9М83
| 9М83 | |
|---|---|
 транспортно-пусковий контейнер ЗКР 9М83МЕ | |
| Тип | Зенітна керована ракета |
| Походження |  СРСР |
| Історія використання | |
| Оператори |  Росія Україна[1][2] |
| Історія виробництва | |
| Розробник | Державне конструкторське бюро компресорного машинобудування[ru]/ОКБ-8[ru] |
| Варіанти | 9М83М |
| Характеристики | |
| Вага | 2 290 кг |
| Довжина | 7 900 мм |
| Діаметр | 912 мм |
| Боєголовка | осколково-фугасна 9Н127 |
Механізм детонації | радіокомандний 9Э322 |
| Максимальна глибина | 9М83: 100 км 9М83М: 200 км |
| Швидкість | 9М83: 3,62 М 9М83М: 5,14 М |
Система наведення | комбінована |
Пускова платформа | 9А83, 9А85 |
9М83 — радянська зенітна керована ракета зенітної ракетної системи С-300В. Розроблена у Державному конструкторському бюро компресорного машинобудування[ru] під керівництвом головного конструктора Олександра Яскіна[ru] спільно з ОКБ-8[ru].
Зенітна керована ракета 9М83 призначена для використання у складі ЗРС С-300В та забезпечує ураження аеродинамічних та балістичних повітряних цілей у зоні досяжності комплексу. До складу зенітної керованої ракети входить транспортно-пусковий контейнер 9Я240, газогенератор-контейнер 9Д139 та сама ракета 9М83. Ракета 9М83 має два ступеня і виконана за схемою «несучий конус». До основних частин ракети належать планер, рушійна установка, газогідравлічна система, система відділення, електрообладнання, бортова апаратура та бойова частина.[3]
9М83 має два режими ведення вогню — одиночний запуск та залп із двох ракет. У режимі залпу друга ракета стартує через 1,5-2 секунди після першого запуску. Ракети запускаються з транспортно-пускового контейнера, закріпленого на пусковій або пуско-заряджальній установці під кутом 90°. Ракета виштовхується із контейнера за допомогою газогенератора. Для безпеки пускової установки під час запуску стартового двигуна ракети після вильоту з контейнера відбувається попереднє відхилення ракети до носової частини пускової установки. Потім відбувається запуск стартового двигуна та наведення зенітної керованої ракети на кути оптимальної траєкторії польоту до зони виявлення цілі. Стартовий двигун працює від 4,11 до 6,4 секунди. Остаточне наведення на ціль відбувається після відділення стартового ступеня. Маршовий двигун працює від 11,16 до 17,21 секунди.[4][3]
Наведення на ціль відбувається у двох режимах. Перший — інерційне управління з подальшим самонаведенням. У цьому режимі на бортове обладнання ракети по радіоканалу надходить інформація про ціль. При зближенні із ціллю відбувається її захоплення з допомогою апаратури самонаведення. Другий режим — командно-інерційний метод управління з подальшим наведенням. У цьому режимі ракета супроводжується за допомогою станції наведення. При досягненні необхідної дистанції до цілі ракета захоплює ціль апаратурою самонаведення і безпосередньо розвертається для максимального ефекту спрямованої бойової частини. Команду на підрив бойової частини дає підривний пристрій 9Е322 з появою в приймачі відбитого сигналу від цілі. Якщо ракета пролітає повз ціль, то здійснюється самоліквідація.[5]
Основними елементами стартового ступеня є стартовий двигун та хвостовий відсік. Для надання вектора тяги на соплі двигуна встановлені чотири поворотні клапани. По зовнішній частині стартового двигуна прокладені електричні магістралі для зв'язку між обладнанням частини, що відділяється.[6]
Маршовий ступінь поділено на вісім відсіків. У головній частині встановлено апаратуру наведення ДБ100М, радіоблок підривного пристрою, прилад навігації інерційної системи управління та бортовий обчислювач. У хвостовій частині розташований газотурбінний блок джерела електроживлення з газогідросистемою маршової системи. Там же встановлено систему самоліквідації. Перед маршовим двигуном розташовується бойова частина із запобіжно-виконавчим механізмом. По зовнішній поверхні маршового двигуна прокладено кабельні магістралі для зв'язку хвостової та головної частин ракети.[6]
9М83М — зенітна керована ракета зенітної ракетної системи 9К81М «Антей-2500». Дальність дії ракети була значно збільшена і становить до 200 км. Ракета здатна уражати цілі, що маневрують з навантаженнями до 30g. Максимальна швидкість польоту також збільшена і становить 1 700 м/с.[7]
Експортний варіант ракети 9М83М.
Росія
Україна[1][2] (у 2009 та 2010 роках, за премʼєрства Юлії Тимошенко, за рішенням Уряду чотири ракети 9М83 «УР» та шість ракет 9М83 «УД» були включені до переліку боєприпасів, що підлягають утилізації[8][9]).
- ↑ а б У Чернігові випробували зенітні керовані ракети 9М83 до ЗРК С-300В1. armyinform.com.ua. АрміяInform. 29 вересня 2020. Процитовано 9 серпня 2022.
- ↑ а б Україна відновлює ракети до ЗРК С-300В1. mil.in.ua. Мілітарний. 16 липня 2018. Процитовано 9 серпня 2022.
- ↑ а б 9М83.0000ТО. Изделие 9М83. Техническое описание, стр. 8—9
- ↑ 9М83.0000ТО. Изделие 9М83. Техническое описание, стр. 14
- ↑ 9М83.0000ТО. Изделие 9М83. Техническое описание, стр. 14—15
- ↑ а б 9М83.0000ТО. Изделие 9М83. Техническое описание, стр. 11—13
- ↑ Зенитные управляемые ракеты 9М82 (9М82М) и 9М83 (9М83М) (рос.). Ракетная техника. 28 липня 2010. Архів оригіналу за 10 вересня 2012. Процитовано 22 січня 2012.
- ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку боєприпасів, що підлягають утилізації у 2009-2010 роках». zakon.rada.gov.ua. Верховна Рада України. 8 квітня 2009. Процитовано 9 серпня 2022.
- ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку боєприпасів, що підлягають утилізації у 2010-2011 роках». zakon.rada.gov.ua. Верховна Рада України. 2 березня 2010. Процитовано 9 серпня 2022.
- 9М83.0000ТО. Изделие 9М83. Техническое описание. — 1982. — 113 с.
- Давыдов М. В. Часть 2. Зенитные ракетные системы // Годы и люди. — (из истории ОАО "НИЭМИ", электронная версия издания с исправлениями и дополнениями, внесенными в период 2002-2010 гг.). — Москва : Радио и связь, 2009. — ISBN 5-256-01601-6.
- Зенитные управляемые ракеты 9М82 (9М82М) и 9М83 (9М83М) (рос.). Ракетная техника. 28 липня 2010. Архів оригіналу за 18 травня 2012. Процитовано 21 січня 2012.
- C- 300В - Зенитные управляемые ракеты 9М83 и 9М82 (рос.). Вестник ПВО. 11 лютого 2001. Процитовано 21 січня 2012.