО "НИЭМИ", электронная версия издания с исправлениями и дополнениями, внесенными в период 2002-2010 гг.). — Москва : Радио и связь, 2009. — ISBN 5-256-01601-6.
  • Василий Н.Я., Гуринович А.Л. Самоходные зенитные ракетные комплексы // Зенитные ракетные комплексы. — Справочное издание. — Минск : Белорусский дом печати, 2001. — С. 267—268. — 11000 прим.
  • Ганин С. М., Карпенко А. В. Зенитная ракетная система С-300 // Невский бастион. — Приложение к военно-техническому сборнику. — Санкт-Петербург, 2001. — 73 с.

Посилання

[ред. | ред. код]